Масюк Олена Василівна

Масю́к Оле́на Васи́лівна (; 24 січня 1966, Алмати, Казахська РСР) — російська журналістка і телеведуча. Член Спілки журналістів Росії, Академії російського телебачення, Міжнародної Академії телебачення і радіо, Громадської спостережної комісії (ОНК) Москви щодо здійснення громадського контролю за забезпеченням прав людини в місцях примусового утримання.

Життєпис Народилася Олена 24 січня 1966 року в Алмати. У 1993 році закінчила телевізійне відділення факультету журналістики МДУ. У 1995 році стажувалася в університеті Дюка (США) і на CNN.

1988—2000 З 1988 по 1992 рік працювала в програмі «Взгляд» і в відеододатку до газети «Совершенно секретно». З жовтня 1993 по травень 2000 року працювала на телеканалі НТВ — спочатку в програмі «Намедни», потім як спеціальний кореспондент телекомпанії. Готувала репортажі для інформаційних програм «Сегодня», «Итоги», а також була постійним автором рубрики «Профессия — репортер». Стала широко відома своїми репортажами з районів бойових дій — Афганістану, Косова, Таджикистану, Чечні.

Влітку 1995 року Масюк вдалося взяти на території Чечні інтерв'ю в Шаміля Басаєва, який, за запевненнями федеральної влади, перебував тоді за межами Росії. Після цього інтерв'ю Прокуратура Російської Федерації завела справи на телеканал НТВ і на саму Масюк.

10 травня 1997 року Олена Масюк була викрадена в Чечні разом з оператором Іллею Мордюковим і звукооператором Дмитром Ольчевим. Через місяць у Чечні викрали журналістів телепрограми «Взгляд» Владислава Черняєва та Ільяса Богатирьова, які приїхали в республіку знімати фільм «Торговля людьми». Усіх п'ятьох визволено 17 серпня 1997 року. Викуп у розмірі 1,5 млн доларів США за команду Масюк виплатив Мост-банк Володимира Гусинського. Президент НТВ Ігор Малашенко заявляв, що за всіма викраденнями в Чечні стоїть віцепрезидент республіки Ваха Арсанов, а він звинувачував Бориса Березовського і Магомеда Толбоева.

На прес-конференції після свого звільнення Масюк заявила:

Олена Масюк пояснювала своє перебування на чеченській стороні наступними причинами:

26 червня 2004 року в прямому ефірі радіостанції «Ехо Москви» журналістка Юлія Латиніна заявила, що викрадення Масюк виявило «кілька неприємних речей для нашої ліберальної інтелігенції, яка бачила в чеченців борців проти режиму» — Масюк, людина, «яка зробила чеченську війну такою війною за свободу», ніхто з її чеченських «друзів» не став рятувати, тому що викрадення людей є в Чечні «легітимним бізнесом».

2000—2005 У травні 2000 року Масюк перейшла на РТР разом з кореспондентом НТВ Аркадієм Мамонтовим і через кілька місяців після переходу туди колишнього генерального директора цього телеканалу Олега Добродєєва. Працювала на посаді радника голови ВГТРК і керівника Студії «Авторська програма Олени Масюк». Разом з Мамонтовим і ще кількома журналістами була автором документальних фільмів, що виходили в рамках проекту «Большой репортаж РТР», а також окремо («Страна безмолвия», «Акватория восходящего солнца», «Ханский шатёр», «Кавказский полумесяц» тощо). Пішла з телеканалу в квітні 2005 року, після того, як стало відомо, що керівництво телеканалу відмовилося ставити її авторські фільми в сітку ефірного телемовлення.

2006—2018 З 2006 по 2009 рік — викладач факультету журналістики МГУ ім. М. В. Ломоносова, автор ряду статей в журналі The New Times.

З 2009 по 2010 рік — декан факультету журналістики Московського інституту телебачення і радіомовлення «Останкіно».

У 2010 році — автор і ведуча програми «Личность» на телеканалі СТРИМ. У 2011 році — автор і ведуча програми «Свой взгляд с Еленой Масюк» на телеканалі «Первый канал. Всемирная сеть».

З 2012 року — оглядач «Нової газети».

З 2012 по 2018 рік — член Ради при Президенті РФ з розвитку громадянського суспільства і прав людини.

Нагороди і премії Премія ТЕФІ в номінації «За мужність і професіоналізм» (1995, 1998); Премія ім. Дмитра Холодова за репортажі з Чечні (1995); Премія Спілки журналістів Москви за репортажі з Чечні (1995); Міжнародна премія МАНА за репортажі з Чечні (1996); від Комітету захисту журналістів (1997); Премія університету Джонса Гопкінса за заслуги в міжнародній журналістиці (1998); Премія ТЕФІ в номінації «Журналістське розслідування» (2002, 2002, 2004); Двічі лауреат Національної премії громадського визнання досягнень жінок «Олімпія» Російської Академії бізнесу та підприємництва (2001, 2002); Золота премія Міжнародного кіно-відео фестивалю (Х'юстон, США; 2005); Премія Нью-Йоркського Телевізійного фестивалю (2005); Премія Московської Гельсінкської групи в області захисту прав людини в номінації «За журналістську діяльність з просування цінностей прав людини» (2016); Премія ім. А. Д. Сахарова «За журналістику як вчинок-2018».

Примітки

Посилання МАСЮК ЕЛЕНА // «The New Times» («Новое время») ЕЛЕНА МАСЮК // статті в «МК» Елена Масюк // «Ехо Москви»