Гарда (; також Ізола-Боргезе — ) — найбільший острів на озері Гарда, найбільшому озері Італії. Розташований за 200 метрів від мису Сан-Фермо (Capo San Fermo), котрий відділяє затоку Сало́ від бухти Смеральдо. Розміри острова Гарда сягають кілометра завдовжки і в середньому 600 метрів завширшки.
На південь від острова розташовані рифи і мілини, котрі завершуються острівцем Сан-Б'яджо (San Biagio), відомим як «острів кроликів». Адміністративно острів Гарда підпорядковується комуні Сан-Феліче-дель-Бенако.
Історія На Гарді були поселення ще з часів Давнього Риму, коли острів був відомий як Insula Cranie. Острів був занедбаний після занепаду Римської імперії і довгий час служив прихистком піратів.
У 879 році острів був згаданий у декреті баварського короля Карломана, котрий зафіксував передачу острова до володінь веронського абатства Сан-Дзено. Наступка згадка про острів зустрічається в документі 1180 року, котрий засвідчив передачу імператором Фрідріхом Барбароссою феода у володіння нащадкам Бієміно да Манерба.
У 1220 році Франциск Ассізький відвідав Гарду і так захопився ідеєю створення тут монастиря, що йому вдалося умовити власника острова Бієміно да Манерба передати монахам північну скелясту частину острова, щоб заснувати там невеликий скит. У 1227 році острів відвідав Антоній Падуанський, а в 1304 році тут, згідно легенді, побував Данте Аліг'єри, котрий згадав Гарду в «Божественній комедії»: У 1429 році Бернардин Сієнський перетворив скит у справжній монастир, особисто взявши участь у проектуванні церкви, внутрішнього двора, келій і садів. Після цього острів став важливим церковним центром, однак із XVI століття релігійне життя острова прийшло в занепад, а в 1778 році Наполеон Бонапарт наказав закрити монастир.
З 2002 року острів відкритий для відвідання туристами.
Посилання