Вибори до Європейського парламенту 2019 року відбулися в Європейському Союзі (ЄС) у період з 23 по 26 травня 2019 року. Це були дев'яті парламентські вибори з моменту перших прямих виборів у 1979 році. Загалом було обрано 751 депутата Європейського парламенту (ЄД), які представляли понад 512 мільйонів осіб із 28 держав-членів. У лютому 2018 року Європейський парламент проголосував за зменшення кількості євродепутатів із 751 до 705 у разі, якби Сполучене Королівство здійснило вихід з Європейського Союзу 29 березня 2019 року. Однак у виборах разом з іншими державами-членами ЄС після відтермінування застосування статті 50 до 31 жовтня 2019 року; отже, розподіл місць між державами-членами та загальна кількість місць залишилися такими ж, як і в 2014 році.

26 травня 2019 року лівоцентристські та правоцентристські партії зазнали значних втрат, тоді як проєвропейські центристські, ліберальні та екологічні партії, а також антиєвропейські праві популістські партії досягли суттєвих успіхів.Якщо б групу вдалося сформувати Європейська народна партія на чолі з Манфредом Вебером здобула найбільше місць у Європейському парламенті, що зробило Вебера головним кандидатом на посаду наступного президента Європейської комісії. Незважаючи на це, Європейська рада після виборів вирішила висунути Урсулу фон дер Ляєн на посаду нової президентки Комісії.

Новий закон 7 червня 2018 року Рада ЄС погодилася на рівні послів змінити виборче законодавство ЄС та реформувати старі закони з Виборчого акту 1976 року. Метою реформи є підвищення участі у виборах, краще розуміння їхнього європейського характеру та запобігання порушенням під час голосування, з одночасною повагою до конституційних і виборчих традицій держав-членів. Реформа забороняє подвійне голосування та голосування в третіх країнах, тим самим покращуючи видимість європейських політичних партій. Щоб уникнути подвійного голосування, створюються контактні органи для обміну даними про виборців — процес, який має розпочатися щонайменше за шість тижнів до виборів.

Європейський парламент дав свою згоду 4 липня 2018 року, і Акт був ухвалений Радою 13 липня 2018 року. Однак не всі держави-члени ратифікували Акт до виборів 2019 року, і тому ці вибори відбулися згідно з попередніми правилами.

Політичні групи та провідні кандидати

Система Spitzenkandidat Процес (провідного кандидата) передбачає висунення європейськими політичними партіями кандидатів на посаду президента Комісії; партія, яка здобуває найбільше місць у Європейському парламенті, отримує першу можливість спробувати сформувати більшість на підтримку свого кандидата (подібно до того, як обираються глави урядів у національних парламентських демократіях). Цей процес вперше був використаний у 2014 році й викликав спротив у декого в Європейській раді. Майбутнє цього процесу є невизначеним, але Європейський парламент намагався кодифікувати його, і партії майже напевно знову обиратимуть кандидатів.Wieland: «Spitzenkandidat genie is well and truly out of the bottle», Euractiv 11 May 2016. 23 січня 2018 року Комітет з конституційних справ ухвалив текст, у якому зазначалося, що процес не може бути скасований, і що Парламент «буде готовий відхилити будь-якого кандидата в процедурі призначення президента Комісії, який не був призначений як напередодні європейських виборів».Spitzenkandidat system here to stay, MEPs warn capitals, EU Observer 23 January 2018. У травні 2018 року опитування Євробарометра показало, що 49 % із 27 601 опитаних з усіх 28 країн ЄС вважають, що процес допоможе їм голосувати на наступних європейських виборів, тоді як 70 % також вважають, що цей процес вимагає справжніх дебатів з європейських питань.

Огляд +Європейські політичні партіїФракція ЄППровідний кандидат(и)EPPЄвропейська народна партіяEPP GroupМанфред ВеберPESПартія європейських соціалістівS&DФранс ТіммермансACREАльянс консерваторів і реформістів у ЄвропіECRЯн ЗаграділECPMНемаєALDEАльянс лібералів і демократів за Європу (партія)ALDE GroupКоманда ЄвропаEDPЄвропейська демократична партіяНемаєEGPЄвропейська партія зеленихGreens/EFAБас Ейкгаут, Ска КеллерEFAGreens/EFA, ECRОріол ЖункерасPELПартія європейських лівихGUE/NGL, MENFРух за Європу націй і свободиENFНемає

Європейська народна партія Чинний президент Європейської комісії Жан-Клод Юнкер заявив, що не балотуватиметься на другий термін.EU chief Jean-Claude Juncker 'will not seek second term', BBC, 11 February 2017.

На номінацію від ЄНП (EPP) претендували два кандидати:

Александр Стубб, віце-президент Європейського інвестиційного банку, колишній прем'єр-міністр, міністр закордонних справ та міністр фінансів Фінляндії. Манфред Вебер, чинний лідер фракції Європейської народної партії в Європейському парламенті та член Християнсько-соціального союзу в Баварії, який отримав підтримку Ангели Меркель як від партії.

На своєму Конгресі 2018 року в Гельсінкі ЄНП обрала Манфреда Вебера своїм на посаду президента Європейської комісії.

Партія європейських соціалістів Попередній кандидат Мартін Шульц залишив Європейський парламент у 2017 році, щоб очолити Соціал-демократичну партію Німеччини, але пішов у відставку з цієї посади у 2018 році.

Партіями-членами та організаціями ПЄС було висунуто двох кандидатів:

Марош Шефчович (Віце-президент Комісії) у вересні оголосив про намір очолити Комісію.Slovakia's Sefcovic announces bid to head European Commission, Reuters 17 September 2018 Франс Тіммерманс (перший віце-президент Комісії, колишній міністр закордонних справ Нідерландів) у жовтні оголосив про свій намір очолити Комісію.Juncker's Dutch deputy bids to succeed him as EU chief, Reuters 10 October 2018

Шефчович оголосив про зняття своєї кандидатури в листопаді та підтримав Франса Тіммерманса як Єдиного кандидата.

Партія скликала позачерговий Конгрес у Лісабоні, щоб ратифікувати обрання кандидата та проголосувати за маніфест.

Європейські консерватори та реформісти Ян Заграділ, євродепутат від чеської Громадянської демократичної партії, став від Європейських консерваторів та реформістів.

Партія Альянс лібералів і демократів за Європу Замість того, щоб виставити одного кандидата, фракція ALDE представила Команду Європи (Team Europe) із семи осіб як провідних кандидатів альянсу:Leading liberals join EU election fray, Politico.EU, 19 April 2019

Гі Вергофстадт (Голова фракції ALDE, євродепутат і колишній прем'єр-міністр Бельгії) (Генеральний секретар і провідний кандидат від Вільної демократичної партії Німеччини) Маргрете Вестагер (Комісарка з питань конкуренції, колишня міністерка економіки та внутрішніх справ Данії).Race is on for Commission president in 2019, Politico 13 February 2017The race to succeed Juncker begins, Euractiv 17 January 2018 (головний економіст партії «Громадяни» в Іспанії) Емма Боніно (Колишня Європейська комісарка з питань охорони здоров'я та захисту споживачів, колишня міністерка закордонних справ Італії) Віолета Булц (Комісарка з питань транспорту, колишня віце-прем'єр-міністерка Словенії) Каталін Чех (засновниця угорського Руху Моментум)

Європейська партія зелених Як і у 2014 році, Зелені прийняли принцип наявності двох провідних кандидатів на європейські вибори 2019 року. На відміну від 2014 року, коли кандидати обиралися через відкриті онлайн-праймеріз, цього разу двох провідних кандидатів було обрано Радою партії у Берліні в листопаді 2018 року. Чотири особи, двоє з яких на той час були євродепутатами, заявили про свою кандидатуру:

Петра Де Суттер (Сенаторка та член Парламентської асамблеї Ради Європи, кандидатка від партії Groen на виборах 2019 року) Ска Келлер (Євродепутатка та кандидатка від Союз 90/Зелені на виборах 2019 року). Бас Ейкгаут (Євродепутат та кандидат від GroenLinks на виборах 2019 року) Атанас Шмідт (висунутий Партією зелених Болгарії)

На Конгресі 2018 року в Берліні партія обрала Ска Келлер та Баса Ейкхаута своїми на посаду президента Європейської комісії.

Європейський вільний альянс Оріол Жункерас, каталонський історик, науковець та колишній віце-президент Каталонії, який на момент виборів перебував у в'язниці через свою участь у референдумі щодо незалежності Каталонії 2017 року, став від Європейського вільного альянсу.

Партія європейських лівих Визначеними кандидатами стали зі Словенії та бельгійський профспілковий діяч .

Популістські та євроскептичні групи Загально очікувалося, що фракція Європа свободи та прямої демократії розпадеться після виборів. Однією з причин було те, що її найбільша частка євродепутатів походила з Сполученого Королівства, яка, як очікувалося, мала покинути ЄС до виборів. Другою причиною було те, що другий за величиною партнер, італійський Рух п'яти зірок (M5S), почувався некомфортно в цьому альянсі, безуспішно намагаючись приєднатися натомість до фракції Зелені/ЄВА або ALDE. У лютому 2019 року M5S разом із партнерами з Хорватії, Фінляндії, Греції та Польщі представили новий альянс антиістеблішментських партій, які заявляють, що не є ні лівими, ні правими./

У 5-місячний період, що передував виборам до Європейського парламенту 2019 року, блог byoblu.com, який співпрацював із Рухом п'яти зірок (M5S), публікував оманливу інформацію в Twitter, поширюючи дезінформацію під час європейських виборів 2019 року. Блог byoblu.com належить Клаудіо Мессорі, який був керівником відділу комунікацій Руху п'яти зірок, близьким соратником і другом Беппе Грілло.

The Movement (Рух) — альянс популістських партій, створений Стівом Бенноном у 2018 році з метою участі в європейських виборах. До партій-учасниць, принаймні тимчасово, входили Ліга Півночі, Народна партія Бельгії та Брати Італії, а також, можливо, французьке Національне об'єднання. Початково задуманий як спроба об'єднати популістські партії в Європі, The Movement поки що був проігнорований партіями Альтернатива для Німеччини, Партією свободи Австрії та Партією незалежності Сполученого Королівства. У березні 2019 року репортери оцінили проєкт Беннона як провальний. Незадовго до виборів Марін Ле Пен з французького Національного об'єднання дистанціювалася від Беннона, уточнивши, що він не відігравав жодної ролі у кампанії її партії.

У квітні 2019 року Маттео Сальвіні з італійської Ліги ініціював створення Європейського альянсу народів і націй як нової коаліції популістських, жорстко євроскептичних і антиімміграційних партій. До неї приєдналася більшість членів фракції Європа націй і свободи (включаючи Лігу, французьке Національне об'єднання, Партію свободи Австрії та нідерландську Партію свободи), а також деякі колишні партії з EFDD (Альтернатива для Німеччини) та ECR (Данська народна партія і Фінська партія). Очікувалося, що вона стане четвертою за величиною групою в парламенті з оцінкою понад 80 євродепутатів.

Нові партії У 2019 році дебютували нові партії, такі як Весна (Wiosna) з Польщі, Чеська піратська партія з Чехії, USR-PLUS з Румунії, Живий стіна (Human Shield) та Міст (Most) з Хорватії, ĽSNS та Прогресивна Словаччина зі Словаччини. Деякі з нових партій вже приєдналися до європейських партій, наприклад, Список Мар'яна Шареца (LMŠ) зі Словенії є членом ALDE.

Нова Партія брекзиту (Brexit Party) здобула 29 мандатів у Сполученому Королівстві. Як така, вона здобула найбільше місць серед будь-яких національних політичних партій у парламенті; німецький блок CDU/CSU також отримав 29 місць, але як альянс.