Вікторіанський бурлеск, відомий також як пародія або феєрія,According to the Grove Dictionary of Music and Musicians, "the various genre terms were always applied freely", and by the 1860s their use had become "arbitrary and capricious": see "Burlesque," Grove Music Online. Oxford Music Online, accessed 3 February 2011 . In an 1896 article on Burlesque in The Theatre, the three terms are used interchangeably: see Adams, W. Davenport. "Burlesque: Old v. New", The Theatre, 1 March 1896, pp. 144–45 жанр театральних розваг, які були популярні в Вікторіанській Англії та в Нью-Йорку в середині XIX століття. Форма пародії, в якій добре відома опера або твір класичного театру або балету перероблена в комічну п'єсу. Вона зазвичай має такі ознаки: музична, стилістично смілива, глузує з театральних і музичних звичаїв і стилів оригіналу, часто цитує або пародує текст або музику оригінальної роботи. Вікторіанський бурлеск є одним з кількох видів бурлеску.
Як і для баладної опери, для бурлеску були характерні музичні партитури широкого спектра, від популярних сучасних пісень до оперних арій, хоча пізні бурлески, з 1880-х років, іноді мали власні партитури. Танці грали важливу роль, і велика увага приділялася постановці, костюмам та іншим ефектним елементам сценічного мистецтва, оскільки багато з них були написані в жанрі феєрії. Багато чоловічих ролей грали жінки в чоловічому вбранні, цілеспрямовано демонструючи свої фізичні принади, а деякі ролі старших жінок виконували чоловіки.
Спочатку бурлесками були короткі, одноактні твори, які потім стали повнометражними шоу, що займали майже всі вечірні покази. Серед авторів, які писали бурлески, були Джеймс Планше, Генрі Джеймс Байрон, Джордж Роберт Сімс, Ф. К. Бернанд, Гілберт и Саліван та Фред Леслі.
Історія Бурлескний театр став популярним ще на початку Вікторіанської епохи. Слово "бурлеск" походить від італійського "burla", що означає "насмішка".The Oxford English Dictionary, which defines the word as "That species of literary composition, or of dramatic representation, which aims at exciting laughter by caricature of the manner or spirit of serious works, or by ludicrous treatment of their subjects; a literary or dramatic work of this kind."Baldick, Chris. "Burlesque", The Oxford Dictionary of Literary Terms, Oxford University Press, 2008. Oxford Reference Online. Oxford University Press, accessed 16 February 2011 Відповідно до Музичного словника Гроува, Вікторіанський бурлеск був "пов'язаний і частково походив від пантоміми і може розглядатися як продовження вступної частини пантоміми з додаванням жартів і" поворотів сюжету".Schwandt, Erich et al. "Burlesque", Grove Music Online. Oxford Music Online, accessed 3 February 2011 Існувала також баладна опера, в якій нові слова були пристосовані до вже відомих мелодій.Moss, Harold Gene. "Popular Music and the Ballad Opera", Journal of the American Musicological Society, Vol. 26, No. 3 (Autumn, 1973), pp. 365–82, University of California Press, accessed 2 February 2011
Мадам Вестріс ставила бурлескні п'єси, зокрема "Олімпійський Ревельс" Джеймса Планше в Олімпійському Театрі, починаючи з 1831 року.Adams, W. Davenport. A Book of Burlesque (London: Henry and Co., 1891), p. 44 Основою комічності цих творів є невідповідність і абсурдність великих класичних сюжетів в порівнянні з сучасними вбраннями і декораціями та звичними на той час видами діяльності. Наприклад, "Олімпійський Ревельс" починається зі сцени, де актори, в образі богів Олімпу в класичному грецькому одязі, грають у віст.Reinhardt, p. 541 У ранніх бурлесках слова пісень були написані до популярної музики, як це було зроблено раніше в опері "Вісник". За часів правління королеви Вікторії, бурлеск поєднував оперету, м'юзік -хол і ревю, а також деякі великомасштабні бурлескні вистави були відомі як феєрії.For example, H. J. Byron's 1863 Il trovatore parody, which was labelled "a burlesque extravaganza": see Marvin, Roberta Montemorra. "Verdian Opera Burlesqued: A Glimpse into Mid-Victorian Theatrical Culture", Cambridge Opera Journal, Vol. 15, No. 1 (March 2003), p. 42, Cambridge University Press, accessed 2 February 2011 Англійський стиль бурлеску успішно прижився і в Нью-Йорку в 1840-х роках, завдяки керівнику і коміку Вільяму Мітчелу, який відкрив свій Олімпійський Театр у грудні 1839 року. Подібно до лондонських прототипів, його бурлескам були характерні персонажі з безглуздими іменами, такими як Давним-давно і Король країни Не-звертай-уваги, також вони висміювали всі види музики, що була популярною в місті.Rogers, Delmer D. "Public Music Performances in New York City from 1800 to 1850", Anuario Interamericano de Investigacion Musical, Vol. 6 (1970), pp. 5–50, accessed 2 February 2011
На відміну від пантоміми, яка була цікава людям будь-якого віку і соціального становища, бурлеск був спрямований на більш вузьку, високоосвідчену аудиторію; Творчість деяких письменників, таких як брати Броу Robert Barnabas Brough and his brother William Brough wrote successful burlesques, sometimes jointly and sometimes alone. Their burlesques include The Enchanted Isle (1848), Medea (1856), Masaniello (1857), The Sphinx (1849) and The Last Edition of Ivanhoe (1850). See Dereli, Cynthia. "Brough, Robert Barnabas (1828–1860)", Oxford Dictionary of National Biography, Oxford University Press, 2004, accessed 3 February 2011 була спрямована на консервативну аудиторію середнього класу, а ключем до успіху Генрі Джеймса Байрона була його майстерність писати твори, привабливі для нижчих та середніх прошарків суспільства.Speaight, George. "All froth and bubble", The Times Literary Supplement, 1 October 1976, p. 1233 Деякі з найпоширеніших сюжетів бурлеску були п'єси Шекспіра і Гранд Опери. З 1850-х років, іспанська, французька, а через століття і німецька опери були популярними серед лондонських глядачів. Твори Джузеппе Верді "Трубадур" та "Ла Скала" отримали англійські премії в 1855 і 1856 роках відповідно; вже незабаром на їх основі були створені бурлескні п'єси. Були створені і: "Наша леді Кемелеону" написана Лестером Бакінгемом, "Наша Травіата" Вільяма Ф. Вандервела (обидві 1857 г.), а після, ще п'ять різних бурлескних творів на основі "Трубадура", два з них належли перу Генрі Джеймса Байрона: Ill Переробив "Трубадур", або "Мати Діви" і «Музикант» (1863), а ще « Трубадур» або «Ларки з лібрето» (1880).Marvin, Roberta Montemorra. "Verdian Opera Burlesqued: A Glimpse into Mid-Victorian Theatrical Culture", Cambridge Opera Journal, Vol. 15, No. 1 (March 2003), pp. 33–66, Cambridge University Press, accessed 2 February 2011 На основі опер Белліні, Бізе, Доніцетті, Гуно, Генделя, Мейєрбера, Моцарта, Россіні, Вагнера також були створені бурлескні твори. У 2003 році, досліджуючи цю тему Роберта Монтеморра Марвін зазначила: До 1880-х років майже кожна по-справжньому популярна опера стала основою для бурлеску. Як правило, після прем'єри опери або після успішного відродження, вони були відомими серед місцевих, часто не виходили з репертуару місяць або й довше. Очевидно, на популярність сценічного бурлеску взагалі і оперного бурлеску зокрема, мали виплив багато факторів, наприклад: аудиторія, і атмосфера, що панувала: чи то циркоподібна або ж карнавальна атмосфера Вікторіанського Лондона. Гілберт написав п'ять оперних бурлесків на початку своєї кар'єри, починаючи з "Дулькамара, або Малої качки і Великого кряка" (1866), найбільш успішним з яких був "Роберт Диявол" (1868).Stedman, p. 62 У 1870-х роках, бурлескна трупа Лідії Томпсон, разом з Віллі Едуїном, прославилася своїми бурлескними постановками, таких авторів як Генрі Брогам Фарні і Роберт Ріс як у Великій Британії, так і в США Lawrence, W. J., rev. J. Gilliland. "Thompson, Lydia (1838–1908)", Oxford Dictionary of National Biography, Oxford University Press, 2004; online edition, January 2008
Вчений-дослідник творчості Шекспіра, Стенлі Уеллс зазначає, що хоча й пародії на твори Шекспіра з'являлися навіть ще за його життя, період розквіту Шекспірівського бурлеску був за часів Вікторіанської епохи.Wells, Stanley. "Shakespearian Burlesques", Shakespeare Quarterly, Vol. 16, No. 1 (Winter, 1965), pp. 49–61, Folger Shakespeare Library in association with George Washington University, accessed 2 February 2011 Уеллс зауважує, що типовий Шекспірівський бурлеск Вікторіанської доби "приймає Шекспірівську п'єсу як свою відправну точку і створює з неї головним чином розвагу, часто так, що вона вже не має нічого спільного з оригіналом".Wells, p. 55 Уеллс дає, як приклад, каламбури в текстах. Музично, Шекспірівські бурлески були різноманітними, як і інші твори цього жанру. Бурлеск «Ромео і Джульєтта» у 1859 році складався з 23 музичних творів, деякі з опери, такі як серенада з «Дон Паскуале», і деякі з традиційних арій і популярних пісень того часу, включаючи " Buffalo Gals " і "Nix my Dolly".Jacobs, Henry E., "The Bard Debunked", Shakespeare Quarterly, Vol. 31, No. 2 (Summer, 1980), pp. 294–96, Folger Shakespeare Library in association with George Washington University, accessed 2 February 2011
Діалоги в бурлесках, як правило, були написані римованими куплетами, або, рідше, в інших віршованих формах, таких як білий вірш, щоб акцентувати увагу на численних каламбурах.
Як зазначено в "Грув", хоча "майже завжди в бурлесках грали привабливі жінки, одягнені у колготки, часто в чоловічих ролях ... самим п'єсам була не притаманна непристойность". Деякі тогочасні критики мали консервативніші погляди; у статті 1885 року критик Томас Хейуорд похвалив Планче ("химерний і елегантний") і Гілберта ("дотепний, ніколи не вульгарний"), але писав про жанр в цілому, як "кричущий," вульгарний ", бурлеск, з його «сленгом», хамські «репліки», вульгарні жарти, мізерні каламбури і безглузді гримаси на все те, що є граціозним і поетичним, просто мерзенні ... Бурлеск, неживий, бездушний і позбавлений витонченості, розкладає розум як глядачів, так і акторів. Він псує суспільний смак. " Heyward, Thomas, "Burlesque: Its Uses and Abuses", Tinsley's Magazine, November 1885, p. 477 Гілберт висловив власні погляди на актуальність бурлескного жанру: Я вважаю, питання, чи бурлеск має право зватися видом мистецтва - неоднозначне. Поганий бурлеск, як і погана картина, далекий від справжнього мистецтва. Але бурлеск у своєму вищому розумінні вимагає високої інтелектуальності. Арістофан, Рабле, Гео Круйкшанк, автори "Відхилених звернень", Джон Ліч, Планше були авторитетними авторами справжнього бурлеску.Gilbert, W. S., Letter to Blanche Reives, quoted in "Modern Burlesque", The Orchestra, November 1880, p. 104
Зміна статі та жіноча сексуальність
Акторки в бурлескних п'єсах часто грали чоловічі ролі, як і, зрештою, чоловіки почали грати старші жіночі ролі.Hall, Edith. "Classical Mythology in the Victorian Popular Culture" , International Journal of the Classic Tradition, 1999, vol. 5, issue 3, pp. 336–366, accessed 4 March 2012 Ці зміни дозволили глядачам дистанціюватися від моралі п'єси, зосередившись більше на радості та розвагах, ніж на катарсисі, остаточно віддаляючись від неокласичних ідей.
Змалювання жіночої сексуальності у Вікторіанському бурлеску було прикладом зв'язку між жінками як виконавцями та жінками як сексуальними об'єктами у Вікторіанській культурі.Buszek, Maria-Elena. "Representing 'Awarishness': Burlesque, Feminist Transgression, and the 19th-Century Pin-up", The Drama Review, 1999, vol. 43, issue 4, pp. 141–162, accessed 4 March 2012 Упродовж всієї історії театру участь жінок в постановках була поставлена під сумнів. У Вікторіанській культурі оплачувана жіноча робота майже пов'язувалась з проституцією «професією, в яку більшість жінок в театрі бавилися або мали основним джерелом доходу.»
Театр Гайеті