Військово-морські сили Народно-визвольної армії Югославії () — підрозділ морських сил Народно-визвольної армії Югославії, утворений 19 вересня 1942. Ці військово-морські сили брали активну участь у Народно-визвольній війні Югославії, ведучи бойові дії в Адріатичному морі і на річках, що протікали по території Югославії. Перша військово-морська одиниця була утворена в Далмації з рибальських човнів 19 вересня 1942 р. Першим командувачем флоту став Велімір Шкорпик, Народний герой Югославії. По ходу війни флот НВАЮ розвивався і до кінця 1943 року являв собою досить потужну силу. Після капітуляції Італії багато італійських суден були захоплені партизанами. 1 березня 1945 флот НВАЮ був офіційно перетворений у Військово-морські сили Соціалістичної Федеративної Республіки Югославія.
До кінця війни у ВМС НВАЮ налічувалося 11 озброєних суден, які офіційно числилися у флотах інших держав, 8 озброєних кораблів кораблів (вони носили ім'я NB або Naoružani brod), 66 (або 51) патрульних катерів (відповідне ім'я PČ або Patrolni čamac), 24 пароплава, 19 рятувальних судна і 159 (або 269) моторних човнів і допоміжних кораблів. Особовий склад налічував 14 тисяч осіб у 9 батальйонах. В ході боїв 65 ворожих суден було захоплено і 70 пошкоджено. Роль югославського флоту багатьма істориками оцінюється скептично, оскільки противниками морських сил югославських партизанів були в основному ВМС Незалежної держави Хорватії, що складалися з трофейних суден Югославії та викуплених у Італії, ті ж ВМС Італії, ослаблені авіанальотами і торпедними атаками союзників і монітори річкових флотилій Німеччини та її сателітів. Водночас партизани відіграли вирішальну роль у вигнанні німецьких і хорватських військ з островів у Адріатичному морі та їх обороні надалі.
Зона бойових дій Адріатичне море є частиною Середземного моря, розташованого між Балканським і Апенінским півостровами. В Адріатичному морі наявні кілька тисяч островів, які були відмінним укриттям для невеликих суден. Більшість великих островів витягнуті в довжину уздовж узбережжя і розділені вузькими, але глибокими протоками, а берегова лінія порізана (тому на узбережжі Адріатики є багато вузьких і довгих заток). У бухтах у випадку сильних вітрів і ураганів, які зазвичай тривають 3—4 доби, теоретично може сховатися будь-яке судно. З військової точки зору, ці природні умови теоретично були ідеальними для партизанської війни на морі і підходили для завдавання точкових ударів і подальшого розосередження, дії малими бойовими засобами та укриття від контратак сильнішого супротивника.
Хронологія бойових дій
1941 Королівські військово-морські сили Югославії, незважаючи на процес реорганізації в 1930-ті роки, що передбачав зокрема будівництво нових кораблів, були недостатньо потужними. Ударною силою були тільки чотири есмінці і чотири підводні човни. 17 квітня 1941 року практично весь флот Югославії після підписання капітуляції був захоплений італійцями, а територія країни розділена між країнами Осі. Адріатичне узбережжя виявилося майже цілком в руках італійців, лише невелика ділянка залишилася під контролем Незалежної Держави Хорватія. Італійці зайнялися охороною водного району, виділивши невеликі корабельні сили. Італійський каботаж забезпечувався 60 захопленими пароплавами і близько сотнею вітрильно-моторних суден, які здійснили в 1942 році понад 67 тисяч рейсів і перевезено 9,3 млн тонн вантажів.
Після початку Народно-визвольної війни в Югославії на морі почалася незначна активність партизан, що виражалася в постачанні загонам на узбережжі або островах припасів. Кілька кораблів ВМС Італії були атаковані партизанами: ті прагнули перешкодити італійському каботажу, атакуючи судна з берега, а також забезпечити постачання своїх загонів і невеликі десантні і транспортні операції. Незважаючи на невелику кількість операцій, італійці не надавали належного опору. Протягом 44 акцій були атаковані близько 80 кораблів, з них 2 були знищені, а 32 захоплені. Ще 40 суден були обстріляні з суші з кулеметів і мінометів. Екіпажі несли втрати, а кораблі отримували ушкодження.
1942 26 липня 1942 року вітрильно-моторне судно «Софія», що перевозило близько 80 жителів острова Малий Іж на примусові роботи було атаковане партизанами. Була повністю перебита охорона, а партизани не тільки звільнили захоплених, але ще й переконали 250 осіб з острова Малий Іж приєднатися до партизанів (група пішла на острів Дугі-Оток). 11 серпня без бою було взято вітрильно-моторне судно «Дукс». Але головним досягненням за рік стало утворення 28 грудня 1942 року в Подгорі першої партизанської морської бази, де з'явився перший морський загін чисельністю 150 чоловік. Там базувалися моторне судно «Партизан» і вітрильне судно «Пионир». 31 грудня 1942 року партизани здійснили рейд, в ході якого в Неретванском протоці було захоплено п'ять італійських кораблів і спалено одне італійське судно, у відповідь на що італійці зробили вже на наступний день напад на базу в Подгоре із застосуванням флоту, авіації і десанту. Партизани втратили два судна, але базу відстояли.
1943 У лютому 1943 року італійська авіація потопила патрульний корабель «Партизан», а «Піонір» продовжив бойові дії, атакуючи італійські кораблі. Відповідні дії італійців із залученням сил трьох дивізій проти морських частин НВАЮ закінчилися нічим. Після капітуляції Італії 8 вересня 1943 року партизани почали роззброювати італійські війська і зайняли окуповану італійцями територію. Німці перейшли у рішучий наступ, виступивши 9 вересня о 4 годині ранку силами п'ятьма моторизованих колон у бік узбережжя. Атакам піддалися Задар, Шибеник, Спліт і Дубровник. До вечора німці дісталися до всіх намічених цілей, крім Спліта. Подальший наступ сповільнився, і до січня 1944 року тривало протистояння. У протистоянні німців і партизанів і ті, і інші захищали морські комунікації. Німці здійснювали перевезення з сильною охроною, тому партизани не наважувалися нападати на німецькі конвої через велику перевагу німецьких сил. У разі нападів партизани несли великі втрати. Крім того англо-американські кораблі і авіація бомбардували всі виявлені плавзасоби (і німців, і партизан). Атакувати партизани могли тільки окремими вітрильно-моторними суднами і слабо озброєні пароплавами.
Наказ Верховного головнокомандувача НВАЮ Йосипа Броза Тіто свідчив, щоб всі морські одиниці НВАЮ і кораблі перебазувалися на острів Віс. Були засновані кілька військово-морських відділів, на острові Хвар розмістився 26 жовтня штаб морських сил НВАЮ (раніше морський загін Північно-Далматинського узбережжя і островів). Судна були класифіковані за двома типами: NB (сербохорв. Naoružani brod — озброєне судно) і PČ (сербохорв. Patrolni čamac — патрульний катер). Перші були вітрильно-моторними озброєними рибальськими суднами або пасажирськими пароплавами з водотоннажністю 20-80 т, з невеликими автоматичними гарматами калібру 20 або 40 мм і кулеметами (крім NB-11 Crvena zvijezda з водотоннажністю 150 т і додатковими двома мінометами). Другі були моторними катерами з водотоннажністю 3-30 т, озброєні кулеметами (рідше гарматами). Посильну допомогу партизанам у боротьбі з німцями надавали флот і авіація союзників: контрольована союзниками авіабаза у Фоджі ускладнила бойові дії Крігсмаріне та флоту Незалежної Держави Хорватія.
27 вересня Спліт упав, гарнізон був евакуйований на острови Шолта і Брач. 7 жовтня німці вийшли з Рієки і зайняли територію до Црквеніци. 13 листопада після бомбардування острова Лошинь загони чисельністю 200 осіб з двома танками і 10 бронеавтомобілів почали висадку на Лошинь за підтримки легкого крейсера «Ніобе», одного міноносця і декількох катерів. Основні сили партизан пішли на острів Црес на двох рибальських суднах, але на переході були пошкоджені авіацією і захоплені крейсером. У той же день партизани втратили контроль над островами Црес і Крк, зберігши за собою лише невелику частину далматинського узбережжя.
10 грудня партизани в супроводі корабля PČ-56 Partizan III здійснили висадку на острів Паг, але незабаром його залишили. 20 грудня вони відбили за допомогою артилерії спробу десанту на острів Раб, але після захоплення острова пішли на Дугі-Оток. Вранці 22 грудня німці організували ще одну висадку на партизанські позиції, атакувавши острів Корчула силами 750-го полку 118-й єгерської дивізії, і через два дні партизани залишили острів, втративши всю артилерію. Внаслідок цього партизани вивели частини 4-го і 5-го приморських секторів (Південна Далмація) на острів Віс, залишивши загони на великих островах. На хвилі успіху німці створили управління морськими силами «Південь», куди увійшли захоплені італійські кораблі й судна, побудовані під час війни на Адріатиці, і доставлені з Німеччини бойові одиниці. Ці сили складалися з 9-ї флотилії міноносців (сім колишніх італійських міноносців), 10-ї десантної флотилії (40-50 десантних поромів «Зібель» і танкодесантних барж), транспортної флотилії (60-80 малих суден), флотилії тральщиків (6—8 штук), загону торпедних катерів, флотилію ППО і сторожову флотилію (6-10 суден).
1944 20 січня 1944 року Верховний штаб НВАЮ евакуювався на острів Віс і організував його оборону спільно з союзниками. В руках партизанів залишилися Дугі-Оток, Корнати і Ластово (Кварнерскі острови довелося залишити). З острова Віс югослави атакували німців на островах і узбережжі, а ряд конвоїв союзників дісталися до цього острова, встановивши регулярний транспортний зв'язок. З квітня там базувалася 1-я винищувальна югославська ескадрилья, з червня — верховний штаб, а Віс став головною базою ВМС НВАЮ. Вони налічували до літа 10 великих вітрильно-моторних суден, 11 бойових кораблів типу NB, близько 200 малих вітрильно-моторних суден. Проблема полягала в неможливість їх ремонту.
З 19 по 26 квітня партизани провели операцію по захопленню островів Млет і Корчула: Корчульская десантна операція з 22 по 24 квітня закінчилася вигнанням німців з Корчули (400 солдатів убиті, 459 потрапили в полон). Партизани втратили 230 осіб убитими і пораненими, також ними було втрачено судно NB-7 Enare II, яке зіткнулося з NB-8 Kornat і потім було затоплене після авіанальоту люфтваффе. З 9 по 11 травня йшла висадка на острів Шолта, з 31 травня по 5 червня — висадка на острів Брач, причому остання здійснювалася за підтримки американців і британців. Захопити Брач не вдалося: німці втратили в бою 350 убитими і 250 полоненими, партизани і їх союзники — понад 500 убитими і пораненими, а 11 травня німцями було торпедоване госпітальне судно «Marin II» з 65 людьми на борту.
8-й далматинський армійський корпус у вересні 1944 року повинен був підготуватися до того, щоб не дати німецькій групі армій «E», відрізаній у Греції від інших сил, відступити вздовж узбережжя до своїх. Проти 25 тисяч партизанів 8-го корпусу було зосереджено 40 тисяч солдатів супротивника, але 8-й корпус все ж вирішив очистити югославський узбережжя. Десантні операції на острова Корчула, Хвар, Брач, Шолта і півострів Пельєшац закінчилися до 24 вересня (17 вересня з другої спроби був звільнений Брач), а незабаром була очищена від ворожої присутності материкова частина Південної Далмації. Але острів Віс залишався довгий час під загрозою: до кінця року в цьому районі німці завдали кілька ударів. 23 жовтня чотири судна НВАЮ вступили в бій з трьома торпедними катерами біля острова Маун, і єдиний раз у ході війни на Адріатиці німці застосували торпеди безрезультатно. 14 грудня югослави і англійці здійснили рейд на острів Паг, але британці втратили після повернення з рейду есмінець «Олденхем» зі 113 членами екіпажу.