Угри́нів — село у Україні, адміністративний центр Угринівської сільської громади Івано-Франківського району Івано-Франківської області.

Історія Дослідники вважають, що поселення з назвою Угринів виникло в проміжку між 1212 та 1237 роками, як південний форпост столичного Галича. Можливо, тут на той час перебував військовий загін, очолюваний угрином (родом з Угорщини), що прийшов з юним Данилом Галицьким допомогти відвоювати йому батьківські землі — Галицьке та Володимирське князівства. Як відомо, малолітній Данило Галицький разом з матір'ю Анною після смерті батька знайшов прихисток у короля Угорщини у Буді і повернувся у 1212 році до Галича із угорською військовою дружиною. Відповідно подібні військові форпости угрів (так колись на Русі називали угорців-мадярів і верховинців Закарпаття) виникли на захід від Галича — нині Старий Угринів Калуського району, і на сході — нині Угринів біля Підгайців на Тернопільщині. Ще два поселення з назвою Угринів є на південь від стародавнього Володимира — Угринів біля Сокаля на Львівщині, а на сході від столичного Володимира — Угринів біля Горохова на Волині.

Перша письмова згадка про Угринів датується 1440 роком; в цьому документі, виданому у Буді, король Польщі та Угорщини Владислав III Варненчик уповноважив литовського князя і спадкоємця руського Миколая Параву із Любліна прийняти у володіння з рук шляхтича із давнього польського роду Пйотра Одровонжа декілька сіл, зокрема Угринів, Ямницю, Калуш, Братківці та інші (через 10 років Миколай Парава загинув разом з Петром Одровонжем 6 вересня 1450 року в бою під «Червоним полем»)

За Королівською люстрацією 1565 року в селі налічувались 6 кметів-господарів, господарство вдови, 3 порожні дворища, 2 загородники, корчмар (отже, була корчма) і піп (отже, була й церква).Михайло Грушевський . Жерела до істориї України-Руси, т. І — Львів, НТШ, 1895. — с. 64.

Перша письмова згадка про Угринівський монастир стосується 1612 року, де мова йде про Преподобного Йова Княгиницького (родом з Тисмениці) та Преподобного Феодосія (родом з Галича) — засновників-будівничих нової обителі  Манявського скита. На захід від Угринова, на північ від села Загвіздя і південніше села Рибне, є гора Угринів, а поряд з нею урочище Монастир (на австрійській мапі 1880-го року показані три будівлі та контури монастирських угідь з написом «Manaster»).

Село позначене на мапі 1650 року, виданій у Данціґу В. Гондіусом «Delineatio specialis et accurata Ukrainae. Cum suis Palatinatibus ac Distictibq, Provincycq adiacentibus» («Спеціальний і докладний план України разом з належними до неї воєводствами, округами та провінціями»), яка складалася з 8 аркушів. Ця карта — основна картографічна праця французького інженера і військового картографа Гійома Левассе́рa де Бопла́нa (Guillaume Le Vasseur de Beauplan), на якій зображені українські землі в період з початку 1630-х і до 1637 року. На цій карті на березі ріки Бистриці (Bistris R.) посередині між містами Галичем (Halicz) і Тисменицею (Tiszmenicza) є село з назвою «Oriniw».

У березні 1722 року в Угринові перебував гетьман Пилип Орлик, де мав зустріч з Томашем Заленським (Tomasz Zaleński), що був особистим духівником воєводи Юзефа Потоцького та ректором Станіславської колегії, з яким домовився про таємне листування із своєю дружиною і дочками.

З 1835 до 1848 року священником в Угринові був Григорій Шашкевич (1809-18.08.1888) — стрийко Маркіяна Шашкевича. 1848 року о. Григорій Шашкевич став співзасновником і заступником голови Станіславської Окружної Руської Ради — філії Головної Руської Ради у Львові, а згодом Послом від Станіславської округи до Австрійського парламенту (Райхстагу).

6 листопада 1848 року о. Григорій Шашкевич разом із депутацією Головної Руської Ради подав цісареві Фердинандові такі вимоги від українців Галичини: Поділити Галичину на польську і українську провінції. Допустити створення української національної гвардії, легіону. Ввести українську мову в усіх школах і в усіх урядах української Галичини. Установити комісії для вирішення справ про ґрунти і ліси між дворами (поміщиками) і громадянами. Усунути урядовців, неприхильних нашому народові. Зрівняти в усіх правах греко-католицьке духовенство з духовенством латинським.

У 1848—1865 роках Григорій Шашкевич був радником Міністерства освіти у Відні, керував департаментом галицького шкільництва, цензором шкільних підручників. По поверненні до Галичини став послом до Галицького сейму (1867). Григорій Шашкевич відомий як пристрасний оборонець народної мови та противник москвофільської тенденції в письменстві, він є автором меморандуму, спрямованого проти проєкту латинізації української писемності (1859). Був автором однієї з перших граматик української мови для народних шкіл (1862).

Перша відома світлина Угринова — палац графської родини Дуніних-Борковських в Угринові Долішньому — датована 1880 роком, фотограф Tadeusz Artychowski.

Кінець ХІХ — початок ХХ століть відзначений в Угринові створенням філій «Просвіти» і потужного кооперативного господарства, організаторами якого стали Лазар Винничук та Йосиф Гурик, що були в різні часи Послами до Галицького сейму від Станіславської округи.

Лазар Винничук у жовтні 1918 року увійшов до складу Української Національної Ради, яка 9 листопада 1918 затвердила Західноукраїнську Народну Республіку (ЗУНР), що постала на українських землях Австро-Угорської імперії.

Наприкінці серпня 1920 року в садибі Йосифа Гурика перебував Головний отаман військ УНР Симон Петлюра.

Пластовий гурток в Угринові постав 15 листопада 1926 року, гурток належав до 45 куреня імені Святослава Завойовника, що в основному базувався в Павелчі. Наставником угринівського гуртка був Микола Третяк з Павелча. До цього гуртка входили Терешкун Лазар, Саведчук Михайло, Столярчук Остап, Саведчук Роман, Якубчак Адам, Саведчук Федь, Маланюк Богдан, Кардаш Іван, Терешкун Іван, Вівчарено Остап, Вівчаренко Юрко. Але угринівські хлопці перебували також в інших гуртках пластунів, зокрема, Лазар Пахольчук, що навчався в гімназії в Станиславові.

2 січня 1927 році в Угринові-Долішньому створено «Пожарно-рахункове Товариство „Сокіл“». Засновниками Товариства стали: Іван Обідняк, Матей Іванців, Дмитро Іванців, Іван Грицак, Василь Мороз, Юрко Білоус, Михайло Клюнь, Павло Дуткевич, Василь Іванців.

У 1928 році в Угринові-Долішньому збудований Народний дім, що на той час був найбільшим у Станиславівському повіті.

У 1920—1930-х роках в Угринові налічувалося чотири великі господарства, два з яких колишні поміщицькі маєтки графської родини Дуніних-Борковських (Парцеляція, сад і молочна ферма на Клузові) і Бужинських (Шляхта, ферма в Горішнім Угринові, ставки і лісові угіддя в Рибному). Новими стали кооперативне господарство, створене Лазаром Винничуком та Йосифом Гуриком, а також господарство Владислава Чаплі (нині — готель «Галицька садиба», де були сад, рибний став і печі для випалювання цегли і вапна). На Клузові, який тоді вважався «присілком» Угринова-Долішнього, працював великий млин Гаврила Мороза.

З 1934 по 1945 роки село було офіційно поділене на три частини: Угринів-Долішній (Uhrynów Dolny), Угринів-Шляхетський (Uhrynów Szlachecki) та Угринів-Горішній (Uhrynów Górny) та перебувало у складі Станиславівського повіту, а з 1940 року — у Станіславському районі. До 1945 року це були три окремі громади зі своїми управами і своїм окремим громадським і культурним життям. У кожному з цих сіл була початкова школа, читальня «Просвіти», кооперативна крамниця. При читальнях «Просвіти» діяли аматорські гуртки. Треба згадати, що Угринів Шляхетський прилягав до колишнього фільварку дідича Бужинського і там жили в біль­шості поляки, а власне римо-католики. Натомість в селах Угринові Горішньому і Долішньому жило біля 90 відсотків українців.

Влітку 1950 року за вбивство дільничного міліціонера в Угринові-Горішньому заложниками стали 100 осіб — 27 угринівських родин виселили до СибіруСергій Адамович. Нереабілітовані: Терниста дорога.

На зламі 1940—1950-х років село перебувало у складі Станіславського району, з середини 1950-х років входило до складу Богородчанського району, на зламі 1950—1960-х років — у Лисецькому районі Станіславської області. З 6 грудня 1966 року село перебувало у складі Івано-Франківського району (з адміністративним центром в місті Івано-Франківську, райком компартії і райвиконком знаходились в Угорниках). У 1967 році на території Угринівської сільської ради діяло три школи: Угринівська восьмирічна школа № 1 в Угринові-Долішньому, Угринівська восьмирічна школа № 2 в Угринові-Горішньому та Клузівська початкова школа (до 1970 року).

На початку 1960-х років в Угринові збудовані Івано-Франківський шиноремонтний завод та Івано-Франківська автобаза № 2 Міністерства промислового будівництва УРСР.

«Історія міст і сіл Української РСР в 26 томах. Івано-Франківська область», що була видана у радянські часи 1971 року публікує наступну інформацію: «Угринів — село, центр сільської ради, розташоване від районного центру за 4 км. Через село пролягають автомагістраль та залізниця  — . Населення — 2208 чоловік. Сільській раді підпорядковане село Клузів. Радгосп «Комсомолець» має 1700 га земельних угідь. Виробничий напрям — молочне тваринництво та овочівництво. В Угринові — 2 восьмирічні школи, 2 бібліотеки, 2 клуби, 2 медпункти. Вищу й середню освіту здобули 250 вихідців села. Вперше згадується село 1440 року. На території села знайдено крем'яні знаряддя праці доби міді. У 1648—1654 роках загін повстанців села й навколишніх місць під керівництвом С. Малишковича брав участь у боротьбі проти польської шляхти»Історія міст і сіл Української РСР в 26 томах. — Івано-Франківська область / Голова редколегії О. О. Чернов. — К.: Інститут Історії Академії Наук УРСР, 1971. стор. 242.

Наприкінці 1970-х — початку 1980-х років на угринівських землях збудовані Прикарпатський радіозавод (ДП ВО «Карпати»), тролейбусне депо та Управління гірських річок.

11 березня 1982 року Івано-Франківський район перейменований на Тисменицький із адміністративним центром в Тисмениці.

15 липня 1989 року введено в експлуатацію тролейбусну лінію, яка була прокладена від вулиці Хіміків в Івано-Франківську через Угринів до промислового вузла в селі Ямниця. Лінією курсує тролейбусний маршрут № 4 «Центр — завод „ТОС“». Таким чином цей тролейбусний маршрут став приміським, одним з небагатьох в Україні такого виду.

17 липня 2020 року, в ході адміністративно-територіальної реформи, Угринів увійшов до складу Івано-Франківського району Івано-Франківської області.

Населення Мова Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року: МоваКількістьВідсотокукраїнська320499,29 %російська170,53 %польська20,06 %румунська10,03 %інші/не вказали30,09 %Всього3227100 %

Сучасність Угринівська сільська громада об'єднує села: Горішній Угринів, Долішній Угринів та Клузів. Площа громади — 18,6 км² (є найменшою за площею сільською громадою України), населення — 3 395 мешканців (2020).

На території громади функціонують два заклади загальної середньої освіти: Угринівський ліцей (Угринів Долішній) та Угринівська гімназія (Угринів Горішний). Кожен із цих закладів містить дошкільний підрозділ: Угринівський ліцей — 5 дошкільних груп, Угринівська гімназія — 1 дошкільна група. Загальна чисельність здобувачів освіти  (2021) — 578, з них 506 — учні ліцею, 72 — учні гімназії. Загальна кількість вихованців у дошкільному підрозділі ліцею — 149, у дошкільному підрозділі гімназії — 22. Кадрове забезпечення ЗЗСО — 111 працівників, з них — 78 педагогічних та 33 непедагогічних. На базі закладів освіти функціонують групи подовженого дня, у 2020—2021 навчальному році їх налічувалося 4. У 2021—2022 навчальному році свою роботу розпочала Угринівська дитяча школа мистецтв, з орієнтовним контингентом 80-85 учнів.

Культурними осередками є Будинок культури в Угринові Долішньому і клуб на Горішному Угринові. Працює дві бібліотеки. На балансі громади — три футбольні команди в Угринові Горішному, Угринові Долішньому і на Клузові.