Угорська пухова мангалиця належить до рідкісних парнокопитних і екзотичних порід свиней м'ясо-сального напряму. Єдина в Європі пухнаста порода свиней (завдяки густому хутру в зимовий період року мангалицю легко можна переплутати з вівцею). Виведена в 1833 році в Австро-Угорщині за особистою участю ерцгерцога Йозефа шляхом схрещування домашньої середземноморської свині з карпатським вепром. В Україні почала поширюватись останні 8-10 років — з Закарпаття (де її активно розводять фермери на Виноградівщині та Іршавщині). Стрімко набирає популярність серед гурманів завдяки делікатесним якостям як м'яса, так і сала, що мають м'який смак дичини. Розводиться переважно у Закарпатській, Львівській, Київській, Харківській, Сумській та Одеській областях.
Походження та історія породи Після експансії турків в центральну Європу було знищено майже все поголів'я свиней. Мусульмани не вживали в їжу свинину, а тому було заборонено вирощування саме цього виду тварин, які опинилися на початку 19 століття в Австро-Угорщині під загрозою зникнення. До відновлення поголів'я та створення унікальної місцевої породи має безпосереднє відношення ерцгерцог Йозеф, що був неабияким селекціонером.
Угорська мангалиця була виведена шляхом схрещування домашньої середземноморської свині з карпатським вепрем — звідси унікальний імунітет і запах дичини у м'яса і сала. Для селекції єгері ерцгерцога відібрали свиноматок зі збережених у віддалених регіонах Угорщини та Сербії автентичних порід — угорських свиней Bakonyi і Szalontai, що були потім змішані з породою Sumadija сербського походження і хорватськими Šiška та Syrmien. Саме з цих порід виробляють всесвітньо відому шинку Серрано.
Поросят пухової мангалиці і сьогодні розводять в Альпах в великих масштабах. Це — об'єкт національної спадщини: вивіз тварин породи «Угорська мангалиця» за межі Угорщини з метою розведення колись був навіть офіційно заборонений.
1950-ті роки залишили свій внесок в розвиток породи. Після того як у світ прийшла мода на здорове харчування і стрункість, сало почали вважати головним джерелом зайвої ваги, тому м'ясні породи свиней набирали більшої популярності, а згодом практично витіснили м'ясо-сальних. Все це призвело до зменшення чисельності породи та майже повного зникнення сала з прилавків. Але незабаром мода на подібну їжу повернулася, спочатку вона поглинула Іспанію, а потім і весь світ. І вже з 90-х років мармурове м'ясо знову набуло популярність. Через коливання гастрономічної моди угорську мангалицю довелося реабілітувати як породу, але в цей раз її порятунком зайнялися іспанці. У наші дні ця порода вже не ризикує зникнути, хоча на фермах її представники зустрічаються нечасто.
Племінні господарства Найбільш активно племінна робота ведеться в Угорщині, Австрії, Румунії та останні 5 років — в Україні (Київська, Харківська та Львівська області).
Особливості породи Мангалиць відрізняє від інших порід свиней багато позитивних якостей: невибагливі у догляді, а завдяки густому вовняному покриву вони добре переносять тридцятиградусний мороз. Вовняні свині із задоволенням пасуться на відкритих пасовищах, майже повністю задовольняються тим, що знаходять на землі. Лише іноді їх підгодовують картоплею і гарбузом — тільки так вони стають абсолютно бездоганними за смаком. Ріжуть їх у 12–14 місяців, коли тварини важать 130—140 кг. Їх сало і м'ясо вважається здоровішим, бо швидше перетравлюється, містить більше ненасичених кислот і вітамінів. Свиням породи Угорська мангалиця не роблять щеплення, тому що вони мають сильну імунну систему і не хворіють.
Більшість тварин даної породи (від 75 до 80 %) відносяться до білого типу. Інші її різновиди — чорна, червона та мангалиця з властивим забарвленням ластівки — на превеликий жаль, є на межі зникнення. Розрізнити таких свиней досить просто. Зовні вони мають товсті й довгі щетинки, що рясно покривають всю область тулуба. Дуже густа щетина, втім, з'являється ближче до зимового періоду, а на час весни цим тваринам властива біла і шовковиста щетина, яка в'ється. Біля очної області і в районі рильця, у свиней бувають чорні насичені плями.
Характеристики Маса дорослої мангалиці сягає понад 300 кг. Якщо планується відгодівля, то кабанів краще каструвати у віці 1-2 місяців, до року вони швидко набирають вагу. Статевозрілими свинки стають в 5-7 місяців. Супоросности триває 116—120 днів. Потомство свинки виводять без допомоги людини. У середньому приплоді буває 6-7 поросят. З 3-5 днів поросят підгодовують зерном ячменю, рідкої базікою, а також мінеральними кормами — крейдою, кістковим борошном, червоною глиною. У поїлках постійно повинна бути чиста вода. У тритижневому віці поросята вже самі гризуть буряк, яблука, їдять траву, сіно. До місячного віку поросята смугасті, потім смугастість поступово зникає. Відлучати їх бажано в місячному віці. На 5-й день після відлучення поросят свиню знову спарюють.
Гібриди Не слід плутати мангалицю з мангалом — гібридом мангалиці зазвичай з диким кабаном (іноді — з в'єтнамською вислобрюхою чи іншими породами свиней). Втім, виведена майже 200 років тому порода, на думку експертів, є досконалою, тому в подальших селекційних експериментах наразі потреби немає.
Утримування Мангалиця не потребує складних умов утримання, наприклад, чищення загонів чи зміни підстилки. Як влітку, так і взимку їх можна тримати на щоденному випасі просто неба — тварини досить самостійні і не потребують постійного нагляду. Восени мангалиці покриваються густою довгою шерстю від світло-бурого до чорного з сіруватим відтінком, чим нагадують дику мисливську свиню. Взимку парнокопитні поїдають коренеплоди, жолуді, каштани, Мангалиці всеїдні вони поїдають як рослинні, так і тваринні корми, продукти їх переробки, різноманітні харчові відходи і технічні залишки. Взимку раціон складається із сіна, січки зі стебел кукурудзи, коренеплодів, каштанів, жолудів, відходів спиртозаводів у вигляді кукурудзяної та пшеничної браги, висівок, кісток, сіна, кісток, пшеничної браги, висівки і субпродуктів низької категорії. Головне — привчити поросят їсти все. Влітку сіно і січку замінюють різнотрав'ям, падалицею з фруктових дерев, ряскою. Свині цієї породи дуже люблять молоді пагони дерев, особливо дуба, кору і коріння дерев. У літній сезон свиням також на підживлення дають траву (лугову, городні бур'яни, лікарську і будь-яку іншу), фруктову падалицю, ряску, пагони, кору і коріння різних дерев (особливо люблять дуб), картопля, кукурудзяні качани, морква, буряк, кабачки.
Див. також Свинарство Велика біла порода Ландрас Миргородська порода свиней Полтавська м'ясна порода Українська м'ясна порода свиней Українська степова біла порода Разорбек (здичавіла форма свині свійської)
Посилання