«Супутникова криза» ― період суспільного страху та занепокоєння в західних країнах щодо передбачуваного технологічного розриву між Сполученими Штатами та Радянським Союзом, спричиненого запуском Радянським Союзом першого у світі штучного супутника. Криза стала важливою подією холодної війни, спровокувала створення НАСА та космічну гонку між двома наддержавами.
«Супутник-1» запущено 4 жовтня 1957 року з космодрому Байконур. Нью-Йорк таймс згадувала про супутник у 279 статтях між 6 та 31 жовтня 1957 року (понад 11 статей на день).
Фон На початку 1950-х років польоти розвідувального літака Lockheed U-2 над Радянським Союзом виявили, що США мають перевагу в ядерному потенціалі. Дослідження, проведені між 1955 і 1961 роками, показали, що Радянський Союз готує в два-три рази більше науковців на рік, ніж США.
Запуск «Супутника-1» свідчив, що Радянський Союз зробив значний стрибок у технологічному розвитку, що було витлумачено як серйозна загроза національній безпеці США і спонукало робити значні федеральні інвестиції в дослідження та розробки, освіту та національну безпеку.
Запуск Радянський Союз використав модифіковану міжконтинентальну балістичну ракету, що дало дві пропагандивні переваги перед США: можливість відправити супутник на орбіту і підтвердити дальність своїх ракет. Це довело, що Радянський Союз мав ракети, здатні доправити ядерну зброю до Західної Європи і Північної Америки.
Радянська влада не публікувала фотографію супутника протягом п'яти днів після запуску. До того часу його зовнішній вигляд залишався для американців загадкою. Його маса 83,6 кг, порівняно з планами США запустити супутник масою 9,8 кг, видалася сумнівною. Американські ракети тоді мали тяги, і офіційні особи США припустили, що радянська ракета мала тягу тяги. Насправді ракета Р-7 мала майже тяги. Ці фактори сприяли уявленню американців про значне відставання від Радянського Союзу в розвитку космічних технологій.
Через кілька годин після запуску Астрономічний факультет Університету Іллінойсу в Урбані-Шампейн встановив спеціальний інтерферометр для вимірювання сигналів із супутника. Дональд Гілліс і Джим Снайдер запрограмували комп'ютер ILLIAC I для розрахунку орбіти супутника на основі цих даних. Програмування та розрахунок завершено менш ніж за два дні. Швидка публікація ефемерид (орбіти) в журналі Нейче протягом місяця після запуску супутника допомогла розвіяти деякі страхи, викликані запуском.
Успішний запуск «Супутника-1», і невдача перших двох спроб запуску «Венґардів» значно підсилили уявлення США про загрозу з боку Радянського Союзу, яка існувала з початку «холодної війни» після Другої світової війни. Ракета, яка запустила супутник, могла б доправити ядерну боєголовку в будь-яку точку світу за лічені хвилини, що позбавило б континентальні Сполучені Штати їхнього океанського захисту. Радянський Союз продемонстрував цю здатність 21 серпня льотними випробуваннями ракети Р-7 на відстань 6000 км. П'ятьма днями пізніше ТАСС оголосив про цю подію. За спогадами Чертока, «Супутник» не був частиною організованих спроб домінувати в космосі, запуск перевіряв можливість вразити США водневою бомбою.
Реакція Айзенгавера Через п'ять днів після запуску першого в світі штучного супутника президент США Двайт Айзенгавер звернувся до американського народу. На питання репортер про занепокоєння щодо безпеки радянського супутника, Айзенгавер відповів: «Тепер, щодо самого супутника, це ні на йоту не викликає у мене побоювань».
Айзенгавер навів аргумент, що супутник був лише науковим досягненням, а не військовою загрозою чи зміною світової влади. Він вважав, що маса апарата «не співмірна з чимось, що має велике військове значення, і це також було чинником для розгляду в [належній] перспективі».
У 1958 році Айзенгавер оголосив про три «суворі факти», з якими Сполученим Штатам довелося зіткнутися: Радянський Союз перевершив Америку і решту вільного світу в науково-технічних досягненнях у космосі. Якби Радянський Союз зберіг цю перевагу, він міг би використати її для підриву престижу і лідерства Америки. Якщо Радянський Союз першим досягне значної переваги у військовому потенціалі в космосі і створить дисбаланс сил, він може становити пряму військову загрозу для США.
Після цієї заяви Айзенгавер сказав, що Сполученим Штатам необхідно відповідати на ці виклики з «винахідливістю та енергією». Президент також відзначив важливість освіти в недавньому науково-технічному прогресі та для відповіді Америки. Він зазначив: «Нам потрібні науковці в наступні десять років… уважно вивчіть навчальну програму та стандарти вашої школи. Тоді вирішуйте самі, чи відповідають вони суворим вимогам епохи, в яку ми вступаємо». Його здатність висловлювати впевненість щодо ситуації була обмежена, оскільки його впевненість ґрунтувалася на таємній розвідці, тому він не зміг придушити побоювання, що відбулася зміна влади між американцями та Радянським Союзом. Запуск «Супутника-1» також вплинув на рейтинг Айзенгавера в опитуваннях, але згодом рейтинг відновився.
ЗМІ та політичні впливи
ЗМІ розпалили моральну паніку, написавши сенсаційні матеріали про цю подію. У перший і другий дні після події Нью-Йорк таймс писала, що запуск став великим глобальним пропагандивним тріумфом і тріумфом престижу радянського комунізму. Фред Хечінгер, американський журналіст і редактор з питань освіти, згадував, що «не минало й тижня без кількох телевізійних програм, присвячених освіті».Herold, J. (1974). SPUTNIK IN AMERICAN EDUCATION: A HISTORY AND REAPPRAISAL. McGill Journal of Education / Revue Des Sciences De l’éducation De McGill, 9(002)
Під впливом безлічі новин жителі Сполучених Штатів стали «шокованою нацією». ЗМІ не лише повідомили про стурбованість громадськості, а й створили істерику і значно перебільшили небезпеку радянського супутника заради власної вигоди. 9 жовтня 1957 року письменник-фантаст і вчений Артур Кларк сказав, що в день обльоту «Супутника» навколо Землі США стали другосортною державою.
Політики використали подію для підвищення рейтингів в опитуваннях. Дослідження і розробки використовувалися як інструмент пропаганди, і Конгрес витратив значні суми грошей на виправлення технологічної нестачі США. Після запуску «Супутника-1» радники з національної безпеки переоцінили наявну і потенційну ракетну потужність Рад, що викликало занепокоєння Конгресу і уряду. Після публікації оцінки Айзенгавер розпочав прискорену ракетну гонку, щоб заспокоїти занепокоєеих безпекою Америки. Супутник спровокував Конгрес покращити стан США в галузі науки.
Радянський лідер Микита Хрущов розмірковував про цю подію: «Завжди добре звучало у публічних виступах, що ми можемо вразити муху на будь-якій відстані нашими ракетами. Незважаючи на великий радіус ураження нашими ядерними боєголовками, була необхідна висока точність — і цього було важко досягти». Також Хрущов заявив, що «наші потенційні вороги злякано здригаються». Політолог Семюель Любелл дослідив громадську думку про супутник і не знайшов «взагалі жодних доказів будь-якої паніки чи істерії в реакції громадськості», що підтвердило паніку еліт, а не народу..
Відповідь
Сполучені Штати Америки
Запуск спонукав низку ініціатив США у сферах від оборони до освіти. Підвищений акцент отримав проєкт ВМС США «Венгард» з виведення американського супутника на орбіту. Відновився інтерес до наявної програми Експлорер, яка вивела на орбіту перший американський супутник 31 січня 1958 року. У лютому 1958 року Айзенгавер дозволив створити Агентство перспективних дослідницьких проєктів, пізніше перейменоване на Defense Advanced. Агентство дослідницьких проєктів (DARPA) в рамках Міністерства оборони для розробки нових технологій для армії США. 29 липня 1958 року він підписав Національний закон про аеронавтику та космос, яким створено НАСА.
Менш ніж через рік після запуску Супутника Конгрес ухвалив Закон про національну оборонну освіту (NDEA). Це була чотирирічна програма, яка влила мільярди доларів у систему освіти США. У 1953 році уряд витратив 153 мільйони доларів, а коледжі отримали 10 мільйонів доларів цього фінансування, до 1960 року сукупне фінансування зросло майже вшестеро завдяки NDEA. Після початкового шоку громадськості почалася космічна гонка, яка призвела до першої людини, запущеної в космос, проєкту «Аполлон», і перших людей, які висадилися на Місяць у 1969 році.
Під час кампанії у 1960 році, конкурент Айзенгавера Джон Кеннеді для ліквідації «ракетного розриву» пообіцяв розгорнути 1000 ракет Мінітмен, набагато більше міжконтинентальних балістичних ракет, ніж у радянської влади на той час.
Кеннеді не підтримував масштабну програму пілотованого космосу США, коли був сенатором під час терміну Айзенгавера, але реакція громадськості на запуск Радянським Союзом першої людини на орбіту 12 квітня 1961 року спонукала Кеннеді підвищити ставки космічної гонки, поставивши за мету висадку людей на Місяць. Кеннеді стверджував: «Якщо Радянський Союз контролює космос, він може контролювати Землю, як у минулі століття нація, яка контролювала моря, панувала над континентами». Айзенгавер не погоджувався з метою Кеннеді і називав її «трюком». Кеннеді приватно визнав, що космічна гонка була марною тратою грошей, але він знав, що наляканий електорат принесе користь. Космічні перегони мали на меті менше внутрішню важливість, а більше престиж і заспокоєння громадськості.
Супутникова криза спровокувала американське прагнення повернути лідерство в дослідженні космосу від Радянського Союзу, і це підживило прагнення висадити людей на Місяць. Американські офіційні особи на той час мали різні думки, одні показували тривогу, а інші заперечували небезпеку супутника. Джеральд Форд, представник Республіканської партії з Мічигану, заявив: «Нас, жителів Середнього Заходу, іноді називають ізоляціоністами. Я не згоден з терміном; але ніде не може бути ізоляціоністів, коли термоядерна боєголовка здатна вдарити з космосу на гіперзвуковій швидкості і досягти будь-якої точки на Землі через кілька хвилин після запуску». Колишній контр-адмірал США Роусон Беннетт, керівник військово-морських операцій, заявив, що «Супутник» — це «шматок заліза, який може запустити майже кожен».
Супутникова криза також спричинила суттєві зміни в науковій політиці США, що забезпечило значну основу для сучасних академічних наукових досліджень. Астроном Джон Джеффріс з Висотної обсерваторії у 1957 році згадував, що вона отримувала фінансування переважно від філантропів: «Через тиждень після запуску Супутника, ми викопувалися з тієї лавини грошей, яка раптово обрушилася від федерального уряду». До середини 1960-х НАСА забезпечувало майже 10 % федеральних коштів на наукові дослідження.
Зросло фінансування дослідження космічної зброї і протиракетної оборони у формі пропозицій протибалістичних ракет. Започатковано освітні програми, щоб виховати нове покоління інженерів, і значно збільшилася підтримка наукових досліджень. Конгрес збільшив асигнування Національного наукового фонду на 1959 рік до 134 мільйонів доларів, майже на 100 мільйонів доларів більше, ніж роком раніше. До 1968 року бюджет Фонду становив майже 500 мільйонів доларів.
За словами Марі Торстен, американці відчули «техно-іншу порожнечу» після супутникової кризи і бажають отримати «інший Супутник» для стимулювання освіти та інновацій. У 1980-х рр. підйом автомобільної промисловості, так і комп'ютерного проекту 5-го покоління Японії сприяв роздмухуванню побоювань щодо «технологічного розриву» з Японією. Після супутникової кризи лідери використовували «доктрину благоговіння», щоб організувати навчання «навколо єдиної моделі національної безпеки освіти, де математика і природничі науки слугували перевагою в науці і техніці, іноземних мовах і культурі для потенційного шпигунства, а історія і гуманітарні науки для національного самовизначення». Керівники США не змогли так ефективно використати імідж Японії, хоча в неї суперрозумні студенти та сильна економіка.
Сполучене Королівство