«Марсіанська трилогія» () — серія науково-фантастичних романів американського письменника-фантаста Кіма Стенлі Робінсона, які розповідають про заселення та тераформування планети Марс через особисті та детальні точки зору різноманітних персонажів протягом майже двох століть. Зрештою, ця історія більше утопічна, ніж антиутопічна, зосереджена на егалітарних, соціологічних і наукових досягненнях, досягнутих на Марсі, тоді як Земля страждає від перенаселення та екологічної катастрофи.
До складу серії входить три основних романи: «Червоний Марс» (1992), «Зелений Марс» (1993), «Блакитний Марс» (1996) та збірки оповідань «Марсіани». Романи деталізовано описують зміни, що переживає Марс у процесі людської колонізації. «Марсіани» — це збірка оповідань, дія яких розгортається протягом оригінальної трилогії романів, а також деяких історій, дія яких розгортається в альтернативній версії романів, де першою сотнею місією було дослідження, а не колонізація. В оповіданнях є кілька натяків на подальшу долю програми тераформування Марса.
«Icehenge» (1984), перший роман Робінсона про Марс, не відбувається у цьому всесвіті, але стосується схожих тем і елементів сюжету. Трилогія має певну схожість із недавнім романом Робінсона «2312» (2012); наприклад, тераформування Марса та надзвичайне довголіття героїв обох романів.
«Червоний Марс» отримав премію BSFA у 1992 році та премію «Неб'юла» за найкращий роман у 1993 році. «Зелений Марс» отримав премію «Г'юго» за найкращий роман і премію «Локус» за найкращий науково-фантастичний роман у 1994 році. Блакитний Марс також отримав нагороди Г'юго та Локус у 1997 році.
Сюжет
Романи Кіма Стенлі Робінсона про Марс розповідають про колонізацію Червоної планети з точки зору десятків персонажів протягом століття.
Червоний Марс — Колонізація «Червоний Марс» розпочнеться у 2026 році з першої колоніальної подорожі на Марс на борту «Ареса», найбільшого міжпланетного космічного корабля, який коли-небудь був створений і домом для команди, яка стане першою сотнею марсіанських колоністів. Корабель був побудований із згрупованих зовнішніх паливних баків космічного човника, які замість того, щоб повертатися в атмосферу Землі, були виведені на орбіту, поки не було накопичено достатньо для побудови корабля. Ця місія є спільним американсько-російським заходом, і сімдесят із першої сотні набрані з цих країн (за винятком, наприклад, Мішеля Дюваля, французького психолога, якому доручено спостерігати за їхньою поведінкою).
Так, культурно та ідеологічно різноманітна група вчених — «Перша сотня» — у 2026 році висаджується й починає тераформування Марса. За ними йдуть сотні тисяч інших. У книзі детально розповідається про подорож, будівництво російською інженеркою Надією Чернешевською першого поселення на Марсі (згодом названого Підгіркою), а також заснування колоній на видовбаному астероїді-місяці Марса Фобосі, стосунки між колоністами, що постійно змінюються, дебати. серед колоністів щодо тераформування планети та її майбутніх відносин із Землею. Дві крайні погляди на тераформування уособлює Саксіфраґ «Сакс» Рассел, який вважає, що сама їхня присутність на планеті означає, що певний рівень тераформування вже почався, і що обов'язок людства — поширювати життя, оскільки це найдефіцитніша річ у відомих. Всесвіту та Енн Клейборн, яка відстоює позицію, що людство не має права змінювати цілі планети за власним бажанням.
Погляд Рассела спочатку був суто науковим, але з часом він змішався з поглядами Хіроко Ай, керівниці сільськогосподарської групи, яка створила нову систему вірувань («Ареофанія»), присвячену цінуванню та розвитку життя («viriditas»); ці погляди спільно відомі як «зелена» позиція, тоді як натуралістська позиція Клейборна стає відомою як «червона». Фактичне рішення залишається за Організацією Об'єднаних Націй у справах Марса (UNOMA), яка дає зелене світло на тераформування, і розпочинається серія дій, включаючи буріння «ямок» для вивільнення підповерхневого тепла; згущення атмосфери відповідно до складної біохімічної формули, яка на честь Сакса Рассела стала відомою як «коктейль Рассела»; і детонація ядерних вибухів глибоко в підповерхневій вічній мерзлоті з викидом води. Робляться додаткові кроки для більш тісного з'єднання Марса з Землею, включаючи введення ареосинхронного астероїда «Кларк», до якого прив'язаний трос космічного ліфта.
На тлі цього розвитку відбувається інша дискусія, головним ініціатором якої є Аркадій Богданов з російського контингенту (ймовірно, названий на честь російського ерудита та письменника-фантаста Олександра Богданова — пізніше в «Блакитному Марсі» виявлено, що Олександр Богданов є предком Аркадія). Богданов стверджує, що Марс не повинен підкорятися земним традиціям, обмеженням або владі. На цій посаді до нього певною мірою приєднується Джон Бун, відомий як «Перша людина на Марсі» з попередньої експедиції та суперник Френка Чалмерса, технічного лідера американського контингенту. Їхнє суперництво ще більше посилюється конкуруючим романтичним інтересом до Майї Катарини Тойтовни, лідерки російського контингенту (на початку книги Чалмерс спонукає до послідовності подій, які призвели до вбивства Буна; більша частина подальшого є ретроспективним розглядом того, що призвело до цього моменту).
Земля, з якої втікають його багатонаціональні колоністи, цілком може бути тією самою глобалізованою Землею, яку описує кіберпанк: ресурси виснажуються, населення та рівень океану зростає. Земля все більше потрапляє під контроль транснаціональних корпорацій (транснаціоналів), які починають домінувати над її урядами, особливо невеликих держав, прийнятих як «зручні прапори» для поширення свого впливу на марсіанські справи. Оскільки влада UNOMA розмивається, угода про Марс переглядається під керівництвом Френка Чалмерса; результат вражаючий, але виявляється недовговічним, оскільки транснаціоналісти знаходять способи обійти його через лазівки. Ситуація погіршується, коли народи Землі починають сваритися через обмежені ресурси, зростання боргів і зростання населення, а також через обмеження доступу до нового методу довголіття, розробленого марсіанськими вченими — такого, який обіцяє тривалість життя на сотні років. У 2061 році, коли Бун загинув, а імміграція, що вибухнула, загрожувала структурі марсіанського суспільства, Богданов починає революцію проти того, що багато хто зараз вважає окупаційними транснаціональними військами, які діють лише на підставі схвалення UNOMA. Спочатку успішна, але революція виявилася нездійсненною як через більшу, ніж очікувалося, готовність земних військ застосувати насильство, так і через надзвичайну вразливість життя на планеті без придатної для життя атмосфери. Серія обмінів свідчить про перекриття космічного ліфта, бомбардування кількох марсіанських міст (включно з містом, де сам Богданов організовує повстання; його вбивають), знищення Фобоса та його військового комплексу та розв'язування великої повені проливних підземних вод, звільнених ядерними вибухами.
Наприкінці більшість із першої сотні мертві, і практично всі, хто залишився, втекли до прихованого притулку, створеного роками раніше Ай та її послідовниками (один виняток — Філліс Бойл, яка об'єдналася з транснаціоналами; вона на Кларку, коли кабель космічного ліфта перерізають і відправляють з орбіти в невідому долю до кінця книги). Революція зазнає поразки, а життя триває далі. Марс повертається до відчуття стабільності під сильним транснатальним контролем. Зіткнення за ресурси на Землі переростає у повномасштабну світову війну, в результаті якої загинули сотні мільйонів людей, але досягнуто домовленостей про припинення вогню, коли транснаціоналісти тікають у безпеку розвинутих країн, які використовують свої величезні війська для відновлення порядку, формуючи поліцейські держави. Але нове покоління людей, народжених на Марсі, обіцяє зміни. Тим часом решта першої сотні — включаючи Рассела, Клейборна, Тойтовну та Чернешевського — оживають у притулку Хіроко Ай під назвою Зигота, схованому під південним полюсом Марса.
Зелений Марс — Тераформування «Зелений Марс» отримав свою назву від стадії тераформування, яка дозволила рослинам рости. Історія починається через 50 років після подій на «Червоному Марсі» на початку ХХІІ століття, прослідковуючи життя першої сотні, що залишилася, та їхніх дітей і онуків. Танення льоду спричиняє руйнування верхівки купола бази Хіроко Ай під південним полюсом, змушуючи тих, хто вижив, втекти до (менш буквальної) підземної організації, відомої як Півсвіт. Серед розширеної групи є діти першої сотні, Нісеї, деякі з яких живуть на другій секретній базі Хіроко, Гаметі.
Оскільки заворушення в багатонаціональному контролі над справами Марса зростають, різні групи починають формуватися з різними цілями та методами. Спостерігаючи за еволюцією цих груп із Землі, генеральний директор корпорації Praxis посилає представника, Артура Рендолфа, щоб організувати рух опору. Це завершується угодою Dorsa Brevia, в якій беруть участь майже всі підпільні фракції. Готуються до другої революції, починаючи з 2120-х років, починаючи від перетворення мохолів на ракетні шахти чи приховані бази, саботуючи орбітальні дзеркала, виводячи Деймоса з гравітаційного колодязя Марса в глибокий космос, щоб його ніколи не можна було використовувати як збройову платформу як Фобос.
У книзі розповідається про персонажів через марсіанський ландшафт, який детально пояснюється. Персонаж Рассела проникає в транснаціональний проект тераформування з ретельно створеною фальшивою ідентичністю Стівена Ліндхольма. Марсіанська біосфера, що нещодавно еволюціонує, описана дуже докладно та з більш глибокими змінами, головним чином спрямованими на нагрівання поверхні Марса до межі, щоб зробити її придатною для життя, починаючи з орбітальних дзеркал розміром з континент, ще одного побудованого космічного ліфта (з використанням іншого закріпленого астероїда, який під назвою «Новий Кларк»), щоб розтопити північну полярну крижану шапку та викопати ями, достатньо глибокі для утворення вулканів. Основою роману є детальний аналіз філософського, політичного, особистого, економічного та геологічного досвіду героїв. Історія переплітається від персонажа до персонажа, надаючи картину Марса, яким вони бачать.
Сакс, під псевдонімом Стівен, зрештою вступає в романтичні стосунки з Філліс, яка пережила події 2061 року з кінця першого роману, але вона дізнається його справжню особу та заарештовує його. Члени підпілля починають сміливий порятунок із в'язниці, де Сакса зазнають тортур і допитів, що спричиняє інсульт; під час порятунку Майя вбиває Філліс.
Книга закінчується великою подією, якою є раптове катастрофічне підвищення рівня світового океану на Землі, спричинене не будь-яким парниковим ефектом, а виверженням ланцюга вулканів під льодом Західної Антарктиди, дезінтеграція крижаного покриву та переміщення фрагментів на океан. Повінь, що виникла в результаті, спричиняє глобальний хаос на Землі, створюючи ідеальний момент для марсіанського підпілля, щоб захопити контроль над марсіанським суспільством із Землі. Після серії майже безкровних державних переворотів екстремістське угруповання червоних бомбить дамбу поблизу Берроуза, головного міста, де зосередилися залишки сил ООН, щоб змусити сили безпеки евакуюватися. Усе місто затоплене, і населення міста має пройти приголомшливо довгу відстань у відкритій марсіанській атмосфері (яка ледь має температуру, атмосферний тиск і газову суміш, щоб підтримувати людське життя) до Лівійської станції, щоб переселитися. в інших місцях. Завдяки цьому контроль над Марсом нарешті вирвано з Землі з мінімальними втратами людей, залишаючи втомлених тих, хто вижив, сподіватися на перспективи нової політичної автономії.
Блакитний Марс — Довгострокові результати