Туніс — північноафриканська країна, що знаходиться на крайній півночі континенту . Загальна площа країни 163 610 км² (93-тє місце у світі), з яких на суходіл припадає 155 360 км², а на поверхню внутрішніх вод — 8 250 км². Найменша за площею арабська держава Північної Африки. Площа країни у 4 рази менша за площу України.
Етимологія Офіційна назва — Республіка Туніс, Туніс ( — Ель-Джумухірія ет-Тунісія, Туніс). Назва країни походить від однойменної назви її столиці, міста Туніса. Назва міста виводиться від назви давнього міста Тінес, передмістя Карфагена, названого на честь фінікійської богині Місяця — Таніт. Можливо від зарабізованого берберського слова «енс», що означає лежати.
Історія дослідження території
Географічне положення
Туніс — північноафриканська країна, що межує з двома іншими країнами: на заході — з Алжиром (спільний кордон — 1034 км), на сході — Лівією (461 км). Загальна довжина державного кордону — 1495 км. Туніс на півночі й сході омивається водами Середземного моря Атлантичного океану. Загальна довжина морського узбережжя 1148 км.
Згідно з Конвенцією Організації Об'єднаних Націй з морського права (UNCLOS) 1982 року, протяжність територіальних вод країни встановлено в 12 морських миль (22,2 км). Прилегла зона, що примикає до територіальних вод, в якій держава може здійснювати контроль необхідний для запобігання порушень митних, фіскальних, імміграційних або санітарних законів простягається на 24 морські милі (44,4 км) від узбережжя (стаття 33). Виключна економічна зона встановлена на відстань 12 морських миль (22,2 км).
Крайні пункти
Час
Час у Тунісі: UTC+1 (-1 година різниці часу з Києвом).
Геологія
Сейсмічність
Вулканізм
Рельєф
Середні висоти — 246 м; найнижча точка — Шотт-ель-Гарса (-17 м); найвища точка — гора Джебель-еш-Шамбі (1544 м), неподалік від перевалу Кассерін в західній частині Туніського хребта. Країна розташована на приморських рівнинах, в східній частині Атлаських гір, і північній частині пустелі Сахара.
Північне узбережжя Тунісу зайнято вузькою низовиною озера Бізерта з однойменним портом. Південніше тягнеться декілька відрогів Атлаських гір з родючими долинами. Середні висоти 900—1200 м над рівнем моря. Хребти розташовуються в напрямі з південного заходу на північний схід і знижуються по мірі наближення до берега. Між хребтами Крумірія і Могодс протікає річка Меджерда, що впадає в Туніську затоку. Досягаючи моря, гори утворять півострови, розділені затоками. Найбільший з півостровів закінчується мисом Ет-Тіб, що обмежує з півдня Туніську затоку, яка являє собою зручну природну гавань.
На південь від Атласу рельєф Тунісу являє собою плато, що поступово знижується від відмітки приблизно 600 м над рівнем моря на кордоні з Алжиром до рівнини туніського Сахелю в центральній частині країни. У цьому басейні знаходиться декілька безстічних солончакових западин (шоти) глибиною до 23 м нижче рівня моря. Далі на південь рельєф знову підвищується, досягаючи позначки 300 м над рівнем моря поруч з лівійським кордоном.
Східне узбережжя на південь від мису Ет-Тіб в основному низовинне і піщане, з двома великими затоками — Хаммамет і Габес. Неподалік від берега знаходяться декілька великих островів, у тому числі Джерба і архіпелаг Керкенна.
Узбережжя
Острови
Клімат
Більша частина території Тунісу лежить у субтропічному кліматичному поясі, південна — у тропічному. Влітку переважають тропічні повітряні маси з ясною тихою антициклонічною погодою, взимку — помірні з похмурою дощовою досить вітряною циклонічною. Значні сезонні амплітуди температури повітря і розподілу атмосферних опадів, можливе випадіння снігу. На півдні в пустелі спекотна посушлива погода з великими добовими амплітудами температури. Переважають східні пасатні вітри.
Туніс є членом Всесвітньої метеорологічної організації (WMO), в країні ведуться систематичні спостереження за погодою.
Внутрішні води
Річки
Річки і тимчасові потоки (ваді) країни належать басейну Середземного моря Атлантичного океану. Більша частина території країни відноситься до безстічних областей пустелі Сахара.
Озера
Болота
Ґрунтові води
Ґрунти
Рослинний світ
За флористичним районуванням світу Туніс належить до Середземноморської області та Сахаро-Аравійської області Давнього середземноморського підцарства Голарктичного флористичного царства (північна частина Тунісу), а також до Судано-Замбезійської області Африканського підцарства Палеотропічного флористичного царства (південь країни).
Тваринний світ
За зоогеографічним районуванням світу країна належить до Середземноморської підобласті Голарктичної області, середземноморське узбережжя і гори Атлас — до Середземноморської провінції, пустеля Сахара — до Сахаро-Аравійської провінції. Тому основу тваринного населення регіону становлять зональні пустельні й середземноморські угруповання тварин, а також інтразональніІнтразональність / В. Т. Гриневецький // Енциклопедія Сучасної України [Електронний ресурс] / редкол. : І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк [та ін.] ; НАН України, НТШ. — Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2011. — Режим доступу: https://esu.com.ua/article-12428 гірські тваринні угруповання, характерні для субтропічного і тропічного кліматичних поясів. Домінуючими в зональних угрупованнях є ксерофільні та ультраксерофільні групи та види тварин.
Стихійні природні явища На території країни спостерігаються небезпечні природні явища і стихійні лиха: жаркі й посушливі південні вітри з Сахари навесні або восени; можливі пилові і піщані бурі.
Природні ресурси
Мінеральні ресурси
Надра Тунісу багаті на ряд корисних копалин: нафту, фосфати, залізну руду, свинець, цинк, кам'яну сіль.
Водні ресурси Загальні запаси відновлюваних водних ресурсів (ґрунтові і поверхневі прісні води) становлять 4,6 км³. Станом на 2012 рік в країні налічувалось 4,59 тис. км² зрошуваних земель.
Земельні ресурси Земельні ресурси Тунісу (оцінка 2011 року): придатні для сільськогосподарського обробітку землі — 64,8 %, орні землі — 18,3 %, багаторічні насадження — 15,4 %, землі, що постійно використовуються під пасовища — 31,1 %; землі, зайняті лісами і чагарниками — 6,6 %; інше — 28,6 %.
Охорона природи
Серед екологічних проблем варто відзначити: токсичні відходи; забруднення вод побутовими стоками; обмежені ресурси природних джерел питної води; знеліснення; перевипасання; ерозію ґрунтів; спустелювання.
Туніс є учасником ряду міжнародних угод з охорони навколишнього середовища: Конвенції про біологічне різноманіття (CBD), Рамкової конвенції ООН про зміну клімату (UNFCCC), Кіотського протоколу до Рамкової конвенції, Конвенції ООН про боротьбу з опустелюванням (UNCCD), Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що перебувають під загрозою зникнення (CITES), Конвенції про заборону військового впливу на природне середовище (ENMOD), Базельської конвенції протидії транскордонному переміщенню небезпечних відходів, Конвенції з міжнародного морського права, Лондонської конвенції про запобігання забрудненню моря скиданням відходів, Монреальського протоколу з охорони озонового шару, Міжнародної конвенції по запобігання забрудненню з суден (MARPOL), Рамсарської конвенції із захисту водно-болотних угідь.
Урядом країни підписані, але не ратифіковані міжнародні угоди щодо: Конвенції з охорони морських живих ресурсів.
Природоохоронні території
Екорегіони
Фізико-географічне районування За фізико-географічним районуванням світу Тунісу належить до Телль-Атласької гірської області Атласької гірської фізико-географічної країни, а також до Атласько-Сахарської й Центральносахарської фізико-географічних областей Сахарської фізико-географічної країни.
Див. також Північна Африка Магриб
Примітки
Література
Українською
Гілецький Й. Р. Природні ресурси світу : Навч. посібник. — Львів : Світ, 2004. — 304 с. — ISBN 966-603-307-0 Дахно І. І., Тимофієв С. М. Країни світу: Енциклопедичний довідник. — К. : Мапа, 2011. — 606 с. — ISBN 978-966-8804-23-6 Дубович І. А. Країнознавчий словник-довідник. — К. : Знання, 2008. — 5-те вид., перероб. і доп. — 839 с. — ISBN 978-966-346-330-8 Економічна і соціальна географія країн світу: Навч. посібник / За ред. С. П. Кузика. — Львів : Світ, 2002. — 672. с.— ISBN 966-603-178-7 Заставецький Ю. С. Регіональна фізична географія світу : Навч. посібник. — Львів : Світ, 2000. — 480 с. Ковальчук І. П. Ландшафтознавство : Підручник. — К. : Либідь, 2008. — 392 с. — ISBN 978-966-06-0504-4
Кукурудза С. І. Біогеографія : Підручник. — Львів : Вид-во ЛГУ ім. Івана Франка, 2006 — 504 с. — ISBN 966-613-502-7 Палієнко В. І., Шищенко П. Г., Бойко В. М. Фізична географія світу : Навч. посібник. — К. : КНУ ім. Т. Шевченка, 2016. — 246 с. — ISBN 978-966-439-918-1
Пащенко В. І. Географія світового господарства : Навч. посібник. — К. : Видавничий центр КНУ, 2014. — 312 с. — ISBN 978-966-439-744-6 Пузанов І. І. Зоогеографія : Підручник. — Київ—Львів : Рад. школа, 1949. — 504 с.
Фізична географія материків та океанів : Підручник у 2-х т. / Ред. П. Г. Шищенко. — К. : Київський університет, 2020. — Т. 2. Африка, Америка, Австралія, Антарктида, Океани. — 470 с. — ISBN 978-966-439-989-8
Англійською
Російською
Вальтер Г. Растительность Земного шара. Эколого-физиологическая характеристика / Пер. с нем. под ред. П. Б. Виппер. — Т. 1. Тропические и субтропические зоны. — М. : Прогресс, 1968. — 551 с.
Воронов А. Г., Дроздов Н. Н., Мяло Е. Г. Биогеография мира : Учебник. — М. : Высшая школа, 1985. — 272 с.
Посилання
— карти ґрунтового покрову Тунісу.