Хмари Кордилевського — два скупчення дрібного космічного пилу в точках Лагранжа L4 і L5 системи Земля—Місяць.Астрономи відкрили два нових природних "супутника" Землі
Історія спостереження Вперше спостерігалися польським вченим Казімєжем Кордилевським в жовтні 1956 року як світлі області з кутовим розміром близько 2° і яскравістю, приблизно удвічі меншою, ніж яскравість протисяйва. У березні і квітні 1961 року Кордилевський зробив перші фотографії цих скупчень, які до того часу змінили свою форму і розміри. У 1967 році спостереження Кордилевського були підтверджені американським вченим Дж. Веслі Сімпсоном за допомогою обсерваторії Койпера. Серйозним підтвердженням існування цих хмар є також результати, отримані Дж. Рочем у 1969—1970 роках на космічному апараті OSO-6.
За даними Кордилевського, приблизна маса цих пилових хмар за космічними мірками досить незначна — маса кожної хмари становить всього близько Pyłowe Księżyce Ziemi — co to takiego? , поперечний розмір оцінюється у (за іншими джерелами — до ).
Через надзвичайно малу яскравість хмари досить складно спостерігати з Землі, тому їхнє існування оскаржувалось деякими вченимиFrancisco Valdes «A Search for Objects near the Earth-Moon Lagrangian Points». Американські супутники «Джеміні-12», «Аполлон-14», «Аполлон-16» робили фотографії точок Лагранжа L4 і L5, але чіткого підтвердження існування хмар не отримало. У 1991 році через точки проходила орбіта японського супутника «Hiten», але істотного збільшення щільності космічного пилу зафіксовано не було (мабуть, орбіта супутника пройшла дещо в стороні від хмар Кордилевського, оскільки хмари обертаються навколо точок Лагранжа на відстані в кілька градусів).
До теперішнього часу встановлені такі факти про хмари Кордилевського:
кутовий розмір хмар при спостереженні з Землі становить близько 6°, яскравість хмар становить , або близько 50% від яскравості протисяйво (за іншими джереламиSchlosser, W.; Maitzen, H. M.; Hablick, D. «Upper limits for brightness and dust concentration of the hypothetical libration cloud at L in the system Earth–Moon based on photographic surface photometry», Astronomy and Astrophysics, vol. 45, no. 1, Dec. 1975, — менше , тобто 7-10% яскравості протисяйва), хмари рухаються навколо точок Лагранжа в еліптичній зоні з великою піввіссю в 6° уздовж екліптики і малою піввіссю в 2° перпендикулярно екліптиці, відстань від хмар до Місяця зменшується у літні місяці і збільшується у зимові, колір хмар зміщений в червону область спектра щодо кольору протисяйва — це може вказувати на іншу природу частинок, складових хмари.
Результати спостережень речовини в околицях лібраційних точок системи Земля—Місяць істотно розходяться, що може вказувати на складну природу цього явища, зокрема, через динамічну нестабільність точок L4 і L5 системи Земля—Місяць.
Підтвердження У жовтні 2018 року команда угорських астрономів і фізиків підтвердила існування двох малопомітних хмар пилу, які перебувають в умовно стабільних точках на відстані всього 400 000 кілометрів від Землі. Була проведена зйомка передбачуваного місця розташування хмари в точці L5, в результаті чого зафіксована поляризація світла в місцях передбачуваного розташування хмар, величина якої добре узгоджується з величиною, яку пророкували моделі для розсіяння світла на хмарах пилу.
Примітки