Клара Михайлівна Рум'я́нова (;  — радянська та російська акторка театру, кіно і радіо, співачка, яка мала впізнаваний характерний високий голос, відома перш за все роботою із озвучення персонажів понад 300 радянських мультфільмів. Заслужена артистка РРФСР (1979).

Попри те, що Клара Рум'янова була дипломованою акторкою в жанрі драми, вона вкрай рідко знімалася в ігровому кіно й в підсумку зробила собі ім'я як акторка озвучування.

Життєпис Клара Рум'янова народилася 8 грудня 1929 року в Ленінграді.

Ще десятикласницею вона побачила фільм з Любов'ю Орловою й твердо вирішила, що стане акторкою. У 1947 році Клара переїхала до Москви і з першої спроби вступила до ВДІКу, де навчалася на курсі Сергія Герасимова і Тамари Макарової «Приватна історія»: Клара Румянова . Під час вступних іспитів у неї вкрали всі гроші і кілька днів вона голодувала, а під час останнього туру прямо перед приймальною комісією знепритомніла. Герасимов тоді купив їй плитку шоколаду і напоїв гарячим чаєм з хлібом.

У дитинстві та юності у Клари був зовсім інший голос — дуже низький, альт. Здібності говорити своїм знаменитим дитячим голосом вона набула лише у студентські роки після важкої хвороби. Клара, як і всі студенти ВДІКу, їздила з концертами Підмосков'єм і одного разу сильно застудилася та мало не померла від крупозного запалення легенів. Пролежавши в лікарні більше місяця, Клара втратила голос. Продовження навчання у ВДІКу опинилося під загрозою. Сергій Герасимов показав її фоніатру, але той лише розвів руками, пояснивши, що у Клари дуже рідкісні голосові зв'язки і він не гарантує, що вона зможе нормально займатися вокалом після одужання. Півроку Герасимов забороняв Рум'яновій розмовляти навіть пошепки, і вони спілкувалися за допомогою записок. Коли голос відновився, то Клара раптом виявила, що може говорити дуже високим голосом, згодом так добре знайомим мільйонам кіноглядачів Ірина Боброва. «Московський комсомолець», 30 вересня 2004 . У 1953 році вона закінчила Всеросійський державний інститут кінематографії і стала акторкою Театру-студії кіноактора.

Зніматися в кіно почала ще будучи студенткою. Її кінодебют відбувся в епізодичній ролі у фільмі «Сільський лікар» (1951) все того ж Герасимова. Однак і в подальшому Клара грала лише другорядні або епізодичні ролі, ні разу не зігравши головної. Її помітні ролі були у фільмах: «Сільський лікар» (Олена), «Вони були першими» (Варя), «Четверо» (медсестра), «Життя спочатку» (Зоя), «Воскресіння» (Богодуховська), «Час, вперед!» (Лушка), «12 стільців» (дружина панотця Федора). Поступово їй все рідше пропонували ролі, і вона практично перестала зніматися, що ймовірно було викликано конфліктом з Іваном Пир'євим. У 1953 році, коли Пир'єв був генеральним директором «Мосфільму», він запропонував Кларі головну роль у фільмі, який знімав за власним сценарієм, «Випробування вірності». Але Рум'янова ніколи не любила сентиментального кіно, і коли в своєму кабінеті Пир'єв дав їй сценарій, Клара, прочитавши його, повернула зі словами, що їй не подобається ні роль, ні сам сценарій, і що картина приречена на провал. Оскільки Пир'єв був тоді відомим режисером, а Рум'янова — лише випускницею ВДІКу, то він явно міг вплинути на її подальшу кар'єру. Так це чи ні, але десь протягом шести років (з 1965 по 1970 рр.) Клара Румянова залишалася не при справі, поки міністр культури Катерина Фурцева не звільнила Пир'єва з посади гендиректора. За рік до своєї смерті у 1967 році Іван Пир'єв зателефонував Рум'яновій вибачився перед нею за свою поведінкуКлара Румянова на сайті proekt-wms.narod.ru .

Перший раз свій «дитячий» голос в озвучці Клара застосувала в усе тому ж дебютному фільмі «Сільський лікар», де за сюжетом грала породіллю. Поки готувалася сцена, немовля, що мало зображати новонародженого, заснуло, і його спочатку довго не могли розбудити, а потім виявилося, що його неможливо змусити заплакати. Тоді Клара зголосилася сама прямо на майданчику озвучити сцену. Вона так натурально зобразила дитячий плач, що дитина прокинулася і нарешті заплакала. Але Сергій Герасимов, імовірно, включив до фільму саме запис голосу Клари. Після цього Рум'янова негласно прославилася на весь «Мосфільм», як акторка, здатна кричати будь-яким дитячим голосом. Тому, ще до простою, вона поєднувала зйомки в кіно з роботою в озвучуванні, де її голосом найчастіше говорили саме маленькі діти. Тоді ж їй стали надходити перші запрошення з кіностудії «Союзмультфільм», але Клара їх відкинула, вважаючи, що її акторський потенціал вище того, щоб озвучувати мультфільми. Однак рідкісні запрошення до ігрового кіно у кінцевому підсумку змусили її погодитися.

Дебютом Клари Рум'янової в анімації став мультфільм «Чудесний сад» (1962). Поступово в цей період Клара стала все більш активно співпрацювати з «Союзмультфільмом», і в результаті в той період, коли її зовсім перестали знімати, вона набула великої популярності як акторка озвучування. Також вона записувалася на радіо і виступала на естраді з дитячими піснями та романсами.

Клара Рум'янова стала єдиною радянською акторкою, відзначеною почесним званням «Заслужений артист РРФСР» за роботу в мультиплікації. Незважаючи на це, вона дуже переживала через те, що не грала в живому кіно, бо завжди вважала себе драматичною акторкою.

Після розпаду СРСР і початку економічної кризи Клара Рум'янова, як і багато акторів, поступово залишилася без роботи (в театрі кіноактора вона потрапила під скорочення) і лише зрідка брала участь у записі аудіоказок та аудіоконцертів та постановці радіоп'єс. Однак навіть в цей період вона демонструвала тверду розбірливість — генеральний директор студії «VOX-Records» Віктор Трухан згадував, що Клара Рум'янова принципово відмовлялася записуватися для аудіореклами. Не маючи роботи, написала декілька п'єс. Також у 2000 році вона випустила книгу «Ім'я мені — жінка» — авторський збірник написаних нею п'єс про значні жіночі персонажі російської історії (Надії Дурової, Катерини Дашкової, Євдокії Ростопчиної), за який отримала пушкінську медаль.

Клара негативно висловлювалася про горбачовську перебудову, розпад СРСР і політику президента Бориса Єльцина. Вона до кінця життя залишалася переконаною прихильницею комунізму.

Клара Рум'янова померла на 75-му році життя 18 вересня 2004 року в Москві від раку молочної залози. Вона до останнього відмовлялася лікуватися загальнодоступними засобами і лікувалася своїми силами. В останній рік життя перебувала під наглядом колишньої акторки Ольги Гобзевої, яка відправляла до неї додому патронажних черниць. Рум'янова не залишила після себе ніякого заповіту, але генеральний директор Гільдії акторів кіно Росії Валерія Гущина, яка була в числі тих, хто займався її похоронами, знайшла серед її речей записку, в якій Клара попросила її поховати саме на Донському кладовищі, тому що там похована її мати. На похоронах, крім Гущиної, був присутній лише актор Микола Бурляєв.

Родина Особисте життя акторки не склалася. Вперше Клара Рум'янова вступила в шлюб у 16 років з молодим піаністом. Цей шлюб протримався всього три місяці і розпався, коли Рум'янова зібралася вступати до ВДІКу. Чоловік поставив умову: або він, або кіно, після чого Клара остаточно розірвала з ним всі стосунки. Але до того моменту вона вже була на другому місяці вагітності і потай від батьків зробила підпільний аборт, який негативно позначився на її здоров'ї, привівши до безпліддя.

У ВДІКу на першому курсі у Клару закохався її однокурсник Микола Рибников (при цьому він абсолютно не звертав уваги на іншу однокурсницю Аллу Ларіонову, з якою згодом одружився і прожив 33 роки), але Клара, пам'ятаючи свій шлюбний досвід, а також у силу свого вільного характеру, не відповідала йому взаємністю. А коли Рибников, витративши всю свою стипендію і навіть зайнявши у знайомих грошей, подарував їй красивий золотий годинник, вона вдарила його по обличчю, і Микола викинув годинник у вікно. Цей факт з життя актора згодом став основою одного з епізодів фільму «Дівчата», де герой Рибникова в гніві розбиває і розтоптує годинник, який хотів подарувати Тосі (роль Надії Рум'янцевої). У своїй поведінці вона розкаялася лише коли Рибников за два роки до смерті переніс мікроінсульт. Вважається, що через таку схожість Рум'янової та героїні Рум'янцевої (а також схожість прізвищ) цих акторок згодом стали плутати: наприклад, у деяких джерелах вказувалося, що Зайця з мультсеріалу «Ну, постривай!» нібито озвучувала Рум'янцева, а не Рум'янова.

Другим чоловіком Рум'янової став актор Анатолій Чемодуров. Після весілля товариш Чемодурова Сергій Бондарчук вирішив зробити подарунок молодій акторці і запропонував їй роль княжни Марії в картині «Війна і мир». Рум'янова взялася до репетицій, але «на правах дружини кращого друга режисера» дозволяла собі пропускати їх або спізнюватися на кілька годин, сперечатися з режисером і влаштовувати скандали гримерам. Бондарчук замінив її Антоніною Шурановою.

У 1960-ті роки Ру'мянова стала активно співпрацювати з «Союзмультфільмом» тоді, як Чемодуров став незатребуваним і почав пити. Коли він остаточно опустився до того, що дружина змушена була визволяти його з міліції і лікувати від запоїв, Клара не витримала, і в 1973 році вони розлучилися. Рум'янова залишила чоловікові все: кооперативну квартиру, машину, меблі.

Третім чоловіком акторки став капітан далекого плавання. Цей шлюб протримався менше п'яти років.

В результаті до самої смерті акторка жила самотньо.

Ролі в кіно

1951 — Сільський лікар — Олена Зуєва, дружина Жені Струкова 1956 — Вони були першими — Варя, подруга Кузьми 1957 — Четверо — медсестра 1958 — Наречений з того світу — медсестра Клавочка 1960 — Воскресіння — Віра Єфремівна Богодуховська 1961 — Життя спочатку — Зоя, однокласниця Льолі 1962 — Без страху і догани — працівниця пошти (немає в титрах) 1965 — Час, вперед! — Лушка, робітниця бригади бетонярів Ханумова 1965 — Вони не пройдуть 1965 — Дзвонять, відкрийте двері — вчителька Клара Михайлівна (немає в титрах) 1970 — Хуторок у степу — Павловська 1971 — 12 стільців — матінка Катерина, дружина панотця Федора 1975 — Не може бути! — блондинка в салатовому, яка слухає пісню «Чёрные подковы» (немає в титрах) 1976 — Розповідь про те, як цар Петро арапа женив — дружина Гаврила Ртищева 1979 — Екіпаж — пасажирка з дитиною 1983 — ...За участю Клари Рум'янової (фільм-концерт) — камео 1984 — Особливий підрозділ — артистка 1984 — Мертві душі — мати Чичикова 1988 — Аеліто, не приставай до чоловіків — працівниця хімкомбінату (немає в титрах) 1988 — Вірними залишимося / Vernymi ostanemsya

Озвучування

Мультфільми

 — Хто найсильніший? — крижина (немає в титрах)  — Чудовий сад — Асан 1962 — Дикі лебеді — маленька Еліза (немає в титрах)  — Ось так тигр! — Курча 1963 — Баранкін, будь людиною! — Юра Баранкін (немає в титрах) 1963 — Світлячок № 4. Наш олівець — примхлива кішка 1963 — Слідопит — школяр Петя (немає в титрах) 1963 — Три товстуни — кухарчук (немає в титрах) 1963 — Тарганище — миші (немає в титрах)  — Дядя Стьопа — міліціонер — діти / продавчиня / жінка на вулиці 1964 — Життя і страждання Івана Семенова — школяр Ваня Семенов 1964 — Хто винен? — праска / дівчинка 1964 — Хто поїде на виставку? — чоловічок з конструктора 1964 — Жабеня шукає тата — Коник 1964 — Можна і Не можна — хлопчик Коля 1964 — Сліди на асфальті — щеня (частина звуків, немає в титрах) 1964 — Півень і фарби — курча / лисеня / Жовта фарба 1964 — Пошта — читає текст 1964 — Світлячок № 5 (новела «Щеня») — хлопчик у білій шапці, товариш Володі / дівчинка з лялькою  — Ваше здоров'я! — дівчина-трактористка / школярка 1965 — Вовка в тридев'ятому царстві — головна Василиса Премудра / золота рибка / виконання пісні Василис 1965 — Де я його бачив? — Обещалкін (немає в титрах) 1965 — Гарячий камінь — дівчинка з козою 1965 — Пригоди коми і крапки — Кома 1965 — Жаба-мандрівниця — жабенята (немає в титрах) 1965 — Рікі-Тікі-Таві — Рікі-Тікі-Таві 1965 — Світлячок № 6 — Мишеня / Курча 1965 — Чиї в лісі шишки? — Лисеня  — Жовтик — курча Жовтик