Шарлотта Перкінс, у другому шлюбі Перкінс Гілмен (, ; 3 липня 1860, Гартфорд — 17 серпня 1935, Пасадена) — американська феміністка, соціолог, романістка, новелістка, поетеса, наукова літераторка, економістка, суфражистка, викладачка і соціальна реформаторка. Редакторка власного щомісячника «The Forerunner».

Гілмен критикувала , примуси шлюбу, трудову експлуатацію жінок хатньою роботою, домагалась виборчого права для жінок та послужила рольовою моделлю для майбутніх поколінь феміністок. Найвідоміша її робота, оповідання «», написана після важкої боротьби з післяпологовим психозом, розкривала утиск тогочасної жінки гендерними стереотипами сім'ї та медицини. Роботи «Women and Economics» (1898) та «The Home: Its Work and Influence» (1903) досліджували зв'язки між репродуктивною працею, сексом та патріархатним утиском жінок. Утопія Їїзем'я (1915) стала класикою феміністської наукової фантастики.Був час, коли терпіння перестало бути чеснотою. Це було давно.

Життєпис

Народилася 3 липня 1860 року в Гартфорді, Коннектикут, у сім'ї Мері Перкінс (до шлюбу Мері Фітч Весткотт) і Фредеріка Бічера Перкінса. Мала старшого на 14 місяців брата Томаса Еді. Лікарі заборонили матері народжувати більше дітей через фізичний стан. Коли Шарлотта була зовсім малою, батько пішов з сім'ї, залишивши їх у злидняхGilman, Charlotte (Anna) Perkins (Stetson) "Charlotte (Anna) Perkins (Stetson) Gilman, " in Contemporary Authors. (A profile of the author's life and works. Online. Accessed on October 27, 2008. У той час, як мати усіма силами намагалася прогодувати сім'ю, діти часто бували у своїх тіток по батьківській лінії, суфражистки Ізабелли Бічер Гукер, письменниці Гаррієт Бічер-Стоу і вчительки Кетрін Бічер.

У віці 5 років почала самостійно навчатися читанню, оскільки мати була хвора. Мати була неласкава з дітьми. Щоб захистити їх від травми, отриманої самою, вона заборонила дітям заводити міцну дружбу і читати художню літературу. В автобіографії Перкінс Гілмен писала, що її мати висловлює свою любов, лише коли думає, що її дочка спить. Хоча Шарлотта провела дитинство в ізоляції і злиденній самоті, вона несвідомо готувалася до майбутнього життя, в якому відвідуватиме публічну бібліотеку і вивчатиме стародавні цивілізації. Крім того, любов батька до літератури вплинула на неї, через роки батько зв'язався з нею і надав список книг, які, як він вважав, їй доцільно прочитати.

Велика частина юності Перкінс пройшла в Провіденсі, штат Род-Айленд. У друзі Шарлотта вибирала переважно чоловіків, і не соромилася свого прізвиська — «шибеник». Вона змінила 7 різних громадських шкіл і була кореспонденткою «Товариства заохочення навчання на дому», але закінчила навчання в 15 років. Природний розум і багатогранність знань Перкінс завжди вражали її вчителів, які, тим не менш, розчаровувалися в дівчині, оскільки вона була бідною студенткою. Улюбленим предметом Перкінс була «натуральна філософія», і особливо те, що пізніше стане відомим як «фізика». У 1878 році, у віці 18 років, Перкінс за фінансової підтримки батька потрапила на навчальні курси в школі дизайну і згодом забезпечувала себе як художниця торгових карт. Вона була вихователькою і заохочувала інших до розширення художньої творчості.

В'язниця шлюбу

У 1884 році Перкінс одружилася з художником Чарльзом Волтером Стетсоном, хоча спочатку відмовила йому, бо нутро підказувало їй, що це їй не підходить. Єдину дитину, Кетрін Бічер Стетсон, народила у наступному році. У перші місяці після пологів Шарлотта, схильна до депресії, перенесла важку післяпологову депресію. Це сталося за часів, коли жінка розцінювалася як «істерична» і «знервована» істота; таким чином, коли жінка стверджувала, що серйозно хвора після пологів, її претензії відхилялися як неприпустимі.

18 квітня 1887 року Перкінс написала в щоденнику, що дуже хвора «якоюсь хворобою мозку», яка приносила страждання, невідчутні для будь-кого іншого, до такої міри, що її «розум зраджував їй». Вона не могла встати з ліжка, читати, писати, шити, розмовляти або годувати себе.

Після дев'яти тижнів лікування Перкінс відправили додому з інструкціями доктора Мітчелла: «Живіть буденним життям, наскільки це можливо. Проводьте весь час з дитиною… Лягайте відпочивати на годину після кожного прийому їжі. Приділяйте в день тільки дві години на інтелектуальне життя. І ніколи не торкайтеся пера, пензля або олівця, поки ви живі». Перкінс намагалася дотримуватися порад кілька місяців, її стан лише гіршав і незабаром вона опинилася на межі повного емоційного краху. Її розсудливість була на межі, і вона почала виявляти суїцидальну поведінку, яка складалася з розмов про пістолети і хлороформ, як писав її чоловік у щоденниках. Саме досвід цього жорстокого «лікування» вона опише у знаменитому оповіданні «», котре стане феміністським маніфестом.

На початок літа 1887 року пара вирішила, що розлучення необхідне для повернення Перкінс здоров'я без впливу на життя чоловіка і дочки. У 1888 році Шарлотта Перкінс пішла від чоловіка, що було вкрай рідкісним явищем для кінця XIX століття. Літо вона з дочкою провели час в Брістолі, Род-Айленд, далеко від чоловіка, і саме там її депресія пішла на спад. Вона стала писати, що помічає позитивні зміни в своєму стані. Вони повернулися в Провіденс у вересні. Перкінс продала майно, яке лишилось у неї в Коннектикуті, і разом з подругою Грейс Еллері Чаннінг вирушила в Пасадену, де лікування депресії стало помітним через трансформацію її інтелектуального життя.

У 1894 році Перкінс офіційно розлучилася з чоловіком, і відправила доньку на схід до нього і його нової дружини, Грейс Еллері Чаннінг, близької подруги Шарлотти. Гілмен писала в мемуарах, що була щаслива за Чарльза і Грейс, оскільки «друга мама [Кетрін] була настільки ж гарна, як і перша, і [мабуть] навіть краща в якомусь відношенні». Перкінс дотримувалася прогресивних поглядів на батьківські права і визнавала, що її колишній чоловік «має право на деяке товариство [Кетрін]», і що Кетрін «має право знати і любити свого батька».

Після розлучення

Після розлучення Шарлотта Перкінс поїхала з дочкою в Пасадену, штат Каліфорнія, де стала активісткою кількох феміністських і реформістських організацій, в одній з яких стала авторкою і редакторкою журналу «Bulletin».

Після смерті матері у 1893 році Перкінс, вперше за 8 років, поїхала на схід. Зв'язалася з юристом з Волл-Стріт Гоутоном Гілменом, своїм двоюрідним братом, з яким не бачилася багато років. Вони стали проводити багато часу разом, і стосунки переросли в романтичні. Поки Перкінс перебувала на лекціях, Гоутон обмінювався з нею листами. Пара одружилася у 1900 році і до 1922 року проживала в Нью-Йорку. Другий шлюб не мав нічого спільного з першим. 1922 року Перкінс Гілмен переїхала з Нью-Йорка на стару ферму чоловіка в Норвічі, штат Коннектикут. Після раптової смерті чоловіка у 1934 році від крововиливу в мозок Перкінс Гілмен повернулася в Пасадену, де жила її дочка.

У січні 1932 року в Шарлотти Перкінс Гілмен діагностували невиліковний рак молочної залози. Прихильниця евтаназії для невиліковно хворих, Гілмен покінчила життя самогубством 17 серпня 1935 року, прийнявши велику дозу хлороформу. В автобіографії та передсмертній записці Шарлотта Перкінс Гілмен написала, що «вибрала хлороформ замість раку», і померла швидко і тихо.

Кар'єра

Після переїзду в Пасадену Шарлотта Перкінс стала активно брати участь у товариствах з просування соціальних реформ. Як делегатка, вона представляла Каліфорнію у 1896 році на Конвенції з виборчого права в Вашингтоні і на міжнародному соціалістично-робочому з'їзді, який проходив в Англії. У 1890 році ознайомилася з рухом Націоналістичних клубів, який працював «задля припинення капіталістичної жадібності і класових відмінностей, а сприяв створенню мирного, етичного і по-справжньому прогресивного людства». Опублікований в журналі «Nationalist» вірш Перкінс «Similar Cases» був сатиричним оглядом людей, які чинили опір соціальним змінам, і отримав позитивні відгуки від критики.

Упродовж того ж 1890 року Перкінс була настільки натхненна, що написала 15 нарисів, віршів, новел і оповідання «Жовті шпалери». Її кар'єра пішла вгору, коли Перкінс почала читати лекції про націоналізм і цим привернула увагу громадськості до свого першого тому поезії «In This Our World», опублікованого в 1893 році. Слава успішної лекторки, яка спиралась на виступи як на джерело прибутку, росла разом з колом спілкування Перкінс, в яке входили подібно налаштовані активістки і письменниці феміністського руху.

«Жовті шпалери»

Не будучи першою чи найбільшою з робіт Шарлотти Перкінс, оповідання «» стало бестселером «The Feminist Press». Написана всього за два дні, 6-7 червня 1890 року, в будинку Перкінс в Пасадені, вона друкувалася ще півтора року з моменту першої публікації в «The New England Magazine» в січні 1892 року. З моменту першої публікації розповідь потрапила у численні антології видань жіночої літератури, американської літератури і підручники, хоча і не завжди в первісному вигляді. Наприклад, багато підручників опускають фразу «в шлюбі» в дуже важливому рядку на початку розповіді: «Джон сміється з мене, звичайно, але це очікувано в шлюбі». Причина цього упускання є загадкою, оскільки погляди Перкінс на шлюб чітко подані протягом всієї розповіді.

Це історія про жінку, яка страждає від психічного розладу після трьох місяців ув'язнення в кімнаті власним чоловіком «заради її ж здоров'я». Вона стає одержимою огидними жовтими шпалерами в кімнаті. Перкінс написала цю історію, щоб змінити свідомість людей про роль жінки в суспільстві, яка характеризувалася відсутністю у жінок автономії (котра, як вважалося, була шкідливою для їхнього розумового, емоційного і навіть фізичного благополуччя). Оповідачка повинна виконувати вимоги лікування, яке прописує їй чоловік-лікар, і які контрастують з тим, чого вона дійсно потребує — розумової стимуляції і свободи замість одноманітності кімнати, в якій полонена. «Жовті шпалери», по суті, є відповіддю Перкінс лікарю на ім'я , який лікував її від депресії за допомогою «спокою», і якому вона вислала копію своєї праці.

Рецензенти описували оповідання як вражаюче, оскільки воно чітко пояснює й ілюструє те, чому жінки, які живуть монотонним життям, схильні до психічних розладів in .

Інші роботи Першою книгою Перкінс була «Art Gems for the Home and Fireside» (1888); однак визнання їй принесла сатирична збірка віршів «In This Our World» (1893). Упродовж наступних двох десятиліть популярність Перкінс Гілман підтримувалася завдяки лекціям з проблем жінок, етики праці, прав людини і соціальних реформ. Вона часто використовувала ці теми в своїх літературних працях.

У 1894—1895 роках Шарлотта Перкінс була редакторкою журналу «The Impress», літературного тижневика, який видавався «Pacific Coast Women's Press Association» (раніше „Bulletin“). Упродовж 22 тижнів, що друкувався журнал, вона публікувала свої вірші, редакційні та інші статті. Випуск журналу підійшов до кінця в результаті соціального упередження проти способу життя Гілман, який полягав в нетрадиційності положення матері і жінки, яка розлучилася з чоловіком.

Після чотиримісячного лекційного туру, що закінчився в квітні 1897 року, Перкінс починає глибше замислюватися про сексуальні стосунки й економіку в американських життях і, врешті, завершує перший проєкт «Women and Economics» (1898). Книга була видана в наступному році і поставила Перкінс у центр уваги міжнародного співтовариства. У 1903 році вона звернулася в «Міжнародний конгрес жінок» в Берліні і наступний рік гастролювала в Англії, Голландії, Німеччини, Австрії та Угорщині. Див. Неоплачувана праця.

В 1903 році Перкінс Гілмен написала одну зі своїх найбільш критикованих книг «The Home: Its Work and Influence», у якій розвинула тему «Women and Economics», стверджуючи, що жінки пригнічені у своєму домі, і середовище їхнього життя має змінитися заради їхнього психічного благополуччя. У перервах між подорожами і письменницькою діяльністю її кар'єра була гарантована.