Траге́дія в Гу́ті Пеня́цькій — масове знищення населення (поляків, євреїв, радянських партизан та українців) в населеному пункті Гута Пеняцька (генерал-губернаторства, нині — Бродівський район, Львівщина, Україна) 28 лютого 1944 року.

Історія

База польських та радянських партизанських формувань До початку Другої світової війни в селі Гута Пеняцька, яке належало до Бродівського повіту Тарнопільського воєводства (нині Бродівський район Львівської області), мешкало 487 осіб, переважна більшість — поляки. Ситуація змінилася влітку 1943-го, коли після початку Волинської трагедії до Гути Пеняцької почали прибувати біженці. На початку 1944-го в селі було вже понад тисячу мешканців.

На рубежі 1943/44 рр. Гута-Пеняцька стала потужним опорним пунктом польських партизан в Бродівському районі. Село, розташоване поодаль від головних доріг, звідусіль оточене лісами, обкопано ровами-шанцями, обнесено колючим дротом, обставлене кулеметними гніздами та перетворене на постійне місце базування відділу АК під командуванням Казимира Войцеховського, який як один з очільників польського підпілля підпорядковувався окружному відділку АК у Золочеві.Чобіт, — ч. 20, с. 7. Крім того, в цьому районі діяли і радянські партизани. Село стало, зокрема, з другої половини 1943 р. головною базою радянської партизанської групи, створеної військовим лікарем, більшовиком П. К. Кундіусом, який 1941 р. втік з табору радянських військовополонених у Сасові. У серпні 1943 року загін налічував 96 осіб, 1944 р. — 600, складаючись з трьох рот.

За даними Українського штабу партизанського руху від осені 1943 до березня 1944 в селі зупинялось щонайменше 12 більшовицьких партизанських загонів і з’єднань для перепочинку та відновлення сил. Звісно село не могло прогодувати великих військових загонів, тому партизани разом з мешканцями Гути Пеняцької нерідко здійснювали збройні вилазки на поблизькі українські села з метою здобуття харчівТрагедія Гути Пеняцької: міфи та реальність (80 років тому).

У другій половині січня 1944 року у селі розташувалася диверсійна група під командуванням лейтенанта Бориса Крутікова із загону особливого призначення НКВС полковника Дмитра Медведєва. Загін Медведєва слугував прикриттям та базою відомого радянського диверсанта Миколи Кузнєцова який переодягаючись у форму німецького офіцера, вбивав керівників німецької адміністрації у Рівному та на місці вбивства підкидав документи чи інші фальшивки, які б мали свідчити, що атентат зробили підпільники ОУН. Це своєю чергою мало спричиняти відплатні дії німецьких окупантів проти ОУН та УПА, масові розстріли української інтелігенції та якомога більше знищення українських сіл і мирного українського населення.

21 лютого 1944 року до Гути Пеняцької увійшов 9-й батальйон червоних партизан ім. В. Чкалова чисельністю 220 вояків під командуванням Бориса Кореневського, понад 150 поляків-дезертирів із німецької поліції і лісової охорони та підрозділ АК – загальна чисельність озброєних бойовиків в селі складала більш як півтисячі осіб. За спогадами Бориса Крутікова 23 лютого червоні відзначили день Радянської армії ґрунтовною «святковою пиятикою»Трагедія Гути Пеняцької очима радянських партизанів. Ігор Марчук, а після інциденту з підрозділом 4-го поліцейського полку СС, усвідомлюючи неминучу відплату з боку німців батальйон Кореневського і група Крутикова залишили Гуту ПеняцькуЧобіт, — ч. 20, с. 7, 11..

Питання активності радянських партизан на території Генерал-губернаторства обговорювалось на нараді в Ганса Франка у Кракові 16 лютого 1944, після якої розпочались масштабні антипартизанські акції в Галичині. Під час перевірки сусідніх з Гутою сіл Верхобуж, Чепелі, Майдан Пеняцький, Ясенів, Кадлубище, Підгірці та інших партизанів не виявлено, то ж місцеві мешканці не зазнали репресій з боку німців.

Галицький полк СС Оскільки ОУНівське підпілля в Галичині було дуже слабким, то самотужки подолати цей польський осередок в Гуті Пеняцькій було практично неможливо. Все що мали українці, то це Кущові відділи самооборони при кожному селі. На початку 1944 року, в Галичину прибуває на антипартизанську службу 4-й Галицький поліцейський полк СС, сформований в липні 1943 року з українських добровольців, які не були допущені за станом здоров'я чи фізичного стану до служби у 14-й гренадерській дивізії СС, але в дивізію СС "Галичина" сам полк не входив і жодного відношення до неї не мавPhil Nix, Georges Jerome — The Uniformed Police Forces of the Third Reich 1933—1945, (Stockholm: Leandoer & Ekholm Foerlag HB, 2006), ISBN 91-975894-4-6, s. 276.

У полку, однак вояки носили дивізійні емблеми, петлиці з левиком, і розглядалося, що це є потенційний резерв для дивізії (хоча з початку так не було, бо це була цілком окрема формація). І ось 2-й батальйон цього полку був спрямований якраз в Бродівський район, де знаходилось село Гута Пеняцька. Коли вони туди прибули, то місцеві жителі, почали їм скаржитись на терор польського підпілля, головним джерелом якого був польський осередок — Гута ПеняцькаТрагедія Гути Пеняцької: міфи та реальність (80 років тому).

Також, коли полк прибув в Галичину, то були відразу встановлені тісні контакти з УПА, з місцевими загонами якої встановили близьку співпрацю. Перш за все, повстанці поставляли данні розвідки про радянських та польських партизан, а коли частини полку рухались, то підрозділи УПА нерідко забезпечували супровід на флангах для того, щоб не було якихось раптових зіткнень. Однак ця співпраця була виключно на місцевому, локальному рівні, полегшена тим, що в 4-му полку служили саме українці, які змогли знайти спільну мову з місцевими повстанськими загонами Grzegorz Motyka Dywizja SS "Galizien" („Hałyczyna”) w: Pamięć i Sprawiedliwość 1/2002 Warszawa 2002 s.115 wersja elektroniczna.

Трагічна доля села Отримавши відомості про те, що в Гуті Пеняцькій є польський партизанський осередок, підрозділ 4-го Галицького полку СС відправляє розвідувальний загін приблизно з 50-ти українських вояків для того, щоб цю інформацію перевірити. Коли цей загін 23 лютого 1944 року підійшов до Гути-Пеняцької, то потрапив в засідку. Було вбито 2 українських солдат, ще кілька були поранені, з яких 2 потім померло у шпиталі. На допомогу підрозділу СС прийшла сотня УПА «Сіроманці» під командуванням Дмитра Карпенка (Яструба), яка нападає на поляків збоку, даючи можливість солдатам СС відступитиGrzegorz Motyka: Ukraińska partyzantka 1942-1960. Działalność Organizacji Ukraińskich Nacjonalistów i Ukraińskiej Powstańczej Armii. Warszawa: Instytut Studiów Politycznych PAN, Oficyna Wydawnicza RYTM, 2006. s. 383.

Німецьке командування усвідомило, що це село, дійсно, є партизанським осередком. Проте у німців була дуже жорстка практика боротьби з партизанським рухом, як таким. Якщо якесь село підтримувало партизан та чинило спротив, на офіційному рівні видавався наказ на те, що то це село треба пацифікувати — тобто, село спалити, а мешканців — або розстріляти, або евакуювати. Це була поширена німецька практика від Франції та Балкан і до Радянського СоюзуПацифікація Гути-Пеняцької: геноцид чи відплата?. Роман Пономаренко.

Акт відплати, швидше за все, готувався на самому верху, тобто у Львові. Авторами цього плану, без сумніву, були губернатор Отто Вехтер та командувач німецької поліції в Галичині бригадефюрер СС Крістоф Дім. Для цієї місії залучили саме 4-й Галицький добровольчий полк СС. На чолі полку стояв штурмбаннфюрер СС Зігфрід Бінц, який до того в 1943 році активно боровся з партизанами в Білорус. Німці планували операцію дуже ретельно. Оскільки в них вже були дуже тісні стосунки з місцевими упівцями, то до цього залучили згадану вище сотню «Сіроманці», також місцеві самооборонні кущові відділи. З цього було створено угрупування, десь в районі 500 людей: вояки 2-го батальйону 4-го галицького полку СС, бійці Карпенка-Яструба і вояки місцевих СКВОрганізація українських націоналістів і Українська повстанська армія. Інститут історії ИИ НАН Украины. К. 2004, стр. 283—285Б. Р. Наврузов. 14-я гренадерская дивизия СС «Галиция». Москва, «Вече», 2010, стр. 168-169.

Операцію у Гуті-Пеняцькій було призначено на ранок 28 лютого 1944 року. Джерел з цього приводу дуже мало. Найбільш відомим та красномовним є опублікований звіт чиновника української Військової управи дивізії «Галичина» Михайла Хронов'ята, який допомагав формувати дивізію та особисто перебував в Гуті-Пеняцькій 28 лютого 1944 року в лавах 6-ї роти 4-го галицького полку. Тобто все, про що розповів, бачив на власні очіБ. Р. Наврузов. 14-я гренадерская дивизия СС «Галиция». Москва, «Вече», 2010, стр. 169-170.

Реакція поляків на каральну операцію, що готується, була явно неадекватною. Увечері 27 лютого до Гути Пеняцької прибув представник Армії Крайової та дав вказівки підрозділу самооборони: намагатися уникнути бою, всіляко демонструвати, що село беззахисне, і серед його мешканців — лише жінки, діти та старі. Командування АК справді сподівалося, що здавання села без бою було єдиним шансом уникнути пацифікації, але ці очікування не виправдалисяWaldemar Szwiec: Informacja o śledztwie w sprawie ludobójstwa dokonanego przez nacjonalistów ukraińskich w latach 1939–1945 na terenie Huty Pieniackiej,. W: Bogusław Paź: Prawda historyczna a prawda polityczna w badaniach naukowych. Ludobójstwo na Kresach południowo-wschodniej Polski w latach 1939–1946. Wrocław: Wydawnictwo Uniwersytetu Wrocławskiego, 2011. s. 119.

Тому, коли збірний підрозділ з українських вояків 4-го полку та повстанців підійшов до Гути-Пеняцької, ніхто спротиву їм не оказував, бо підрозділів Армії Крайової там вже не було. Село було попередньо обстріляно з кулеметів і мінометів, кілька хат від обстрілу запалало. Коли ввійшли в село, розпочалася типова для таких ситуацій стандартна акція зачистки: населення виганяється з помешкань, які згодом ретельно перевіряють. Шукали зброю та партизанів. В селі, проміж іншим, знайшли трупи тих двох вояків 4-го Галицького поліцейського полку СС, які загинули 23 лютого. За згадками, ці трупи були поневіченими і кілька днів лежали не похованими. Можна уявити собі настрої вояків, які побачили своїх загиблих побратимів, що ось так лежали. Можна тільки уявити той градус напруги. До того ж, як пише Хронов'ят, практично в кожній хаті були знайдені запаси зброї та гранат. Оскільки хати палати, то ці гранати почали у полум'і рватися, тобто шум у селі стояв ще той. Жителів зігнали до місцевого костелу, після чого групами виводили до дерев'яних стодолів та будинків, які замикали, обливали пальним і спалювали живцем. Тих, хто намагався втікати, розстрілювали з кулеметівМогили Гути Пеняцької: результати ексгумації. Хто відповідальний за вбивство жителів села у 1944 році. Галина Терещук.

За різними оцінками від 500 до 800 осіб. Поруч із церквою був страчений і командир польської самооборони Казимир Войцеховський. Крім поляків, які складали переважну більшість мешканців села, загинули також близько 50 українців, більше 20 австрійців та 5 євреїв. Бійню пережило десь до 50 людей, вони сховались у підвалі церкви та у підвалі школи.

Дослідження 12 лютого 2009 року з ініціативи управління з питань внутрішньої політики в приміщенні Львівської облдержадміністрації було проведено круглий стіл за участю представників влади та громадськості, науковців, на якому розглядалося питання проведення заходів, присвячених 65-й річниці вшанування пам'яті загиблого населення у с. Гута-Пеняцька. Навколо питання знищення села існує багато міфів, які й обговорювалися учасниками круглого столу. Учасники засідання за круглим столом напрацювали спільне бачення історичних подій, які трапилися у Гуті-Пеняцькій.

Архіви КДБ стверджують, що операцію проводили німецькі війська СС із підтримкою українських бійців.

Ексгумація