Сва́ричів — село в Рожнятівській селищній громаді, Калуського району, Івано-Франківської області.
Розташоване село Сваричів над річкою Лімницею, притокою Дністра на відстані 4 км на північний схід від центру громади Рожнятова. Загальна кількість жителів — 4050 чол. Загальна площа села — 3 093 га.
Історія Сваричева сягає в давнину. При в'їзді в село Сваричів знаходиться пам'ятний знак: село Сваричів (1380—1987). Він був споруджений на честь 600-річчя села.
Походження назви Одна сільська легенда розповідає, що татарська орда, нападаючи на край, ніде не мала спочинку. Люди ховались в лісах і мстили ординцям. Вони нищили обози, вбивали людей і коней.
Одного разу, повертаючись із грабіжницького набігу, татарська орда зупинились на відпочинку у тому місці, де згодом було засновано село Сваричів. Раптом на орду, що відпочивала, напали невідомі сміливці. Вони накинулись на ординців. Оціпенілі від страху татари кинулись тікати.
Згідно з легендою, рештки орди зупинились аж за 20-30 км від того місця. На смерть загнавши коней і прийшовши часом до тями, татари між собою сварились. Пізніше, як повідомляє легенда, на тій поляні, де свого часу сварились недобиті татари було засновано село й у пам'ять про цю подію, його ніби-то було названо Сваричів. Звичайно, що ця легенда про походження назви села Сваричів не має під собою ніяких достовірних наукових обґрунтувань.
За словами краєзнавців походження назви с. Сваричів слід пов'язати із старовинним ім'ям Сварич, яке є усіченою і похідною формою таких складних імен як Сваромир, Сварослав. Існували також імена Свар, Сварко, Сварило — всі вони похідні від складних імен.
За свідченням літописців, 1254 року князь Данило Галицький разом із братом своїм князем Васильком та синами своїми Левом, Романом і Сваромиром (Шварном) розгромили багатотисячну орду татарського намісника хана Куремси. Отже, маємо незаперечливі докази про існування особової назви Сваромир, від якого походить ім'я Сварич та назва населеного пункту Сваричів.
Філологи доводять, що назва села пов'язана з професією зварич (так називались люди, які виварювали сіль), і первісна назва села Зваричів трансформувалась згодом у Сваричів.
Історія Поняття дати заснування села недоречне, бо в Галичині зручні місця були зайняті осідлими землеробами кілька тисяч років тому, коли ще не було писемності, а тому така дата не могла зберегтися.
Тому користуємося датою першої наявної письмової згадки про Сваричів.
Під польським пануванням В середині XIV ст. Сваричів, як і всі галицькі землі, був загарбаний Польським королівством. Тут було утворено так зване «Руське королівство», перейменоване в середині XV ст. на Руське воєводство.
13 листопада 1387 року король Владислав II Ягайло підтвердив Іванові і Бочкові Волохам і їх нащадкам володіння селом Сваричів у повіті ЖидачівськомуPrzegl. Archeol., Lwow, 1882, str. 74. Згадується село 1 травня 1447 року в книгах галицького судуAkta grodzkie i ziemskie, T.12, s.159, № 1814 .
У податковому реєстрі 1515 року в селі документується піп (отже, уже тоді була церква), млин і 5 ланів (близько 125 га) оброблюваної землі в оренді Раська та ще 5 ланів — у СтецькаZródla dziejowe. Tom XVIII. Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym. Cz. I. Ziemie ruskie. Ruś Czerwona. s. 167 — Warszawa: Sklad główny u Gerberta I Wolfa, 1902. — 252 s..
На наші землі ринула польська шляхта. Наділена королівськими привілеями, вона заволоділа всіма селами. На початку XV ст. князь Федір Ольгердович видав акт відносно проведення межі між селами Сваричів і Тужилів. В документах 1518 р. зберігся такий запис: «В Жидачеві 27 грудня 1518 р. Федір Ольгердович затвердив, що Топільський монастир і Чорний ліс за річкою Лімницею належить до Сваричева.»
В час панування польської шляхти селяни Сваричеві жили у великих злиднях і бідноті. Якщо в XIV ст. селяни відробляли панщину 14 днів на рік, то з середини XV ст. — 56 днів на рік. Крім того, селяни сплачували чинне (податок) грошима (від 8 грошів до 1 гривня від кожного селянського двору) і виконували натуральний податок (від кожного двору по 2 мірки жита або вівса, 12 курей, 12 яєць).
Тяжке соціально економічне становище посилювалося і національно-релігійним гнобленням. За таких умов селянство не могло жити, не протестуючи. Форми протесту були різними: скарги на феодалів, втеча від гнобителів, відмова працювати на пана. Були активніші форми — це захоплення у шляхти земель, лісів, вбивства феодалів, підпал маєтків.
В 1648 році під впливом подій національно-визвольної війни, на Калущині утворився досить великий повстанський загін, куди входили і жителі нашого села. Повстання тривало протягом 3 місяців: жовтня, листопада і грудня. Легко розправившись із місцевою шляхтою в Калуші, загони Івана Грабовецького і Дунця розбили двір Войцеха Сваричовського у Сваричеві та вирушили на штурм Рожнятівського замку. Дорогою повстанці зруйнували маєток Андрія Сваричевського в Топільську і Самуїла Понятовського в Креховичах. Далі взяли замок Яблоновських у Перегінську. Очистивши від шляхти Рожнятівщину, повстанці пішли на Долину.Томашівський С. Т. Народні рухи в Галицькій Руси в 1648 р. // Тимів I. М. Калуш: історія в документах. Збірник документів і матеріалів. — Івано-Франківськ : Фоліант, 2017. — С. 28-29. — ISBN 978-617-7496-29-7.
Після відступу Б.Хмельницького, над учасниками повстання почалися жорстокі розправи (у Центральному державному архіві у місті Львові зберігалися скарги з тих часів від шляхтичів, які були подані у відповідні суди для винесення покарання повстанцям). В Галицькій гродський суд поступила була скарга від Анни Яблонської про напад селян Сваричева на замок у Перегінську. У цей час же суду скаржились і Войцех Сваричевський та Христофор Вишневський про бунт селян, які знищили майно і будинки в селах Сваричева і Липовиці. Суди виносили суворі вироки і учасників повстання карали цілими родинами, сім'ями. Як писали згодом історики, селянські виступи на Прикарпатті були потоплені в кровіЖерела до істориї України-Руси, т. IV, стор. 176—177, 214, 217—218, 294 — Львів, НТШ, 1898. — 412 с..
Багато в селі околиць і мальовничих куточків. Одним із них є урочище Підмонастир. Колись тут знаходився давній Василіанський монастир. За легендою з Василіанського монастиря до Рожнятова, до замку графа Скарбка було проведено підземний прохід. В 1744 році монастир був прилучений до Гошівського монастиря. Тодішні власники села Ігнатій та Данило Сваричевські допомагали монахам, виділяли гроші на ремонт. Вони в 1754 році видали акт про охорону монастиря. Але зберегти монастир не вдалося. В 1789 році його було знесено. Зараз на цьому місці побудовано і освячено пам'ятний знак.
Австрійська держава В 1772 р., внаслідок першого поділу Польщі наші землі перейшли під владу Австрії (з 1867 р. — Австро-Угорщини). У 1786 р. в селі було 205 хат і 1107 мешканцівЯрослав Куцій. Понад 2000 хат: молодий дослідник опублікував дані перепису населення Рожнятівщини кінця XVIII ст.. У 1880 році було 386 будинків і 1932 мешканці в селі та 12 будинків і 70 мешканців на території фільварку (1791 греко-католик, 164 римо-католики, 37 юдеїв, 10 інших визнань; 1833 українці, 139 поляків, 30 німців).
За спогадами старожилів, зокрема Василя Кириловича Прокопіва (1877—1958 рр.) в 1890 р. був перепис населення. В селі було тоді 433 номери хат і 2126 жителів. В селі було 3 корчми, 4 млини. У поміщика Дідича було 4 будинки, 250 моргів лісу. Погано жилося у селі людям, бо не було де працювати. Село не було так розширене, як тепер. Під монастирем була корчма, млин разом з хатою мельника. Біля дороги, що веде в Брошнів, було 4 невеликі будиночки. В Польськім гаю було 6 хат. Ломенка була віддалена і виглядала, як чуже село. Дорога від Рожнятова до Сваричева була досить гарна, обабіч росли високі тополі. Наше село було видно досить далеко.
В 1848 р. в Австрійській імперії було скасована панщина. На честь цієї історичної події в нашому селі було споруджено пам'ятний хрест, який зараз знаходиться біля церкви.
Багато в нашому селі пам'ятних хрестів. Місцеві старожили розповідають про них дуже повчальні перекази. Ось один із них. За парканом подвір'я Сваричівської ЗОШ (старого приміщення) або як називають, у центрі Гирки, стоїть біля дороги нічим не примітний хрест. Але дбайливо огороджений, причепурений, він зупиняє невпізнаною силою майже кожного перехожого. Мовляв, стань подивись на мене зблизька. На хресті — табличка з написом «Цей пам'ятник встановлено на охорону села від всякого нещастя в 1863 році, відновлений в 1944 р., зруйнований в 1961 році, відновлений в 2000 р.» 1944 року довелося поставити новий хрест, оскільки попередній зогнив. Батько Розалії Шаранської привіз із лісу дуба, а Федір Мацевко обтесав його, зробивши новий хрест. А 1961 р. комуністи—атеїсти нищили церкви і знесли згаданий хрест. Привезли хрест в село і кинули на подвір'ї Шаранського. Районне начальство зобов'язало його спалити хрест. Але Розалія Шаранська сховала його до стодоли і там берегла до 2000 року. А 2000-го поставила пам'ятку біля школи. Розповідають, що хрест має чудодійну силу: скіпочка деревини з нього береже людину від лихого ока та лиха.
Шкільництво Про розвиток шкільництва в ті часи розповідає «Шематизм народних шкіл і учителів в єпархії Львівській» за 1866 р. Перша школа у Сваричеві згадується в 1832 році. Це було парафіяльна однокласна школа. Її відвідували переважно діти заможних селян. Навчання проводилося українською мовою. В школі вчили читати, писати, рахувати і Закону Божого. Діти не мали ні зошитів, ні книжок. Ходили до школи з табличками, на яких писали рисіками. Написане витирали шматкою і потім записували новий текст. Таблички вішались на шнурочок через плече. Навчання у школі тривало з 8 до 11 години (за старим часом). За непослух дітей били різками, ставили в куток на горох або кукурудзу навколішки. Спеціального приміщення не було, школа була розміщена у двох будинках.
З 1844 по 1858 рр. в нашому селі була тривіальна школа. Вчителем у цій школі був Станіслав Слонецький. З 1862 по 1892 рр. в нашому селі діяла народна однокласна школа (в одному класному приміщенні навчались діти різних років навчання), вчителями працювали Анджей Сметанський і Орест Хомчинський. У 1899 р. шкільна рада реорганізувала однокласну школу на двокласну (навчання проводилось у двох класних приміщеннях і необхідно було мінімум два вчителі), а в 1913 — на чотирикласну школу. З 1901 по 1939 р., майже 40 років, директором школи працював Іван Михайлович Мендюк.
Просвітництво 8 грудня 1868 р. у Львові відбувся Перший Загальний Збір Товариства «Просвіта», на якому започатковано діяльність цієї громадської організації. Перші збори «Просвіти» в Рожнятові відбулися 22 лютого 1926 року. До Рожнятівської філії належало 15 читалень, в тому числі дві — у Сваричеві. Читальні «Просвіти» організовували курси для неписьменних, проводили вечорниці, ставили вистави і, крім того, створювали свої крамниці і позичкові каси.
У селі теж діяли філії товариства. Перша, організована в 1926 році в горішньому кінці, а друга створена в 1930-х рр. на Ломенці. Організаторами «Просвіти» в селі були три Василі Рибчаки: Василь Рибчак (Рідник) — голова «Просвіти», Василь Рибчак (Коструба) — секретар-бібліотекар, Василь Рибчак (дяк) — організатор драматичного гуртка, засновник чоловічого хору з 40 учасників під керівництвом Гната Ліщинського.