Крістофер Робін Мілн (; , Челсі — , Тотнес) — мемуарист, син англійського письменника Алана Мілна, який став прототипом Крістофера Робіна в збірці оповідань про Вінні-Пуха.
Біографія
Дитинство Крістофер Робін народився на Меллорд-стріт у Челсі о 8 годині ранку в родині письменника Алана Мілна та його дружини Дороті. Батьки думали, що народиться дівчинка, і заздалегідь придумали їй ім'я Розмарі. «Ми дійсно більше хотіли, щоб була Розмарі, але сподіваюся, що з цим джентльменом ми просто будемо щасливі», — сказав Алан через кілька днів після народження сина Бідді Ворену. Коли з'ясувалося, що народився хлопчик, Алан і Дороті вирішили назвати його Біллі, але потім передумали, бо це ім'я, на їхню думку, звучало неофіційно. У підсумку вони вирішили дати дитині два імені, по одному від кожного з батьків. І хоча офіційно хлопчик був названий Крістофером Робіном, батьки все одно часто називали його Біллі. Коли хлопчик почав говорити, то не міг правильно вимовити своє прізвище Мілн, і замість цього виходило Мун, внаслідок цього батьки часто називали його «Біллі Мун». Ставши старшим, хлопчик часто представлявся лише першою половиною ім'я — Крістофер. Через п'ять років після народження Крістофера Мілни переїхали до заміського будинку Ферма Котчфорд у селі . У ранньому дитинстві волосся Крістофера були каштановими, внаслідок чого його тезка в диснеївських екранізаціях завжди зображений брюнетом. У міру дорослішання волосся Крістофера почало світлішати, як у Алана.
На перший день народження Крістофера батько подарував йому «ведмедика Тедді» лондонської фірми «Фарнелл» (), якого він назвав Едвардом. Цей іграшковий ведмідь не тільки став постійним супутником хлопчика, але як і справжня ведмедиця Вінні з лондонського зоопарку, надавав натхнення для створення головного героя книг про Вінні-Пуха. Іграшковий ведмідь мав приблизно два фути заввишки, був світлого забарвлення, і у нього часто випадали очі.
Шлюб Алана і Дороті був не надто щасливим, а їх любов — досить однобічною (Дороті, по суті, ніколи не приховувала, що вийшла заміж за Алана з чистого розрахунку). Усе дитинство Крістофера пройшло під опікою його няньки — Олівії Ренд-Броквелл (у вірші Мілна «Королівський палац» вона названа Еліс)Згодом К. Р. Мілн поставив надгробок на могилі своєї няні. Nick Brown: Walks in 1066 Country . Trailguides Limited. ISBN 1905444397, 9781905444397. Хоча Алан до моменту народження сина втратив зацікавлення до ортодоксального християнства і Крістофера так ніколи і не хрестили, він дозволив Олівії дати хлопчикові релігійне виховання. Спілкування ж з батьками обмежувалося лише короткими моментами після сніданку, під час чаю і ввечері, перед сном — Алан весь час проводив у своєму кабінеті за рукописами, а Дороті зовсім не цікавилася сином, віддаючи перевагу світському життю. Ставши старшим, Крістофер прагнув проводити з батьками більше часу, але оскільки Алан і Дороті самі проводили вільний час нарізно, то Крістофер намагався цей час чергувати між ними. Баррі Ган в біографічній статті «Алан Мілн: Вінні-Пух та інші неприємності» писав, що батьки та їх шлюб до кінця життя залишалися для Крістофера загадкою.
Спілкування з батьком стимулювало інтерес Крістофера до математики і крикету, а також до пацифізму. Хоча Крістофер був досить розумний для хлопчика свого віку, сам він пізніше дуже критично відгукувався про свої розумові здібності — він міг запросто вирішити складну математичну задачу, але зазнати невдачі при спробі розв'язати просту. Його природна сором'язливість в кінцевому підсумку привела до того, що зацікавлення до крикету з часом зменшилося, а любов до математики розтанула, коли він вступив до Кембриджу. У багатьох своїх листах Крістофер вказує, що Алан не вмів ладити з дітьми, і що сам він з батьком у дитинстві близький не був. Втім, в 1931 році Дороті на три роки поїхала в США до американського коханця, що нарешті дозволило Крістоферу і Алану зблизитися і пізніше Крістофер згадував той період свого життя з ностальгією. При спілкуванні з мамою у нього проявилися здібності до ручної роботи. Хлопчик мав набір інструментів, за допомогою яких займався своєю улюбленою (у віці 7 років) справою — розбиранням і складанням замка на дверях дитячої кімнати. До десяти років він розібрав великий годинник з маятником і переробив свою іграшкову духову рушницю, яка тепер могла стріляти «справжніми» зарядами.
Близьким другом дитинства Крістофера була Анна Дарлінгтон, яка була на вісім місяців старша від нього. Ганна з Крістофером стали героями кількох віршів у збірці «Тепер нам шість» (). Як і у Крістофера, у якого був ведмідь Едвард, у Анни також була улюблена іграшка — мавпочка Джамбо. Однак невідомо, чи збирався Алан ввести Джамбо як персонаж книги про Вінні-Пуха.
До того моменту, коли Алан, завдяки книгам про Вінні-Пуха, отримав масову популярність і визнання, ведмідь Едвард уже не був улюбленою іграшкою Крістофера, але йому доводилося тримати його у себе в кімнаті і позувати з ним для журналістів.
Шкільні роки У дитинстві Крістоферу подобалося допомагати батькові у створенні книг. Крім Вінні-Пуха він також став прототипом кількох героїв віршів у збірниках «Коли ми були зовсім маленькими» () і «Тепер нам шість», які написав Алан. Один раз Крістофер організував для своїх батьків невелику гру, в якій відтворив кілька історій з його героєм і його друзями. До того, як він пішов до школи, Крістоферу, за його власними словами, «цілком подобалося бути Крістофером Робіном і бути відомим», однак, в незалежній лондонській школі Гіббса, в яку він вступив у 1929 році, над ним почали знущатися однокласники, які дражнили його цитатами з книги і особливо з вірша «Vespers», де був рядок «Hush! Hush! Whisper who dares! Christopher Robin is saying his prayers» (). Цілком ймовірно, що тут злий жарт зіграло релігійне виховання Олівії. В результаті Крістофер з віком став поступово ненавидіти ту славу, яку він придбав завдяки творчості батька.
У 9 років Крістофер перейшов в іншу незалежну школу для хлопчиків Стоуї в Бакінгемширі, де почав займатися боксом, щоб давати відсіч на шпильки однокласників. 1939 року він виграв стипендію на вивчення англійської мови в Трініті-коледжі в Кембриджі.
Подальше життя Коли почалася Друга світова війна, хлопчик припинив свої заняття і спробував вступити в ряди англійської армії, але не пройшов медичну комісію. Тоді його батько, використовуючи свій вплив, домігся, щоб Крістофера зарахували інженером у другий навчальний батальйон Корпусу королівської інженерії. У липні 1942 року Крістофер, отримавши звання офіцера, був спочатку відправлений на Середній Схід, а потім — в Італію. Але навіть служачи за кордоном, Крістофер привертав до себе увагу як син Мілна і тому ще більше зненавидів творчість батька, бо вважав це експлуатацією свого дитинства. Крістоферу дуже сподобалася Італія, йому навіть довелося побачити останнє виверження Везувію. Тут же у нього трапилася перша юнацька любов — до італо-австріячки Гедде з групи ополченців. Дівчина навчалася у Венеційському університеті, де вивчала англійську і вивчила її, фактично, завдяки Крістоферу, який, своєю чергою поліпшив свою італійську. Під час італійської кампанії Крістофер був поранений в голову шрапнеллю при бомбардуванні мосту, який він будував. І хоча це серйозно не позначилося на його здоров'ї, але через 50 років в його мозку були виявлені дрібні металеві осколки. Після поранення Крістофер був звільнений від служби в армії і повернувся до Кембриджу, але перед цим встиг зізнатися Гедді в любові і обіцяв повернутися до неї. Але коли він повернувся через шість місяців, їх роман поступово зійшов нанівець. Останній лист від Гедди, в якому дівчина привітала його з заручинами, він отримав в 1948 році. По закінченні навчання Крістофер отримав диплом бакалавра третього ступеня з англійської мови.
7 квітня Крістофер був заручений зі своєю двоюрідною сестрою Леслі Селінкурт, а 24 липня того ж року вони одружилися. Батьки Крістофера не схвалили цей шлюб, у Дороті були натягнуті відносини з її братом Обрі, батьком Леслі, і сама вона хотіла, щоб її син одружився з подругою дитинства Ганною Дарлінгтон, а Алан відчував занепокоєння за майбутніх онуків через родинний зв'язок між молодятами. Крістофер хотів стати, як і його батько, письменником, але повоєнний час був дуже важким для письменників, а маючи тільки третій ступінь бакалавра, він не міг пробитися традиційними засобами. Крім того, Крістофер усвідомлював, що як письменника його завжди будуть порівнювати з батьком. До того ж Леслі теж не дуже подобався «Вінні-Пух», тому любов Крістофера до однойменного персонажу остаточно випарувалася. У 1951 році Крістофер з дружиною переїхали до Дартмута, де відкрили книжковий магазин «Гарбур». Дороті вважала рішення сина дивним, оскільки Крістоферу не дуже подобалося продавати книги і, отже, часто зустрічатися з шанувальниками Вінні-Пуха. І тим не менш, протягом багатьох років Крістофер і Леслі керували магазином без будь-якої допомоги (наприклад, гонорарів від продажу книг про Вінні-Пуха).InfoBritain: A. A. Milne Biography And Visits У цей період життя Крістофер остаточно позбувся природної сором'язливості.
Після того як батько захворів, Крістофер зрідка приїжджав до батьків на Ферму Котчфорд, але після його смерті не бачився з матір'ю цілих п'ятнадцять років, аж до її смерті; навіть на смертному одрі вона відмовилася бачити свого сина. Баррі Ган у своїй статті пише, що небажання Дороті бачитися з сином було викликано тим, що на похороні батька Крістофер шепнув їй на вухо щось таке, що вона тут же вдарила його по обличчю. Після похорону Алана Крістофер більше не повертався до Ферми Котчфорд, а Дороті незабаром, розпродавши речі чоловіка, продала будинок і переїхала до Лондона.
Через кілька місяців після смерті батька в 1956 році у Крістофера народилася дочка Клер Мілн, у якої діагностували дитячий церебральний параліч. У 52 роки Крістофер, віддавши кермо управління магазином Леслі почав писати автобіографію, перша частина якої вийшла в 1974 році під назвою «The Enchanted Places» (). У ній він розповів про проблеми, з якими йому довелося зіткнутися в дитинстві через Вінні-Пуха. Друга називалася «The Path Through The Trees» () і підіймала ті ж теми, третя — «The Hollow On The Hill» (), — розповідала про його філософські погляди на життя. Справжні іграшки Крістофера, які послужили прототипами героїв книги, були ним же пожертвувані Нью-Йоркській публічній бібліотеці до невдоволення більшості шанувальників, однак Крістофер пояснив, що «вони давно його не цікавлять» — сам він досить негативно ставився до комерціалізації Вінні-Пуха.
Смерть та спадок Після того, як йому діагностували міастенію, Крістофер Робін Мілн прожив ще кілька років і помер уві сні 20 квітня 1996 року. Після його смерті газета «The Observer» написала, що Крістофер був «переконаним атеїстом».
За ініціативою вдови Крістофера, Леслі МілнChris Hastings: Pooh family to spend disney's £30m on charity . The Telegraph, 11.03.2001Martin Bentham, Charles Laurence: Pooh Bear wins millions for the disabled The Telegraph, 10.11.2002, у 2002 році був заснований благодійний «Фонд Клер Мілн»The Clare Milne Trust — supporting disability projects in Devon and Cornwall with grants для допомоги таким хворим дітям, як їх дочка Клер, в графстві Девонширі і КорнуолліBBC: Clare Milne Boat . 26.06.2009: у нього йде значна частина гонорарів за використання образу Вінні-Пуха, на які має права Клер Мілн. Сама Клер померла у 2012 році у віці 56 років від природних причин внаслідок серцевої патології.
Магазин «Гарбур», який з моменту відкриття був єдиним незалежним магазином Дартмута, у вересні 2011 був закритий його нинішніми власниками Роландом і Керолайн Абрам, бо не витримав конкуренції з інтернет-магазинами і місцевим супермаркетом, а також внаслідок того, що нинішні власники будівлі, де він розміщувався, завищили орендну плату. Проте в грудні того ж року шанувальники скупили все обладнання магазину і, ставши його новими власниками, відкрили магазин у новому будинку.
Прототип персонажа