Вігунт (також Вігант, Вігунд, Вігальт, у православ'ї — Федір, в католицтві — Олександр; бл. 1372 — 28 червня 1392, Вільно) — литовський князь з династії Гедиміновичів, князь керновський. Син великого князя литовського Ольгерда та Уляни Тверської, брат польського короля Владислава ІІ Ягайла.

Біографія Вперше на сторінках джерел з'являється у 1386 році. 15 лютого цього року Вігунт разом зі своїм старшим братом, Ягайлом хрестився в католицизм у краківській катедрі та отримав ім'я Олександр, ймовірно в пам'ять діда по матері, тверського князя, Олександра Михайловича.

Вже в липні того ж 1386 року Ягайло заручив Вігунта з польською княжною Ядвігою, дочкою Владислава Опольчика, колишнього князя галицького та володаря Русі. Шлюб, однак, був тимчасово відкладений з огляду на юний вік молодят. Між літом 1386 року та лютим 1387 отримав від Ягайла у володіння Керновське князівство. 3 травня 1388 склав присягу на вірність Ягайлу та Польському королівству як керновський князь. У січні 1390 року ймовірно відбувся шлюб Вігунта-Олександра з Ядвігою Опольською. Як посаг Владислав Опольчик передав молодому князю Іновроцлавську, Бидгощську та Тучновську волості, які Вігунт отримав у володіння в травні 1390 року.

Наприкінці 1391 року, в розпал громадянської війни у Великому князівстві Литовському між Вітовтом та Скиргайлом, отримав в управління від Ягайла Вільно, та фактично став другим після Скиргайла королівським намісником у Литовсько-Руській державі. Однак вже 28 червня 1392 року у Вільні молодий князь був отруєний, ймовірно, за наказом або зі згоди Вітовта. Смерть вже другого Ольгердовича у війні змусила Ягайла та Скиргайла піти на переговори з Вітовтом в ході яких було укладено Острівську угоду та завершено кровопролитну громадянську війну.

Вігунт-Олександр був похований у Вільно, в кафедральному соборі святих Станіслава та Владислава поруч з братом Коригайлом-Казимиром. Про подальшу долю його дружини, Ядвіги, та їхніх спільних дітей нічого не відомо.

Див. також Кревська унія Облога Вільно (1390) Свидригайло Ольгердович

Джерела та література

Tęgowski J., Pierwsze pokolenia Giedyminowiczów, Poznań — Wrocław 1999​, s. 153—155.