Райнгард Гардеґен (; 18 березня 1913, Бремен — 9 червня 2018, Бремен) — німецький офіцер-підводник, корветтен-капітан крігсмаріне. Кавалер Лицарського хреста Залізного хреста з дубовим листям.

Біографія У 1933 року поступив на службу у ВМФ. У середині 1935 року перейшов у морську авіацію, отримав підготовку льотчика-спостерігача, а потім і пілота винищувальної авіації.

У травні 1939 року літак Гардеґен зазнав аварії. Після тривалого лікування від отриманих поранень (від наслідків яких страждав протягом усього подальшого життя) в листопаді 1939 року він був переведений в підводний флот.

Друга світова війна Почав службу на підводному човні U-124 під командуванням Георга-Вільгельма Шульца.

11 грудня 1940 призначений командиром підводного човна U-147. Здійснив на ньому тільки один бойовий похід, що тривав 19 діб, в ході якого потопив норвезький корабель «Аугвальд» водотоннажністю 4 811 брт.

19 травня 1941 року переведений на підводний човен U-123 (раніше ним командував Карл-Гайнц Меле), на якому зробив 4 походи, провівши в морі в цілому 221 добу.

У першому поході до берегів Західної Африки Гардеген потопив 5 суден загальною водотоннажністю 21 507 брт.

У жовтні 1941 року торпедував британський допоміжний крейсер «Анданія» (13 984 брт), однак тому вдалося залишитися на плаву і дістатися до порту.

В кінці 1941 — початку 1942 року брав участь в проведенні операції «Паукеншлаг», в ході якої, діючи на комунікаціях поблизу берегів США, Гардеґен протягом 2 тижнів потопив 9 суден загальною водотоннажністю 53 173 брт, в тому числі 12 січня 1942 року потопив в канадських територіальних водах британський корабель «Циклоп».

Під час наступного походу (знову до берегів США) Гардеґен потопив 10 суден загальною водотоннажністю 57 170 брт (відомим епізодом стало дію 27 березня 1942).

У травні 1942 року U-123 повернулася в Кіль, а 31 липня Гардеґен здав командування кораблем і був призначений інструктором 27-ї флотилії підводних човнів.

У березні 1943 року був призначений керівником підготовки підводників у торпедній школі в Мюрвіку. Потім служив в управлінні торпедного озброєння ОКМ, а в лютому 1945 року прийняв командування 1-м батальйоном 6-го морського піхотного полку, який брав участь у важких оборонних боях на півночі Німеччини.

Всього за час військових дій Гардеген потопив 25 суден загальною водотоннажністю 136 661 брт і пошкодив 5 суден водотоннажністю 46 500 брт.

У травні 1945 року інтернований британськими військами. У листопаді 1946 року звільнений.

Після війни успішно займався бізнесом, вступив в ХДС (Німеччина), а потім був обраний членом парламенту Бремена і залишався депутатом протягом 20 років (1959—1979).

У віці 70 років залишив політику, багато подорожував: відвідав близько 100 країн, здійснив подорож до Північного полюса на борту російського криголама і плавання через Північно-Західний прохід.

Гардеген був останнім живим кавалером Лицарського хреста Залізного хреста з дубовим листям, останнім живим кавалером Лицарського хреста Залізного хреста серед службовців крігсмаріне і одним з трьох останніх живих командирів підводних човнів крігсмаріне (разом з Генріхом Безольдом і Рудольфом Арендтом).

Сім'я Райнгард Гардеген мав численне потомство: 4 дітей, 8 онуків і 7 правнуків (станом на 2012 рік).

Звання

Зее-кадет Офіцер-анвертер (кандидат в офіцери) (1 квітня 1933) Фенрих-цур-зее (1 липня 1934) Обер-фенрих-цур-зее (1 квітня 1936) Лейтенант-цур-зее (1 жовтня 1936) Обер-лейтенант-цур-зее (1 червня 1938) Капітан-лейтенант (1 грудня 1940) Корветтен-капітан (1 березня 1944)

Нагороди

Комбінований Знак Пілот-Спостерігач (2 листопада 1936) Медаль «За вислугу років у Вермахті» (1 квітня 1937) Залізний хрест 2-го класу (18 вересня 1940) Нагрудний знак підводника (18 листопада 1940) Залізний хрест 1-го класу (23 серпня 1941) Лицарський хрест Залізного хреста з Дубовим листям Хрест (23 січня 1942) Дубове листя (№ 89; 23 квітня 1942) Двічі відзначений у Вермахтберіхт 24 січня 1942 «Під час битви за Атлантику найбільш успішно себе проявили підводні човни капітан-лейтенанта Гардеґена і обер-лейтенанта-цур-зее Лассена.» (14 квітня 1942) Нагрудний знак підводника з діамантами (7 травня 1942) Хрест Воєнних заслуг 2-го класу з мечами (20 квітня 1944)

Бібліографія

Auf Gefechtsstationen! U-Boote im Einsatz gegen England und Amerika. Boreas Verlag, Leipzig 1943.

Джерела Залесский К. А. Железный крест. — М.: Яуза-пресс, 2007. — с.109-110 — 4000 экз. — ISBN 978-5-903339-37-2 Jens Grützner: Angriff! Ran! Versenken!. In: SCHIFF Classic, Magazin für Schifffahrts- und Marinegeschichte e.V. der DGSM, Jahrbuch 2019, S. 94–97, ISBN 978-3-86245-762-5. Reinhard Müller: Reinhard Hardegen. Der letzte Politiker mit Ritterkreuz. In: FAZ.net. abgerufen 20. Dezember 2017 Michael Ganno: Operation Drumbeat. HarperPerennial, 1991, ISBN 0-06-092088-2. Fellgiebel W.P., Elite of the Third Reich, The recipients of the Knight's Cross of the Iron Cross 1939-1945: A Reference, Helion & Company Limited, Solihull, 2003, ISBN 1-874622-46-9 KUROWSKI, F., Knight's Cross Holders of the U-Boat Service, Schiffer Publishing Ltd., Atglen, United States, 1995. Kwasny A., Kwasny G., Die Eichenlaubträger 1940—1945 (CD), Deutsches Wehrkundearchiv, Lage-Waddenhausen, 2001. Rainer Busch, Hans-Joachim Röll: Die Ritterkreuzträger der U-Boot-Waffe von 1939 bis Mai 1945. Band 5 aus Der U-Boot-Krieg 1939—1945.Verlag E.S. Mittler & Sohn 2003, ISBN 3-8132-0515-0, S. 188—192. Veit Scherzer: Ritterkreuzträger 1939—1945. Die Inhaber des Eisernen Kreuzes von Heer, Luftwaffe, Kriegsmarine, Waffen-SS, Volkssturm sowie mit Deutschland verbündete Streitkräfte nach den Unterlagen des Bundesarchivs. 2. Auflage. Scherzers Militaer-Verlag, Ranis/Jena 2007, ISBN 978-3-938845-17-2, S. 366. Jan Heitmann: Reinhard Hardegen. Preußische Allgemeine Zeitung, Nr. 13, 30. März 2013, S. 10 Das Oberkommando der Wehrmacht gibt bekannt… Der deutsche Wehrmachtbericht. Band 2: 1942–1943. Biblio Verlag, Osnabrück 1982, ISBN 3-7648-1282-6, S. 18, 86. Manfred Dörr (Bearb.): Die Ritterkreuzträger der U-Boot-Waffe. (= Die Ritterkreuzträger der Deutschen Wehrmacht 1939—1945; IV). Osnabrück 1989, Bd. 1, S. XV. Bodo Herzog: Ritterkreuz und U-Boot-Waffe. Bemerkungen zur Verleihpraxis. In: Deutsches Schiffahrtsarchiv. 10 (1987), S. 245—260; Ders.: Provozierende Erkenntnisse zur deutschen U-Boot-Waffe. In: Historische Mitteilungen der Ranke-Gesellschaft. 11 (1998), S. 101—124, insbes. S. 105f: «Die Kriterien hierfür (100.000-BRT- Versenkungsergebnis) wurden ständig unterlaufen. Von 122 mit diesem Orden ausgezeichneten Kommandanten (es gab neun Ausnahmen) erzielten nur 31 diese hohe Norm (Es gab sogar mit dem Ritterkreuz dekorierte Offiziere ohne Versenkungsergebnisse)». René Schilling: «Kriegshelden». Deutungsmuster heroischer Männlichkeit in Deutschland 1813—1945 (= Krieg in der Geschichte; Bd. 15), Paderborn 2002, S. 368 Anm. 199 Michael Gannon: Operation Paukenschlag – Der deutsche U-Boot-Krieg gegen die USA. Ullstein, 1994. ISBN 978-3548331713 Veit Scherzer: Die Ritterkreuzträger 1939–1945, Scherzers Militaer-Verlag, Ranis/Jena 2007, S. 366, ISBN 978-3-938845-17-2

Примітки