Покро́вське — село в Україні, у Нікопольському районі Дніпропетровської області. Центр Покровської сільської громади. Населення — 2 233 мешканця (01.05.2025).

Географія

Село Покровське знаходиться на правому березі Каховського водосховища, вище за течією на відстані 3,5 км розташоване село Набережне, нижче за течією на відстані 4 км розташоване село Капулівка. До обласного центру — 120 км. Поруч проходить автомобільна дорога .

Місцевості села Вулиці села: Каховська, Галайди, Сагайдачного, Дружби, Вишнева, Шкільна, Шевченка, Калнишевського.

Історія

Археологічні знахідки На території Покровського досліджено скіфське поселення (IV—III ст. до н. е.) із залишками жител й металургійного виробництва.

Період Запорозької Січі Заселення цієї місцевості на початку 18 століття розпочали запорізькі козаки. 31 березня 1734 року ними на острові Чортомлик було засновано Підпільнянську, або Нову Січ (на відміну від Старої) — адміністративний і військовий центр запорозького козацтва в 1734—1775 роках. Підпільне було останньою Запорозькою Січчю. Підпільне розташовувалося на великому півострові, що омивався річкою Підпільною (притока Дніпра) у річковій мережі плавнів.

В часи Нової Січі на частині території пізнішого села існувало січове передмістя Гассан — баша або Шамбаша, де розташовувався крамний базар з крамами (крамничками) та шинками січових куренів. Тут жили базарні отамани, військовий кантаржій або хранитель ваг та мір, а також ковалі та інші січові ремісники.

Виникнення і розвиток села На початку червня 1775 року за наказом Катерини II Нова Січ була зруйнована, а Вольності Війська Запорозького анульовані. На місці коша виникло село ПокровськеСборник статей Екатеринославского научного общества по изучению края, с. 285—287.

У 1777 році за розпорядженням новоросійського губернатора Григорія Потьомкіна слобода, який налічувала 300 дворів, була оголошена містом Покровськ, де розмістилися провінційна канцелярія і духовне правлінняМатериалы для историко-статистического описания Екатеринославской епархии, с. 58. Але вже в наступному році канцелярію і правління перенесли до Слов'янська (стара назва Нікополя), а Покровське отримало статус містечка, з 1784 року воно стає слободоюД. І. Яворницький. Історія запорізьких козаків, т. 1. М., 1900, с. 175..

Після ліквідації Запорізької Січі 100 тис. десятин землі, десятки сіл, у тому числі і Покровське, отримав у приватне володіння генерал-прокурор князь А. А. ВяземськийКатеринославський ювілейний листок. Катеринослав, 1887, с. 31.. За даними ревізії 1782 року, у селі проживало тоді 476 чоловікДніпропетровський облгосархів, ф. Р-4540, оп. 1, д. 1044а, л. 76.. У 1802 році Покровське придбав колезький асесор Штиглиць, нажив величезні статки на відкуп соляних озер в ТавридіП. А. Заболотский. Найстаріший запорізький повіт. Ніжин, 1903, с. 16.. Маєток Штігліца (господар жив в Петербурзі і тільки один раз був тут) спеціалізувався на розведенні мериносних овець, хліборобстві, винокурінні. Мешканці села вирощували в плавнях овочі, що славилися на всю околицю. Рятуючись від поміщицького гніту, селяни втікали від своїх власників. Про факти втечі кріпаків барона Штіглиця катеринославський губернатор змушений був доповідати навіть самого царя в рапорті від 8 червня 1856ЦДІА УРСР у Києві, ф. 109, оп. 1, д. 153, лл. 5-8..

Раз на рік, 1 жовтня, у Покровському збирався ярмарок, на якому про давалися головним чином хліб, худобу та овочіЄ. І. Дружиніна. Південна Україні в 1800—1825 рр.., С. 323..

Тарас Шевченко і Покровське Дерев'яну козацьку церкву в селі Покровське малював Тарас Шевченко. Церкву Покрови він планував включити до свого альбому "Живописная Україна" у 1845 році. Ця церква зведена в селі 1798-го, вже після ліквідації Запорозької Січі, проте на її території знаходилися залишки старої козацької церкви. Її нешляхетно затоплено водами Каховського водосховища у 1954 році. На малюнкові Шевченка можна бачити дерев'яну дзвіницю з двома ярусами та кованим залізним хрестом, яка стояла поруч із церквою. Також, історики припускають, що саме в Покровському Шевченко міг задумати і виконати свій малюнок "Сліпий" ("Невольник"), який став основою для його однойменної поеми. Про затоплення храму у 1950-х з великим болем писав у своїх щоденниках кінорежисер Олександр Довженко.

Реалістичні картини життя селян, жорстокі кріпосницькі порядки описав у своїй праці «Поїздка до Південної Росії» друг Тараса Шевченка письменник та етнограф Олександр Афанасьєв-Чужбинський. Він здійснив 1856 року на замовлення морського відомства поїздку по прирічкових і приморських областях Російської імперії. Під час подорожі Дніпром Олександр Афанасьєв-Чужбинський зупинявся на тривалий час у Нікополі та в Покровському. У першій частині своєї книжки — «Нариси Дніпра» — він писав, що український селянин не перестає працювати все своє життя. Вже з 8 років селянський хлопчик починає гарувати: пасе худобу, поганяє волів. З роками він виконує складніші і важчі роботи. Дівчата 7-8 років навчаються прясти, виганяють худобу в поле, дивляться за меншими дітьми, господарюють в хаті, працюють на городі. Особливо гаряча і важка пора наставала для селян влітку. Під час збирання врожаю вдома залишалися тільки діди і малі діти, грудних немовлят матері брали з собою в поле. Одного разу в Покровському, повертаючись до хати, де він жив, письменник почув гучний плач двох дівчат. На питання, яке горе їх спіткало і не може він чимось допомогти, одна з них відповіла: «Е, ніхто не допоможе … завтра перший раз женуть нас на панщину»О. Афанасьєв-Чужбинський. Поїздка в Південну Росію, ч. 1, с. 35, 38, 42, 210..

Покровське після реформи 1861 року У 1861 році село Покровське, у якому за відомостями 1859 налічувалося 214 господарств і 1511 жителівСписки населених місць Російської імперії, т. 13. Катеринославська губернія, с. 12., було продано великому князеві Михайлу Миколайовичу.

Після скасування кріпацтва селяни стали юридично вільні, залишаючись у повній економічній залежності від поміщика, оскільки більшість з них не мало ні достатньої кількості землі, ні сільськогосподарських знарядь для її обробки. Згідно з викупним актом, підписаним 21 листопада 1862 керуючим маєтком і представниками сільської громади, жителі Покровського отримали право на викуп 558 наділів, або всього 2232 десятин придатної надільної землі. На ревізьку душу припадало по 4 десятини. Викупну позику в сумі 66 960 карбованців селяни повинні були повертати державі протягом 49 років по 6 відсотків щорічно, внаслідок чого земля обійшлася їм в три рази дорожче за її ринкову вартість. Пограбувавши селян, великий князь Михайло Миколайович, цей найбільший поміщик Росії, зберіг за собою тільки в Покровської волості 34418 десятин кращої землі

За ревізією 1886 року Покровське було слободою при річці Підпільна в 140 верстах від повітового міста, 1593 осіб, 301 двори, православна церква, школа, 2 лавки, ярмарок, у 1,5 версті винокурний завод, у 4 верстах цегляний завод, у 10 верстах поштова станція.

З розвитком капіталізму в сільському господарстві поглиблювалося класове розшарування села. З середовища селян, з одного боку, виділялося куркульство, з іншого збільшувалася кількість бідняків. Так, в 1882 році з 333 господарств Покровського 18 % не мали робочої худоби, 53 % — корів, 8 % — ніякого худобиЗвіт Катеринославської повітової земської управи за 1882. Катеринослав, 1883, с. 251.. У наступні роки процес розшарування селянства посилювався. У 1898 році сільська громада Покровського, що налічувала вже 456 господарств і 2630 жителів, як і раніше володіла тією ж кількістю землі. Розподілялася вона таким чином: у 30 господарств — не більше десятини, у 40 — до 3 десятин, 211 — мали від 3 до 5, 133 — від 5 до 10, а 29 — до 20 десятин землі. 13 господарств були безземельними. Нерівномірно розподілялись також худобу та інвентар. У той час як 168 господарств не мали корів, 205 — тримали одну корову, 54 — 2, 29 господарів володіло трьома і більше коровами. У 94 господарствах не було робочої худоби, 19 мали по одному коні, 246 — по 2 коня або пару волів, 46 — 3 голови робочої худоби, а тим часом 51 багач володів чотирма і більше кіньми і волами. 71 господарство не мало інвентарем, 238 — плугами і Букерів, а 124 заможних господарства мали або те, або іншеМатеріали для оцінки земель Катеринославської губернії, т. 1, с. 201—207..

.

XX століття Безземельні селяни змушені були вдаватися до оренди поміщицької землі. У 1905 році орендна плата становила 10 рублів за десятину степової орної і 24 рублів за десятину плавневої землі«Літопис революціі», 1928, № 6, с. 202.. Поміщик, таким чином, отримував величезні прибутки. Розорені селяни йшли на заробітки на відкритий 1886 року на землях Романова марганцевий рудник, батрачили у куркулів і в поміщицьких економіях. Обстежуючи умови праці в економіях Романова, завідувач Грушівським лікувально-продовольчим пунктом змушений був визнати, що наймити постійно перевтомлювалися і відчували нестачу в харчуванні. Керуючі прагнули позбутися від хворих і виганяли їх з роботи.

Біднота страждала не тільки від безземелля, бідності та експлуатації з боку поміщиків, а й від свавілля царських чиновників. Влітку 1905 року жителі села А. Печений, П. Забутний та інші подали прокурору Катеринославського окружного суду скаргу на земського начальника Фрея, який брав хабарі, не брав заходів проти пияцтва чиновників у Покровському волосному суді. Але Катеринославське губернське присутність на своєму засіданні 28 січня 1906 ухвалило рішення скаргу селян «залишити без наслідків»Дніпропетровський облдержархів, ф. 11, оп. 1, д. 460, лл. 140, 141..

Селянські заворушення 1905 року