Історія Китайської Народної Республіки деталізується історією континентального Китаю з 1 листопада 1949 року, коли, після майже абсолютної перемоги Комуністичної партії Китаю (КПК) у Китайській громадянській війні, Мао Цзедун проголосив про створення Китайської Народної Республіки (КНР) з піддашшя Брами небесного спокою. Впродовж кількох десятиліть слово КНР ототожнювалося з Китаєм, але це найновіша політична сутність керування континентального Китаю, якій передувала Республіка Китай (РК) і тисячі років імперських династій.
1949—1976: Соціалістичне перетворення під керуванням Мао Дзедуна Слідом за Громадянською війною в Китаї та перемогою Мао Цзедунівської комуністичної партії над Гоміньданівськими силами генералісимуса Чан Кайші, який відлетів до Тайваню, Mao 1 жовтня 1949 року проголосив створення Китайської Народної Республіки. Найпершою метою Мао став повний переогляд системи володіння землею та розширені земельні реформи. Стара китайська система джентрі поміщиків, які володіли фермами та селян-орендарів змінилася розподільною системою на перевагу бідних/безземельних селян, що значно зменшило економічну нерівність. Було страчено понад мільйон поміщиків.Stephen Rosskamm Shalom. Deaths in China Due to Communism. Center for Asian Studies Arizona State University, 1984. У Чжан Чжуанцюнь, на найбільш ретельно реформованій зоні півночі країни, більшість «землевласників» та «багатих селян» позбулися своєї землі, а часто й свого життя, або ж покинули країну. Всі раніше безземельні працівники одержали землю. Таким чином зникла категорія «безземельних». У скутечності, "селяни середнього достатку, " яку наразі склали 90 відсотків сільського населення, мали у власності 90.8 % земель.The Great Leveler: Violence and the History of Inequality from the Stone Age to the Twenty-First Century, Walter Scheidel, 2017 Mao приділяв велику увагу теорії на класової боротьби, і у 1953 році розпочав кілька кампаній переслідування минулих землевласників та торговців, аж до страти впливових землевласників. Наркоторгівля, а також іноземні інвестиції були повністю припинені.
Mao вірив, що соціалізм колись остаточно переможе інші ідеології, а подальшим Першим п'ятирічним планом, заснованим на радянсько-стильовій центрально-контрольованій економіці, Mao розпочав амбіційний проєкт Великого стрибка у 1958 році, починаючи безпрецедентний процес колективізації у сільських місцевостях. Mao наполягав на використанні комунально-впорядкованих металоплавильних печей для збільшення сталевого виробництва, використовуючи працівників агрокультурного сектора до межі, що левова частка зерна згнила на полях незібраною. Mao вирішив продовжувати захищати металоплавильні печі, незважаючи на відвідування металургійних комбінатів, які доводили, що сталь високої якості можна отримати лише на виробництві. Він вважав, що закінчення програми пригнітить ентузіазм селян до його політичної мобілізації, Великого стрибка.
Впровадження Маосиських ідей у Китаї можливо стало причиною 40–70 мільйонів смертей від голоду у мирний час, разом з Великим стрибком, Антиправою кампанією 1957—1958 рр.Teiwes, Frederick C., and Warren Sun. 1999. China's road to disaster: Mao, central politicians, and provincial leaders in the unfolding of the great leap forward, 1955—1959. Contemporary China papers. Armonk, N.Y.: M.E. Sharpe. pp. 52–55. та Культурною революцією. Мільйони осіб померло від страт та примусової праці. Через земельні реформи Мао під час Великого стрибка, який призвів до масових голодів, 30 мільйонів людей загинуло у період 1958 до 1961 рр. Наприкінці 1961 року, через недоїдання, народжуваність скоротилася майже вдвічі.MacFarquhar, Roderick. 1974. The origins of the Cultural Revolution. London: Published for Royal Institute of International Affairs, East Asian Institute of Columbia University and Research Institute on Communist Affairs of Columbia by Oxford University Press. p 4. Активні кампанії, включаючи партійні вичищення та «переосвіту» призвели до ув'язнення або страти людей, які мали протилежне бачення щодо Маосиських ідеалів. Маова невдача з Великим стрибком зменшила його вплив у парламентові, адміністративні обов'язки лягли на Лю Шаоці та Дена Сяопіна.
Аби встановити соціалізм та здихатися «старих елементів» Китаю і одночасно послужити певним політичним цілям, Mao розпочав Культурну революцію у травні 1966 року. Кампанія занадто втручалася в аспекти Китайського життя. Хунвейбіни тероризували вулиці, а пересічні громадян називали контрреволюціонерами. Освіта та громадський транспорт майже зупинилися. Буденність включала вигукування слоганів та цитування Мао. Багато видатних політичних лідерів, включаючи Лю та Дена, усувалися та звинувачувалися у «прокапіталістичних поглядах». Ця кампанія не закінчувалася аж до смерті Мао у 1976 році.
Прибічники Маосиської ери заявляють, що під управлінням Мао, китайські єдність та суверенітет забезпечилися вперше за сторіччя, а також розвивалася інфраструктура, індустрія, медицина, освіта (лише 20 % населення вміли читати у 1949 році, порівнюючи з 65.5 % у 1979 році), які збільшили рівень життя пересічного китайця. Вони також заявляють, що кампанії, на кшталт Великого стрибка — є прикладом концепції Нової Демократії — а Культурна революція була необхідним початковим стрибком Китаю у розвиткові й «очищенню» його культури. ІншіMeisner, M. (1999). China's Communist revolution: A half-century perspective. Current history (New York, N.Y.: 1941). 98. 246. стверджують що наслідками обох кампаній стали економічною та людською катастрофами, переставши бути «чистою державою», яка б згодом могла досягти економічного прогресу. Прибічники також піддають сумнівам статистики та число померлих, та інші збитки спричинені Маовими кампаніями террору, відносячи високе число померлих до таких, що померли внаслідок стихійних лих, голоду, або інших наслідків політичного хаосу під час керування країною Чаном Кайші.
П'ятирічні плани (1-4) Після створення КНР було взято курс на переорієнтацію від традиційної економічної моделі, заснованої на домашньому господарстві, до розвитку соціалістичного промислового комплексу, використовуючи прямий державний контроль. Китай став країною з командною економікою за зразком Радянського Союзу, який певний час надав всеосяжну підтримку китайському уряду, зокрема технічну, технологічну та фінансову.
Назва п'ятирічкиДата проведенняОсновний фокус економічної політики етапу відновлення (1950-і) був направлений на прискорену індустріалізацію, тому державні інвестиції спрямовували у видобувну та переробну промисловості. Ці пріоритети лягли в основу Першого П'ятирічного плану на 1953—1957 рр. Американський економіст Б. Нотон у роботі «The Chinese Economy: Transitions and Growth»Naughton B. The Chinese Economy: Transitions and Growth / Barry Naughton. — Massachusetts: The MIT Press, 2007. — 545 с. визначає ключовими особливостями стратегії індустріалізації 1950-х років таке:
важка промисловість — пріоритетний сектор економіки; стратегічна орієнтація на видобувну та переробну галузі; заощадження з боку держави й держпідприємств; державні інвестиції; джерело зростання попиту — китайська промисловість і державні інвестиційні проєкти; повільне збільшення доходів домогосподарств; планове управління економікою; низька відкритість світові.
Завдяки розбудові промисловості збільшилася її частка в структурі ВВП з 17,6 % у 1952 р. до 25,4 % у 1957 р., разом із цим зросла й частка будівництва — з 3,2 % до 4,3 % за аналогічний період. Натомість частка сільського господарства зменшилася на 10,2 в.п. (з 50,5 % до 40,3 %), що пояснюється переорієнтацією на індустріалізацію та її швидкими темпами..1953–1957 Девізом Великого стрибка було: «БІЛЬШЕ, ШВИДШЕ, КРАЩЕ, ДЕШЕВШЕ». Великий стрибок мав на меті, по-перше, створити індустріальну економіку, щоб наздогнати Захід; по-друге, розвинути колективізм у суспільстві, де соціалістичні принципи визначають роботу, виробництво та життя людей.
У 1964 році під тиском ескалації конфлікту між США та В'єтнамом у водах Тонкінської затоки було змінено стратегію розвитку КНР. Розпочалася розбудова так званого «третього фронту», що охоплював 13 провінцій та автономних районів Китаю.
Програма розбудови «третього фронту» передбачала масштабні інвестиції у віддалені райони Південно-Західного та Західного Китаю, зокрема в такі сфери: національна оборона, технології, видобувна, переробна промисловість, енергетика, транспорт та інфраструктура. У 1964 році приріст інвестицій до попереднього року становив 36,4 %.
Ключовою метою було створення потужної виробничої бази, яка забезпечить стратегічну незалежність КНРAddison A. Chinese Economic Performance in the Long Run: / Angus Addison., 2007. — 200 p.. За допомогою цієї програми вдалося відновити економіку: середньорічні темпи зростання реального ВВП у період із 1964 по 1966 рр. становили 14,1 %1958–1962 Враховуючи результати другої п'ятирічки, третій п'ятирічний план (1966—1970) був націлений на розвиток сільського господарства (поверталися робітники, вилучені раніше для важкої промисловості), індустріалізацію сільської місцевості (для обслуговування сільського господарства втілювалася програма «П'яти малих індустрій»: виробництво чорних металів, сталі, цементу, хімічних добрив, гідроенергетика), а також удосконалення галузей легкої промисловості з метою задоволення потреб населення. Крім того, третя п'ятирічка передбачала встановлення пріоритетів національної оборони у зв'язку з можливою війною: воєнно-промисловий комплекс, наука і технології, промисловість і транспортна інфраструктура. Для цього періоду характерна мілітаризація економіки.
Унаслідок реалізації третьої п'ятирічки економіка Китаю зростала в середньому на 7,4 %. Її сповільнення спостерігалося з початком «Культурної революції»: -5,7 % у 1967 р. і -4,1 % у 1968 р. Утім, валова вартість продукції промисловості та сільського господарства перевищила цільові показники на 14,1 %. Номінальний ВВП та ВВП на душу населення зросли на 20,6 % і 8 % відповідно.1966–1970 Четвертий п'ятирічний план був присвячений розбудові інфраструктури, на що державою було заплановано інвестувати 130 млрд юанів протягом п'яти років. А також у цей період спостерігалося збільшення валової промислової та сільськогосподарської продукції на 12,5 %. Найуспішнішими роками того часу стали 1973-й та 1975-й, яким відповідають такі темпи зростання економіки: 7,9 % і 8,7 %.1971–1975
1976—1989: Входження Дена Сяопіна та економічні реформи Мао Дзедунова смерть спричинила боротьбу за владу між Бандою чотирьох, Хуа Гофеном, а згодом і Дена Сяопіна, який згодом і став фактичним очільником країни. На Третьому Пленумі Одинадцятого Національного Партійного Конгресу Центрального Комітету, Ден запровадив перехід Китаю на шлях Економічних Реформ і Відкритості (改革开放 Gaige Kaifang), які розпочалися з деколективізації сільських місцевостей, за якою йшли індустріальні реформи націлені на децентралізацію контролю уряду в індустріальному секторі. Важливий документ, присутній у вересні 1979 року на Четвертому Пленумові, давав «попереднє оцінювання» всього 30-річного комуністичного правління. На пленумові, партійний віце-голова Ye Jianying, заявив що Культурна революція стала «жахливою катастрофою» та «найважчою перешкодою до [китайського] соціалізму з .» Осуд китайським урядом Культурної революції прийшов до Резолюції на певні питання в історії нашої партії з дати заснування Китайської Народної Республіки, прийнятою Шостою Пленарною Сесією Одинадцятого Центрального Комітету Комуністичної Партії Китаю. Вона заявляла що «Товариш Мао Дзедун Mao був великим марксистом та великим пролетарним революціонером, стратегом і теоретиком. Це правда, що він припустився дуже багатьох помилок під час „культурної революції“, але, якщо ми судимо його дії у цілому, його внесення до китайської революції значно переважають його помилки. Його заслуги першорядні, а його помилки другорядні.»