Музи́чна осві́та — процес засвоєння знань, вмінь та навичок, необхідних для музичної діяльності, а також сукупність знань і пов'язаних з ними вмінь та навичок, отриманих у результаті навчання. Під музичною освітою нерідко розуміють і саму систему організації музичного навчання. Основний шлях одержання музичної освіти — підготовка під керівництвом педагога, найчастіше в навчальному закладі.
Важливу роль може грати й самоосвіта, а також засвоєння знань та умінь у процесі професійної музичної практики або участі в самодіяльному музикуванні. Розрізняють загальну музичну освіту, яка дає знання, уміння й навички в обсязі, потрібному для аматорської діяльності або тільки для сприйняття музики, і фахову музичну освіту, яка готує до професійної роботи (композиторської, виконавської, наукової, педагогічної).
Музична освіта у стародавню епоху
На ранніх етапах розвитку людського суспільства, коли не було особливої функції музиканта й всі члени родового колективу самі створювали примітивні музичні дійства й самі ж їх і виконували, музичним навичкам, очевидно, спеціально не навчали, і вони засвоювалися молодшими від старших.
Надалі музично-магічні функції брали на себе шамани й вожді племен, поклавши цим початок виділенню в наступні часи синкретичних мистецтв, професії, у якій музикант був одночасно танцівником, і творцем текстів.
Коли ж художня культура досягла вищого рівня, виникла необхідність у спеціальному навчанні. Про це, зокрема, свідчать факти з життя інків Північної Америки до її колонізації європейцями: у гірських жителів цих країв існувала плата за навчання новим пісням (з голосу); стародавні мешканці Мексики влаштовували музично-освітні установами — навчання пісням-танцям, а стародавні перуанці навчали співучій речитації епічних сказань. Приблизно на той час, коли в цивілізаціях стародавнього світу починає виразно розділятися ритуально-культова, двірська, воєнна і народна музика й коли формуються різні типи музикантів, що стоять на різних соціальних щаблях, відносяться перші розрізнені відомості про музичну освіту.
Найстарші з них стосуються Єгипту, де до кінця періоду Давнього царства (бл. 2500 до н. е.) придворні співачки проходили спеціальне навчання, а згодом, у період XII династії Середнього царства (2000—1785), жерці, судячи зі збережених зображень, виступали в ролі вчителів, що навчали співати під акомпанемент цитри, ударів і притупування. Вважається, що Мемфіс був протягом довгого періоду осередком шкіл, у яких вивчали культову й світську музику.
У Стародавньому Китаї в 11-3 ст. до н. е. в епоху Чжоу музичною освітою займалося окреме відомство під спостереженням імператора.
Греція була однією з перших країн, де музиці надавалося велике соціально-політичне та виховне значення. Найдавніші відомості щодо музичної хлопців вільних станів стосуються островів Крит та Лесбос. На Лесобсі утворилася школа кифаредів на чолі з Терпандром, що заклала основи мистецтва професійної кіфаристики, тобто вміння речитативно вимовляти текст, співати й акомпанувати. У Спарті хоровий спів уважався необхідною складовою навчання юнаків, які періодично повинні були виступати на святах. В Афінах у процесі т. зв. мусичного виховання хлопчики навчалися серед інших предметів і музиці, причому викладання було тісно пов'язане із засвоєнням творів грецької літератури й дидактичної поезії. Помітний вплив на музичне навчання в Греції зробили музично-естетичні і педагогічні погляди Платона й Аристотеля. Платон вважав, що «мусична освіта» має бути доступною для кожного, а питання про музикальність чи немузикальність учня стояти не повинно.
Музична освіта у середньовіччі У роки раннього й класичного середньовіччя музична культура створювалася діячами, що стояли на різних щаблях соціальної ієрархії: музикантами-теоретиками й музикантами-практиками (канторами й інструменталістами, у першу чергу органістами), пов'язаними із церквою й культовою музикою, труверами, трубадурами й мінезінгерами, двірськими музикантами, бардами-сказителями й ін. Ці різні, нерідко й антагоністичні, групи музикантів-професіоналів опановували знаннями й умінням по-різному: одні — у співацьких школах (головним чином при монастирях і кафедральних соборах), а починаючи з 13 в. й в університетах, інші — в умовах музичного цехового навчання й у практиці безпосередньої передачі традицій від майстра до учнів.
Музика вивчалася, поряд із грецькою і латинською мовами та арифметикою. Основними осередками професійної музичної освіти були монастирські, а трохи пізніше й кафедральні співацькі школи. Однією з найважливіших була «Скола канторум» при папському дворі в Римі (заснована близько 600, реорганізована в 1484), що послужила зразком для навчальних закладів аналогічного типу у містах Західної Європи. Методи навчання хорового співу спиралися на засвоєння наспівів по слуху. Вчитель користувався при цьому способами хейрономії: рух голосу нагору й униз вказувався умовними рухами руки й пальців. Засвоєнню теоретичного матеріалу сприяли рукописні посібники, зазвичай у вигляді діалогів між учителем й учнем. Як і в античності, монохорд служив для пояснення інтервалів між звуками.
Приблизно з 10 ст. монастирські школи зосереджують увагу головним чином на практиці церковного співу й втрачають інтерес до музично-теоретичної освіти. Натомість ініціатива в області розвитку музичної освіти переходить до кафедральних шкіл, а одним з провідних освітніх закладів цього типу стала школа при кафедральному соборі Нотр-Дам (Париж), що послужив прототипом майбутніх метриз.
Наприкінці 12 ст. у Парижі виникла «університетська корпорація» магістрів і студентів, що поклала початок Паризькому університету (заснований 1215), де на факультеті мистецтв поряд вивчалася в рамках «семи вільних мистецтв» і музика. В 12-14 століттях університети, в яких вивчалася музична наука, виникали й в інших західно-європейських містах: у Кембриджі (1129), Оксфорді (1163), Празі (1348), Кракові (1364), Відні (1365). Гейдсельберзі (1386). У деяких із них музично-теоретичні іспити були обов'язковими для здобуття ступеня бакалавра й магістра. Найвидатнішим університетським педагогом-музикантом цієї епохи був І. Муріс, вивчення праць якого ще протягом довгого часу вважалося обов'язковим в європейських університетах.
Музична освіта в епоху Відродження і Просвітництва
В епоху Ренесансу передові музичні діячі виступають проти схоластики в теорії музики й у музичному навчанні, бачать сенс занять музикою в практичному музикуванні (у створенні музики й виконавстві), роблять спроби погодити теорію й практикою в засвоєнні музичних знань і придбанні вмінь, шукають у самій музиці й у музичному навчанні можливість сполучати естетичні й етичні моменти (принцип, запозичений з античної естетики). Про цю загальну лінію музичної педагогіки свідчить і практична спрямованість ряду навчальних книг, опублікованих у кін. 15 — поч. 16 ст.
Розвитку музичної освіти сприяла й гнучкіша система нотного запису, що сформувалася в епоху Відродження, а також винайдення нотодрукування. Реформована музична писемність і друкована публікація музичних записів і книг з нотними прикладами полегшувала музичне навчання й передачу музичного досвіду з покоління в покоління. Зусилля музичної педагогіки були спрямовані на формування освіченого музиканта-практика, який з дитячих років удосконалювався в хоровому співі, грі на органі й інших музичних інструментах, у музичній теорії й мистецтві складати музику і надалі продовжував займатися різноманітною професійною діяльністю.
Музична освіта в Україні Україна успадкувала трирівневу систему музичної освіти з часів СРСР. У 1991—2014 роках в Україні діяли 5 вищих навчальних закладів — консерваторії (з часом перейменовані в «музичні академії») у Львові (з 1858), Одесі (з 1913), Києві (з 1913), Харкові (з 1917), Донецьку (з 1991) і Дніпрі (з 2006), 33 музичні училища і більше 1000 музичних шкіл та шкіл мистецтв.
Після освітньої реформи 1990-х років музичні академії отримали статус закладів вищої освіти IV рівня акредитації, Дніпропетровська консерваторія та Київське музичне училище — III рівня акредитації, інші музичні училища отримали — І-ІІ рівня акредитації й зазнали перейменувань у коледжі (Київське училище, як і Дніпропетровська консерваторія — в академію)Детальна інформація в статті Список музичних училищ України. Музичні ЗВО IV рівня акредитації опинились у сфері управління Міністерства культури (з 2020 — МКІП), тоді як музичні школи та коледжі — у сфері управління місцевих органів влади.
Кількість студентів у музичних училищах в період з 1993 по 2013 роки зменшилась удвічі*Походзей І. І. Музичні училища України в системі підготовки мистецьких кадрів: історія, стан, перспективи /. І. І. Походзей // Часоп. Нац. муз. акад. України ім. П. І. Чайковського. — 2015. — № 2. — С. 82–95., внаслідок чого окремі музичні училища в 1997 році були об'єднані з училищами культури. Також спостерігається тенденція до зменшення музичних шкіл, що надихає чиновників Міністерства культури до подальших заходів реформування, що викликає критику з боку викладачів мистецьких навчальних закладівдив. Дитяча музична школа#Сучасні проблеми музичних шкіл
З початку російської окупації Україна втратила навчальні заклади на окупованих територіях, колективи яких частково були евакуйовані до Києва, а частково продовжили роботу під керівництвом окупаційних адміністрацій.
Кодифікація спеціальності Спеціальність «музичне мистецтво» починаючи з 1994 року внесена до переліку спеціальностей за якими здійснюється підготовка фахівців у вищих навчальних закладах, проте її кодифікація змінювалась відповідно до постанов Кабінету міністрів: +Еволюція кодів спеціальності «Музичне мистецтво» в УкраїніПеріодМолодший спеціалістБакалаврСпеціаліст19945.02040101 — Фортепіано
5.02040201 — Оркестрові струнні інструменти
5.02040301 — Оркестрові духові та ударні інструменти
5.02040401 — Народні інструменти
5.02040501 — Спів
5.02040601 — Хорове диригування
5.02040801 — Теорія музики
5.02040901 — Музичне мистецтво естради
5.02041001 — Звукорежисура
5.02041101 — Музичне виховання6.02040101 — Фортепіано
6.02040201 — Оркестрові струнні інструменти
6.02040301 — Оркестрові духові та ударні інструменти
6.02040401 — Народні інструменти
6.02040501 — Спів
6.02040601 — Хорове диригування
6.02040801 — Теорія музики
6.02040901 — Музичне мистецтво естради
6.02041001 — Звукорежисура
6.02041101 — Музичне виховання7.020401 — Фортепіано, орган
7.020402 — Оркестрові струнні інструменти
7.020403 — Оркестрові духові та ударні інструменти
7.020404 — Народні інструменти
7.020405 — Спів
7.020406 — Диригування
7.020407 — Композиція
7.020408 — Музикознавство
7.020409 — Музичне мистецтво естради
7.020410 — Звукорежисура
7.020411 — Музичне виховання19975.020205 Музичне мистецтво6.020200 Мистецтво7.020205 Музичне мистецтво20066.020204 Музичне мистецтво2015025 Музичне мистецтво2024B5 Музичне мистецтво
Примітки
Див. також Музична педагогіка Дослідження музичної освіти
Джерела Костюк О. Г. Музична освіта // УРЕ Музыкальное образование // Українська музична енциклопедія: энциклопедия. Т. 3. Л-М / Голова редкол. Г.Скрипник. — К. : Ін-т мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України, 2011. — 628 с..
Література
Козир А. В. Вступ до акмеології мистецької освіти: навч.-метод. посібник. — Київ: НПУ імені М. П. Драгоманова, 2012. — 263 с. Методика музичного виховання: навч. посіб. / Л. М. Воєвідко. — Кам‘янець-Подільський: ФОП Сисин Я. І. : Абетка, 2 019. — 220 с. — ISBN 617-7052-85-1. Бондаренко Андрій. ВІКІПЕДІЯ В МУЗИЧНІЙ ОСВІТІ: ДОСВІД І ПЕРСПЕКТИВИ. Музична освіта в історичному вимірі / Н. Л. Регеша // Вісник КНУКіМ. Серія: Мистецтвознавство. — 2013. — Вип. 29. — С. 130—136. — Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Vknukim_myst_2013_29_20 Музична освіта сьогодення: від Ярослава Мудрого до Новітнього часу / Т. І. Кірєєва // Наука. Релігія. Суспільство. — 2011. — № 1. — С. 153—163. — Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Nrs_2011_1_26