Павло́ Олекса́ндрович Трофи́менко (1859 — 6 квітня 1917) — земський діяч, депутат Державної думи II скликання від Чернігівської губернії.

Біографія Українець. Дворянин. Батько Олександр Герасимович Трофименко служив мировим суддею Глухівського повіту Чернігівської губернії. Закінчив Глухівську прогімназію. У другій половині 1870-х років навчався два роки в Харківському ветеринарному інституті. Але за участь у студентських заворушеннях в листопаді 1878 року потрапив до інститутського суду. Інститутський суд виключив Трофименка як «того, хто опинився головним призвідником і двигуном заворушень, а також вирізнявся своєю вкрай поганою поведінкою і зіпсованою моральністю» з позбавленням назавжди права вступати до вищих навчальних закладів.

Близько 15 вересня 1879 року на вимогу начальника Чернігівського жандармського управління обшуканий у Глухові разом з братом. Обшук був наслідком доносу про приналежність братів П. О. і М. О. Трофименків до таємного гуртка, організованого влітку того ж року у Глухові. У 1880 виїхав до Москви для складання іспитів в університет. У липні 1881 року жив в селі Батіщево Дорогобузького повіту Смоленської губернії у О. М. Енгельгардта.

Закінчив Петровську землеробську і лісову академію. З квітня 1890 року Канцелярський служитель Корлівської Дворянської опіки. Потім обирався гласним Глухівської міської думи, пізніше служив головою земської управи. Володів малобійним та крупорушевими заводами. Займався сільським господарством на власній землі площею 700 десятин у маєтку села Берези, там був розбитий сад на 15 десятинах. Павло Трофименко, використовуючи знання отримані в Петровській академії, своїм садом і господарствами керувався сам, не маючи садівника та механіків (прикажчики у господарстві були).

У 1905 році разом зі своїми синами Олександром та Михайлом увійшов до Глухівського осередку партії есерів. На олійний завод Трофименків щодня понад 100 селян привозили своє молоко. Трофименко цей факт використовував для агітації. Його авторитет був настільки великий, що під час проурядової демонстрації 30 чоловік селян із навколишніх сіл прийшли, озброївшись сокирами, охороняти його будинок. У будинку Трофименка часто відбувалися підозрілі з погляду поліції зібрання. У ніч з 1-го на 2 березня 1906 року у нього було проведено обшук. Нічого не було знайдено, навіть ніякого приватного листування. Проте Павло Олександрович та його син Михайло були заарештовані та поміщені у Кролевецьку в'язницю. Оскільки протягом місяця поліція не змогла довести причетність батька та сина Трофименків до революційної діяльності, 31 березня 1906 року з-під варти їх було звільнено. Але за ними було встановлено негласний поліцейський нагляд.

7 лютого 1907 обраний у Державну думу II скликання від загального складу виборщиків Чернігівських губернських виборчих зборів. Увійшов до складу Конституційно-демократичної фракції.

У 1910-ті роки був Почесним членом товариства вседопомоги бідним учням Глухівської гімназії.

Помер у Глухові 6 квітня 1917 року від паралічу мозку. Похований на Вознесенському цвинтарі. Могила не зберіглася.

Родина Дружина — Катерина Василівна Трофименко, уроджена ?, проживала з Павлом Олександровичем у Глухові, у сім'ї було 10 осіб дітей. Відомі імена трьох : Син — Олександр Павлович Трофименко (1 вересня 1884 — після 1946), революціонер, випускник Женевського університету, хімік. У 1917 році обіймав посаду Глухівського повітового комісара Тимчасового Уряду Росії.. Син — Михайло Павлович Трофименко (1 вересня 1885-після 1913), революціонер, учасник викрадення з метою викупу Богдана Юзбашева, сина заможного тифлісця, втік за кордоном, колега батька по Чернігівському земству Миколи Марковича, піклувався про дозвіл для Михайла повернутися до Росії, але безуспішно. Був одружений, мав дитину. Рано помер від туберкульозу. Донька — Марія Павлівна Трофименко (1889 — після 1915), у 1907—1908 роках головна керівниця Українського гурту партії есерів у Глухові, розповсюджувала орган закордонної групи партії «Спілка» щомісячник «Правда»

брат — Михайло, в 1871 році закінчив Новгород-Сіверську гімназію. В середині 1870-х років — студент Петербурзького університету. У 1875 році жив у Петербурзі разом зі своїм товаришем по гімназії М. І. Кібальчичем; був разом з ним обшуканий. Близько 15 вересня 1879 року у Глухові знову був обшуканий за розпорядженням начальника Чернігівського губернського жандармського управління, заснованому на доносі про те, що він бере участь разом з братом у таємному гуртку, організованому у Глухові влітку того ж 1879 року.

Примітки

Коментарі

Джерела

Милько В. Українське представництво в Державній думі Російської імперії (1906—1917): монографія / В. Милько; відп. ред. О. П. Реєнт. — К.: Інститут історії України НАН України, 2016.– 396 с.