«Мовна шизофренія. Quo vadis, Україно?» — публіцистична книга мовознавця та професора української мови Колумбійського університету Юрія Шевчука 2015 року, в якій пояснюється соціолінгвістичний термін мовна шизофренія, культурної політики, яка передбачає постійне змішування російської та української мов, що призводить до поступового витіснення останньої. В книзі автор розглядає ступінь активності мовної шизофренії в Україні через телебачення та радіо, інтернет, відео-продукції та описує згубність цього явища.Юрій Шевчук. Мовна шизофренія. Quo vadis, Україно?. Брустурів: видавництво Discursus, 2015. 60 с. ISBN 978-617-7236-45-9
Назва За словами Шевчука, у виразі «мовна шизофренія» присутня більше метафора, ніж наукова прецизійність, яку би належало мати науковому терміну, оскільки в науці вже існує кілька термінів, які означують феномен, коли в одному і тому самому місці вживаються принаймні дві мови, зокрема білінгвізм (лінгвістика) та шизоглосія (соціологія). Але Шевчук вирішив використати саме термін «мовна шизофренія» як кліше що краще пояснює сучасну ситуацію в Україні. При цьому Шевчук використав як першооснову концепцію "шизоглосії" американського соціолога Ейґара Гаузера вперше згадану в його праці 1962-го року:
Теми підняті у книзі Бездіяльність Інститут української мови щодо запобіганню мовної шизофренії в Україні Автор зазначає, що В Україні не ведуться дослідження щодо послідовної політики змішування двох мов (мовної шизофренії), а Інститут української мови протягом 25 років є в стані паралічу, як в стані паралічу є і механізми української мови до творення термінології.Галина Палажій Юрій Шевчук: Мовна шизофренія – нова, потужна форма русифікації середа, 8 липня, 2015 zik.ua
Відсутність повністю україномовного середовища в Україні Одним прикладом, з багатьох аргументів щодо розкриття викликів українському суспільству, автор вказує на явище, для якого є характерною стійка ситуація, коли дитина може ходити до найкращої україномовної школи, і в якийсь момент батьки починають відстежувати, що вона почала говорити «», а не «теж», «», а не «так» і т.д. Таку всюдисущність автор характеризує як свідчення «мовної шизофренії». Сюди він відносить і явище наповнення публічного простору спарюванням української мови з російською, коли зникає сам зразок літературної української мови, на який можна би було орієнтуватися і взоруватися, щоб вчити мову (для тих, хто хоче її вивчити), і ще це можна розглянути й з боку надання допомоги у вивченні української мови, в тому числі і для зарубіжних студентів, які мають намір її вивчити, але не чують її скрізь. Закордонні студенти, для котрих протягом 20 років Юрій викладає українську мову в Гарвардському університеті на літній школі, а згодом і в Колумбійському, незмінно повертаються з України, спантеличені, декотрі відверто обурені і обмануті (бо чого вони навчилися в Нью-Йорку від свого викладача?), бо не сподівалися опинитися в такому мовному оточенні. «Мовна шизофренія» позбавляє українську мову захисної ролі в ситуаціях екзистенційних, коли є загроза життю, і за мовою неможливо відрізнити свого від ворога і т.д.
Примітки
Див. також
Мовна шизофренія Білінгвізм Шизоглосія