Нідерланди після завершення війни з Бельгією в 1839 році обрали шлях нейтралітету на міжнародній арені, одночасно проводячи політику втримання від будь-яких військових союзів. Такої позиції країна дотримувалася й під час Першої світової війни та навіть на початку Другої світової. Як і сусідня Бельгія, Нідерланди мають стратегічно важливе розташування на материку, яке наражає країну на небезпеку в разі виникнення глобального конфлікту. Порушення Німецькою імперією в 1914 році недоторканності Люксембургу та Бельгії не тільки загострило міжнародний конфлікт, але й створило пряму загрозу окупації території Нідерландів. Однак, попри всі попередження та передбачення, цього не трапилося.

Хоча Нідерланди не постраждали від військових дій — країні був нанесений важкий економічний удар. Парадоксально, але його завдали не Німецька імперія та її союзники, а неузгоджені дії з боку країн Антанти. Неочікуване для всіх закінчення війни ознаменувалося зреченням від трону кайзера Вільгельма II та його переїздом до голландського міста Доорн. Родинні зв'язки з королевою Нідерландів Вільгельміною, а також авторитет на міжнародній арені останньої, дозволили втікачеві спокійно доживати свого віку, не побоюючись передачі іншим країнам попри прямі вимоги.

Загальне становище Нідерланди, усупереч історично постійним конфліктам із сусідніми країнами та незначні розміри, завжди відігравали одну з ключових ролей на політичній арені Західної Європи та світу загалом. Останніми масштабними військовими діями перед початком Першої світової війни для країни стала Бельгійська революція. Її закінчення в 1830 році ознаменувалося для Нідерландів втратою не тільки статусу Королівства, а й низки стародавніх історичних провінцій південних Нідерландів, Фландрії та Валлонської області Артуа.

Об'єднання Німеччини, що відбулося 18 січня 1871 року, стало першим тривожним сигналом для Нідерландів. Тогочасний уряд був переконаний, що політика нейтралітету буде найкращим засобом відсторонення від боротьби за глобальну європейську владу. Після цього Нідерланди обрали шлях політичної незалежності та збройного нейтралітету. На відміну від бельгійського нейтралітету, їхня країна не мала гарантій та підтримки від жодної європейської держави. Політичний нейтралітет нідерландців означав, що лише рішення уряду могло продовжити чи скасувати його. Це суперечило тогочасним поняттям нейтралітету, де приклад Швейцарії (в якій цей статус прямо зазначався в конституції) вважався класичним. Озброєний нейтралітет означав, що голландці підтримують та розвивають свою армію з метою захисту країни від будь-яких можливих зазіхань. З цього часу Нідерланди на міжнародній арені намагалися створити та закріпити про себе уявлення, як про країну, що не претендує на жодні території, окрім своїх власних. Щодо внутрішньої політики, то вона базувалася на принципі дотримання балансу у відносинах між материковою частиною та колоніями. Тогочасні нідерландські політичні та військові діячі дотримувалися думки про те, що їхня країна настільки важлива, що кожна з провідних європейських держав не дозволила б жодному зі своїх суперників її захопити. Єдиною для себе загрозою вони вважали територіальні претензії Японської імперії на голландську Східну Індію. Однак, навіть у цьому випадку нідерландці були переконані, що Британська імперія ніколи не дозволить японцям захопити нові території й таким чином зміцнити позиції в тихоокеанському регіоні.

Нідерландські військові стратеги наголошували, що нова війна між Францією та Німеччиною буде «більш ніж імовірною». Після вивчення можливих шляхів напрямку атаки вони дійшли висновку, що хоча в такому випадку бельгійський нейтралітет буде «більш ніж напевно» порушено, нідерландський нейтралітет матиме усі шанси на успішність. Усі наступні склади уряду Нідерландів акумулювали свої зусилля на те, аби якомога довше маскувати свою нейтральність у майбутній теоретичній війні. У роки, що передували війні, державні витрати на оборону коливались у діапазоні 20-30 відсотків від бюджету. Серед іншого було проведено повну модернізацію . У 1874 році почалося будівництво «Лінії оборонних споруд Амстердама». За задумом даний об'єкт мав стати переконливим доказом того, що країна, яка будує військові споруди далеко від своїх кордонів, ілюструє свої неагресивні наміри. У таємному військовому сенсі ця оборонна лінія навколо столиці мала на меті протистояння вторгненню ворога максимум на шість місяців. За цей час уряд країни сподівався, що буде невідкладно надано військову допомогу від третьої сторони.

У 1910 році прийняли новий, значно дорожчий за попередній, законопроєкт про захист берегової лінії. Під час обговорення в парламенті члени уряду підкреслювали, що нідерландці повинні серйозно поставитися до важливості своєї національної оборони. Це було необхідним, щоби сформувати позитивний імідж в очах європейських країн, адже якби останні засумнівалися в них — про жодну допомогу не могло б бути мови. Подальші роки нідерландські політики та дипломати працювали за принципом «Дружба з усіма, альянси ні з ким», а також старанно уникали вибору сторін у будь-якому конфлікті, що відбувався за участю європейських держав. У цьому світлі цікавим з дипломатичної точки зору стала реакція Нідерландів на другу англо-бурську війну. Серед нідерландського населення існувало цілковите співчуття та підтримка Бурських республік, значна кількість населення яких була вихідцями з Нідерландів. Однак, позиція уряду була одностайною — залишатися осторонь конфлікту. Тогочасний міністр закордонних справ застеріг королеву Вільгельміну від прямої допомоги: «доцільно уникати будь-яких дій, які можуть призвести до публічної оцінки відносин між урядами Нідерландів та Британії, оскільки це може легко зачепити британську чутливість».

Єдина сфера, у якій нідерландці намагалися відіграти активну роль у європейській політиці, стало міжнародне право. Ведучи свою власну політику пошуку гарантів недоторканності, вони послідовно концентрували зусилля, щоб під час міжнародних конференцій були прийняті закони про війну, а також юридичні права, гарантії та обов'язки нейтральних країн. Нідерланди прийняли дві мирні конференції 1899 і 1907 років, на яких отримали міжнародне визнання нейтрального статусу країни. Ця репутація була ще більше закріплена, коли делегати на першій конференції світу обрали Гаагу, як місце для нової постійної палати третейського суду. Ще через чотири роки Ендрю Карнегі погодився профінансувати будівництво Палацу миру для розміщення суду, який офіційно був відкритий в серпні 1913 року. В тому ж 1913 році до влади в Нідерландах прийшов новий ліберальний уряд. Новим прем'єр-міністром став Пітер Корт ван дер Лінден який мав намір вирішувати національні проблеми конституційної реформи та освіти. Однак, уже через рік його уряд був змушений відмовитися від запланованої програми та відреагувати на загрозу неминучої загальноєвропейської війни, що наближалася. В останні дні липня 1914 року перед нідерландським урядом постало питання про те, чи проводити мобілізацію своїх збройних сил. Дилема була зрозумілою: повна мобілізація призвела б до великих суспільних потрясінь і коштувала б країні близько 12 мільйонів гульденів. З іншого боку, якщо нідерландська армія повинна була діяти як ефективний стримувач, то життєво важливо, щоби країна мобілізувала свої сили поперед будь-якого зі своїх сусідів. Врешті-решт, попри те, що варіанти німецьких планів війни виключали прохід чи захоплення Нідерландів, уряд вирішив 30 червня 1914 року оголосити мобілізацію. У 1906 році Гельмут фон Мольтке, племінник Гельмута фон Мольтке старшого, замінив Альфреда фон Шліффен на посаді начальника Генерального штабу. Останній в своїх стратегічних планах дотримувався думки про невідворотність вторгнення німецької армії через територію нейтральних Люксембургу та Нідерландів. На противагу йому фон Мольтке змінив наступальні плани — не порушуючи кордонів Нідерландів, просуватися рівнинними просторами бельгійської Фландрії та Люксембургу.

Військовий стан справ

Після французько-прусської війни нідерландське військове командування зосередило свою увагу на Німецькій імперії. Це було обумовлено двома причинами: німці вважалися потенційно небезпечними супротивниками, але разом з тим їхня військова організація розглядалася, як ідеальна для наслідування. Нідерланди взяли за основу німецьку організацію Генерального штабу та планування мобілізації. Засвоївши приклад німецьких сусідів, вони в 1900 році створили мобільну польову армію на базі дивізіонної структури. Відсутність військової індустріальної потужності робило Нідерланди заручниками Німецької та Австро-Угорської імперій, що були основними постачальниками сучасного озброєння.

Характеризуючи військовий стан справ Нідерландів напередодні Першої світової війни, слід зазначити головні відмінності від інших країн. По-перше, нідерландська армія була організована виключно для оборонних цілей і не мала ні наступальних можливостей, ні агресивних намірів. По-друге, оборона стратегія країни базувалася на двох принципах — польовій армії та системі оборонних укріплень на заході. Польові війська повинні були стримувати порушення своїх територій, але не активно протистояти супротивнику. У випадку повномасштабної прямої атаки ці війська були б зайняті затопленням оборонних ліній. Ці лінії захищали основні порти та військово-морські бази Північного моря, стратегічні міста (Амстердам, Роттердам, Гаага) та основні промислові комплекси країни. По-третє, хоча нідерландська армія в своїй організації брала приклад з Імперської армії Німеччини, але все ж значно відрізнялася від останньої. Нідерландський термін військової підготовки новобранців тривав лише вісім з половиною місяців. На такий крок уряд був змушений піти під впливом суспільства, однак наслідком стали сумніви щодо бойової спроможності від передових країн. З іншого боку армія ще в 1898 році була модернізована на прикладі прусської військової організації. Були введені категорії військовослужбовців постійного призову та резервного. З'явилися Ландвер (категорія військовозобов'язаних резерву II черги — для оборони фортець) та (для місцевої оборони та поповнення армійських резервів). Крім того, була започаткована підготовка офіцерів запасу, хоча й у невеликій кількості. У цілому в 1914 році нідерландці змогли мобілізувати та вивести на вогневі рубежі 200 тисяч чоловік, при населенні в 6,5 мільйонів чоловік. Головне завдання збройних сил (армії та флоту) Нідерландів полягало в тому, щоб відвернути будь-яку сторону війни від використання нідерландської території для ведення військових дій. У теорії військові допускали можливість, що коли армія опиниться віч-на-віч з ворогом, на поміч їй прийде інша зацікавлена в підтримці сторона.

Стан справ під час війни

Урядовий та військовий