Конвенція Ради Європи про запобігання насильству проти жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами, або Стамбульська конвенціяК О Н В Е Н Ц І Я Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами (Стамбульська конвенція). Довідник для членів парламенту. Київ, К. І. С., 2014 р. () — міжнародна угода Ради Європи, яка криміналізує та попереджує насильство проти жінок та дівчат та захищає постраждалих. Йдеться про: домашнє насильство (включно з психологічним та економічним), сексуальне насильство (зґвалтування, зокрема й шлюбні, та сексуальні домагання), убивства честі та інші злочини, виправдовувані «честю» (обливання кислотою, спалювання вдів, вбивства наречених, смерть за посаг), калічення жіночих геніталій, примусові стерилізації, аборти та шлюби, переслідування (сталкінг) та інше насильство, асоційоване зі статтю. Конвенція визначає насильство проти жінок порушенням прав людини та формою дискримінації і пропонує системні та контрольовані стратегії викорінення цих явищ.
Відкрита для підписання 11 травня 2011 у Стамбулі, Туреччина, набула чинності 1 серпня 2014 року і є постійно відкритою до підписання будь-якою країною світу. 12 березня 2012 року Туреччина першою ратифікувала Конвенцію, а вслід за нею — 36 країн з 2013 до 2022 року (Албанія, Андорра, Австрія, Бельгія, Боснія і Герцеговина, Греція, Грузія, Данія, Естонія, Ірландія, Ісландія, Іспанія, Італія, Кіпр, Ліхтенштейн, Люксембург, Мальта, Молдова, Монако, Нідерланди, Німеччина, Норвегія, Північна Македонія, Польща, Португалія, Румунія, Сан-Марино, Сербія, Словенія, Україна, Фінляндія, Франція, Хорватія, Чорногорія, Швейцарія, Швеція). Станом на квітень 2022 року конвенція підписана 45 країнами та Євросоюзом.
Україна, одна з країн-авторок Конвенції, підписала Конвенцію 7 листопада 2011 року, а ратифікувала — 20 червня 2022 року. 18 липня документи про ратифікацію документу було передано заступнику генерального секретаря Ради Європи Бьорну Берге.
Метою конвенції є запобігання насильству, захист постраждалих і «покінчення з безкарністю злочинців». Конвенція не вимагає узаконення одностатевих шлюбів чи іншої регуляції особистого життя, не стосується сексуальної орієнтації, гендерної ідентичності чи трансгендерності, а також не регулює сімейні структури: вона не містить визначення «сім'ї» і не сприяє певному типу сімейних умов. Конвенція захищає не лише жінок, а також не регулює релігійні норми чи вірування.
Попри це, частина релігійних, ультраправих та консервативних сил, що протистоять імплементації та ефективній дії Конвенції, відстоює думку, що конвенція має на меті просування «ґендерних ідей». У березні 2021 року Туреччина скасувала свій підпис і ратифікацію Конвенції з формулюванням, що вона використовувалася для «нормалізації гомосексуальності».
Історія
Рада Європи з 1990-х приймала блоки ініціатив для просування захисту жінок від насильства. Зокрема, ці ініціативи вилились у впровадження Комітетом Міністрів Ради Європи у 2002 році рекомендацій (Council of Europe Recommendation Rec(2002)5) країнам-учасницям щодо захисту жінок від насильства, а також запуску у 2006—2008 роках всеєвропейської кампанії боротьби з насильством проти жінок (включно з домашнім насильством). Парламентська асамблея Ради Європи також зайняла чітку політичну позицію проти всіх форм насильства проти жінок. Вона прийняла чисельні резолюції та рекомендації, що закликали до законодавчо встановлених стандартів запобігання, захисту постраждалих та судочинства над найважчими та найбільш поширеними формами насильства за гендерною ознакою.
Національні звіти, дослідження та опитування виявили пандемічний масштаб проблеми у Європі. Кампанія показала широкий розмах національних показників насильства проти жінок та домашнього насильства. Тому стали необхідними гармонізовані законодавчі стандарти, аби впевнюватись, що постраждалі отримують однаковий рівень захисту скрізь у Європі. Міністри юстиції країн-учасниць Ради Європи почали обговорення необхідності кратно збільшувати захист від домашнього насильства, особливо партнерського насильства у близьких відносинах. Рада Європи вирішила за необхідне ввести стандарти запобігання насильству проти жінок та домашньому насильству широкого спектра охоплення. У грудні 2008 року Комітет Міністрів створив експертну групу для підготування чернетки конвенції у цій галузі. За два з чимось роки ця група, названа CAHVIO (Ad Hoc Committee for preventing and combating violence against women and domestic violence), розробила початковий текст. Протягом наступної стадії розробки конвенції Велика Британія, Італія, Росія та Святий Престол пропонували поправки до вимог Конвенції. Ці поправки критикувала організація Amnesty International. Фінальний текст Конвенції було створено у грудні 2010 року.
Ухвалення, підписання та ратифікація Конвенцію було прийнято Комітетом Міністрів Ради Європи 7 квітня 2011 року. Відкрито для підписання 11 травня 2011 року рішенням 121-ї сесії Комітету Міністрів. Вона набрала чинності з включенням 10 ратифікацій, 8 із яких мали бути від країн-учасниць Євросоюзу. На грудень 2015 року, Конвенцію було підписано 39-ма країнами, слідом за ратифікацією Албанією, Австрією, Боснією та Герцеговиною, Італією, Чорногорією, Португалією, Сербією та Туреччиною. Пізніше того ж року її ратифікували Андорра, Данія, Франція, Мальта, Монако, Іспанія та Швеція. У 2015 році також була ратифікована Словенією, Фінляндією, Польщею та Нідерландами, а в 2016 — Сан-Марино, Бельгією та Румунією; у 2017 — Грузією, Норвегією, Німеччиною, Естонією, Кіпром та Швейцарією, а у 2018 році — Хорватією, Македонією, Ісландією та Грецією. Країни, що ратифікували Конвенцію, є законодавчо пов'язаними її положеннями, як тільки вона набуває чинності.
За даними офіційного сайту Конвенції на червень 2018 року, 34 країна ратифікувала Конвенцію, 16 країн лише підписали. Повний список країн із датами підписання, ратифікації, набуття чинності за тим же джерелом подано нижче (локальні умови та доповнення до тексту: R — застереження, D — декларації, денонсації, виключення, A — повноваження, T — територіальні уточнення, C — переписка, O — заперечення; Цифрами позначена черга ратифікації).
Туреччина повідомила про вихід із Стамбульської конвенції в березні 2021 року. ПідписантиПідписаноРатифікаціяНабрання чинностівідкликано Албанія19/12/201104/02/201301/08/2014 Андорра22/02/201322/04/201401/08/2014 Австрія11/05/201114/11/201301/08/2014 Бельгія11/09/201214/03/201601/07/2016 Боснія та Герцоговина08/03/201307/11/201301/08/2014 Болгарія Вірменія Хорватія22/01/201312/06/201801/10/2018 Кіпр16/06/201510/11/201701/03/2018 Чехія Данія.11/10/201323/04/201401/08/2014 Естонія02/12/201426/10/201701/02/2018 Європейський Союз Фінляндія11/05/201117/04/201501/08/2015 Франція11/05/201104/07/201401/11/2014 Грузія19/06/201419/05/201701/09/2017 Німеччина11/05/201112/10/201701/02/2018 Греція11/05/201118/06/201801/10/2018 Угорщина Ісландія11/05/201126/04/201801/08/2018 Ірландія05/11/201508/03/201901/07/2019 Італія27/09/201210/09/201301/08/2014 Латвія Ліхтенштейн 10/11/2016 17/06/2021 01/10/2021 Литва Люксембург11/05/201107/08/201801/12/2018 Мальта21/05/201229/07/201401/11/2014 Молдова 06/02/2017 14/10/2021 01/05/2022 Монако20/09/201207/10/201401/02/2015 Чорногорія11/05/201122/04/201301/08/2014 Нідерланди.14/11/201218/11/201501/03/2016 Північна Македонія08/07/201123/03/201801/07/2018 Норвегія07/07/201105/07/201701/11/2017 Польща18/12/201227/04/201501/08/2015 Португалія11/05/201105/02/201301/08/2014 Румунія27/06/201423/05/201601/09/2016 Сан-Марино30/04/201428/01/201601/05/2016 Сербія04/04/201221/11/201301/08/2014 Словаччина Словенія08/09/201105/02/201501/06/2015 Сполучене Королівство Іспанія11/05/201110/04/201401/08/2014 Швеція11/05/201101/07/201401/11/2014 Швейцарія11/09/201314/12/201701/04/2018 Туреччина11/05/201114/03/201201/08/2014березень 2021 Україна
Україна Спроба ратифікувати Стамбульську конвенцію була 14 листопада 2016 року: питання виносив на розгляд депутатів президент України Петро Порошенко. Але депутатська більшість не захотіла розглядати ратифікацію, мовляв, конвенція містить «норми, які не прийнятні для українського суспільства і української духовності». Каменем спотикання стали зафіксовані в Конвенції поняття «гендер» та «гендерна ідентичність». Українські законодавці вважали, що внесення цих термінів до вітчизняного законодавчого поля (які фігурували в ньому й до того) з часом може викликати підміну «звичного поняття біологічної статі» і сприяти пропаганді одностатевих шлюбів. Приміром, в коментарі інтернет-виданню «Кампанія проти сексизму Повага» депутат-радикал Ігор Мосійчук заявляв: «Нам не подобається 4 стаття конвенції. Вона може відкрити ворота, що ведуть до впровадження в українське законодавство понять, пов'язаних з одностатевими шлюбами. Якщо будуть застереження, які не визначають „гендер“, у непритаманному для традиційного українського суспільства значення, то 300 голосів у Раді будуть. Сама ж конвенція абсолютно нормально сприймається парламентом».
Категорично проти ратифікації Стамбульської конвенції виступила Всеукраїнська Рада Церков. Її представники наголосили — вони, звичайно, проти домашнього насильства, але… є «проблемна термінологія» — «гендер».
7 грудня 2019 року Петро Порошенко вдруге закликав депутатів винести на засідання Верховної Ради питання про ратифікацію Конвенції.
14 травня 2020 року петиція про ратифікацію Стамбульської конвенції на сайті президента України набрала понад 25 тисяч голосів. Президент України Володимир Зеленський у відповідь на це пообіцяв винести на розгляд Верховної Ради законопроєкт щодо ратифікації Конвенції. Водночас Зеленський зазначив, що перед подачею проєкту закону до парламенту свої пропозиції має надати Міністерство закордонних справ. Окрім цього відомства, оперативно опрацювати документ запропонували Міністерству соціальної політики. 23 липня уряд заявив, що готовий внести на розгляд парламенту законопроєкт про ратифікацію Стамбульської конвенції.
17 лютого 2021 року генеральна прокурорка Ірина Венедіктова, коментуючи ситуацію навколо інформації в соцмережах про факти жорстокості щодо дітей із боку стоматолога з Рівного, зазначила, що у неї «питання номер один — ратифікація Стамбульської конвенції». За словами Венедіктової, кількість злочинів, скоєних щодо дітей, зросла і тому треба подумати «про ратифікацію Стамбульської конвенції».
8 березня 2021 року відбувся черговий Марш жінок у Києві, Херсоні, Харкові, Запоріжжі, Полтаві, Краматорську, Львові, Івано-Франківську, де основною вимогою була ратифікація Стамбульської конвенції. Петиція щодо ратифікації Конвенції (друга за рахунком) знову набрала необхідні 25 тисяч голосів.
І лише 18 червня 2022 року, після повномасштабного вторгнення Російської Федерації та актуалізації питань євроінтеграції України президент України Володимир Зеленський зареєстрував законопроєкт про ратифікацію Стамбульської конвенції.
20 червня 2022 року конвенцію ратифіковано (259 голосів проти 8).
18 липня документи про ратифікацію конвенції передано заступнику генерального секретаря Ради Європи Бьорну Берге. +Голосування народних депутатів та депутаток України за ратифікацію Стамбульської конвенції (20. 06. 2022 року)Партія/депутатська групаВсього у партіїЗаПротиУтрималисьНе голосувалиВідсутніВсьогоСлуга народу240 осіб193Юраш Святослав Андрійович6192146Позафракційні30 осіб5Аксьонов Андрій АнатолійовичГриб Вікторія ОлександрівнаНовинський Вадим ВладиславовичШпенов Дмитро Юрійович251421Європейська Солідарність27 осіб90121518Депутатська група "Платформа за життя та мир"25 осіб15004611Всеукраїнське об'єднання «Батьківщина»24 особи00133824Депутатська група "За майбутнє"21 особа2Гузь Ігор Володимирович66618Голос20 осіб10Рущишин Ярослав ІвановичШараськін Андрій Андрійович0538Депутатська група «Довіра»18 осіб1300235Депутатська група "Відновлення України"17 осіб1200145ВСЬОГО34225982847