Стефана Велізар, у шлюбі Теодоряну (17 жовтня 1897, Санкт-Моріц — 30/31 травня 1995) — румунська романістка, поетеса і перекладачка. Пізня представниця попоранського традиціоналізму, який вона доповнила «моральними темами», пов'язаними з румунським православ'ям. Її ранні роботи, створені під час Другої світової війни, в основному складаються з романів, присвячених внутрішнім конфліктам і «моральним тріумфам» провінційних жінок.
Будучи антикомуністкою, Велізар допомагала письменникам і політичним діячам, переслідуваним комуністичним режимом у Румунії. Вона продовжувала публікуватися і пізніше, перейшовши, головним чином, до перекладацької роботи (до кінця 1960-х) і заслужила визнання своїми перекладами класиків російської літератури румунською.
Ранні роки та літературний дебют Стефана народилася у швейцарському курортному місті Санкт-Моріц. Її батьками були дипломат Стефан Лупаску (1872—1946) і французька піддана Марія Мазурє. Батько, будучи високопоставленим членом масонської ложі, походив з боярського дворянства Молдавії. У зв'язку з тим, що батько часто перебував у дипломатичних та ділових поїздках, Стефану в основному виховували румунські родичі.
Згідно з історіями, які вона пізніше розповіла друзям, Стефана відвідувала початкову школу у Франції. Потім вона закінчила центральну школу для дівчаток у Бухаресті. Під час військових кампаній Першої світової війни вона жила зі своїми двоюрідними братами Делаверзан, Селла і Генрієта в Яссах. Через них вона зустріла близько 1916 року студента і письменника-початківця Іонеля Теодораяну, сина юриста і політика Освальда Теодореану. За її власними словами, він відразу був притягнутий її першими літературними дослідженнями. До травня 1919 року вірші Іонеля, що містили любовні зізнання на адресу Стефани, з'явилися в «Літературному журналі».
У 1920 році Стефана одружилася з Іонелем: на церемонії були присутні члени літературного гуртка Viaţa Românească, включаючи Гарабета Ібреїляну. Таким чином вона стала й невісткою гумориста Песторела. В шлюбі Стефана Теодоряну незабаром народила близнюків Штефана «Цефоне» (або «Афане») та Освальда «Гого». Молода родина жила в будинку на вулиці Когелнічану в Яссах і тривалий час межувала з Петру Поні та Александру Филіппедом. Близьким другом сім'ї був і романіст Михайле Садовяну, з яким вони разом поїхали до Туреччини в 1934 році.
Стефана Теодоряну була частою гостею салону Viaţa Românească; її власна перша робота була опублікована в 1929 році в журналі Bilete de Papagal. Вона також співпрацювала з журналами Revista Fundaţiilor Regale і Familia. Її псевдонім «Велисар» був використаний в головному творі її чоловіка — романі «Медельї» (1925) — для персонажки, безпосередньо списаної зі Стефани.
Друга світова війна романів Переїхавши в Бухарест у 1938 році, родина тепер володіла особняком на вулиці Ромулус, на захід від Дудешти. Вони також володіли будинком на вулиці Міхая Емінеску, Dorobanţi, який чоловіе отримав від Федерації єврейських громад за свої послуги адвоката. Сама Велізар опублікувала роман «Calendar vechi» (Старий календар) незадовго до Другої світової війни і отримала за нього премію Румунської асоціації інтелектуалів. За цією книгою були й інші: у 1940 році був надрукований роман «Viaţa de cea toate zilele» (Повсякденне життя), а в 1943 — лірична записна книжка «Cloşca cu pui» (Курка і дівчинка).
Проза Теодоряну, яку часто критикують за «квінтесенцію жіночних парфумів», мала тенденцію до орнаментації і ліризму. У липні 1939 року рецензент Еуген Ловінеску писав, що «дуже ніжний талант» Теодоряну стояв осторонь від інших жінок-авторок, що з'явилися в той час: вона не дотримувалася ні «психологічного еротизму» Целла Серги і Лючії Деметріус, ні «запальної» чуттєвості Сорани Гуріан. За словами дослідниці Олени Панаїт, як на рівні побудови персонажа, так і з точки зору літературного послання, в творах Теодоряну є помітний слід Рабіндраната Тагора, Льва Толстого та Івана Тургенєва. Сама Стефана Теодоряну залишалася пристрасною читачкою Тагора і в літньому віці.
Стефана Теодоряну свого часу завоювала похвалу критиків, які згодом засуджували її «ідилічні» і «дидактичні» книги.
В кінці 1960-х Теодоряну овдовіла — смерть чоловіка сталася в розпал комуністичного тиску на родину: її зять Песторель був відправлений до в'язниці, як і її друг — Діну Пілла, а багато знайомих втекли із Румунії. Пізніше, коли обставини стали більш сприятливими, Велісар жила тихим і спокійним життям і, зоештою, пішла в монастир Văratec. Її пізня робота складалася зі спогадів та листів.
Примітки
Література
Bianca Burța-Cernat. Fotografie de grup cu scriitoare uitate: proza feminina interbelică. — Bucharest: Cartea Românească, 2011. — Burța-Cernat с. — ISBN 978-973-23-2946-7. Ion Lazu. Odiseea plăcilor memoriale. — Bucharest: Editura Biblioteca Bucureștilor, 2012. — Burța-Cernat с. — ISBN 978-606-8337-37-1.