Е́ндла () — природний заповідник, розташований у Центральній Естонії. Заснований 11 липня 1981 року останнім серед існуючих заповідників країниЗаповедники СССР: в 11 т. / под ред. В. Е. Соколова, Е. Е. Сыроечковского. — М.: Мысль, 1989. — Т. Заповедники Прибалтики и Белоруссии. — С. 118—122. . Площа охоронюваної території становить 10 161,1 га. У 1997 році заповідник Ендла включений до списку територій Рамсарської конвенції, а в 2004 — до європейської мережі природоохоронних зон Natura 2000. Керівництво природоохоронною установою здійснює Департамент навколишнього середовища.

Заповідник Ендла створений задля комплексної охорони екосистем типових для Центральної та Східної Естонії верхових боліт, а також мінеральних джерел карстового походження. Вода джерел вирізняється різноманітним поліхімічним складом, тому вони становлять особливий інтерес для гідрологів. На теренах заповідника Ендла описано мохів 165 видів, вищих рослин — 450, ссавців — 42, птахів — 180, плазунів — 4, земноводних — 3, риб — 13 видівЗаповедники СССР: в 11 т. / под ред. В. Е. Соколова, Е. Е. Сыроечковского. — М.: Мысль, 1989. — Т. Заповедники Прибалтики и Белоруссии. — С. 123—129. . Серед рослин і птахів багато рідкісних. Назва заповідника походить від кількох однакових за вимовою місцевих топонімів, якими називають озеро, болото і село.

Історія Вперше науковий інтерес до сучасної заповідної території дослідники виявили у XIX столітті. Тоді терени болотного масиву оглянули ботаніки К. Бер, Г. Гіргенсон, А. Бруттан, О. Бунге. Складені ними далеко неповні флористичні списки вже містили близько 200 найменувань рослин. У 1910 році члени Балтійського болотного клубу за підтримки Естляндського, Курляндського й Лівонського лицарства заснували поблизу хутора Тоома болотну дослідну станцію, яка мала визначити економічний потенціал місцевих боліт. На станції проводили метеорологічні та гідрологічні спостереження за навколишніми болотами низинного й верхового типу, а також мінеральними джерелами, що їх живили. Багаторічні дослідження дозволили накопичити багато цінної інформації, що вказувала, по-перше, на велике значення місцевих водойм у підтримці водного балансу та біологічного різноманіття довкілля, по-друге, на природну унікальність досліджуваних карстових джерел.

Це дало підставу розглядати болотний комплекс Ендла як вельми своєрідну і важливу в природоохоронному значенні територію. Режим обмеженого природокористування на ній було встановлено у 1980 році. Наступного року на цих теренах заснували болотний заказник Ендла-Оостріку площею 8 162 га. Однак і такий режим охорони виявився недостатнім, тому 11 вересня 1985 року природоохоронний статус болота Ендла підвищили, і перетворили заказник на природний заповідник. Попри незначну площу заповідник успішно виконував природоохоронні функції, що дозволило у 1997 році включити його до списку територій Рамсарської конвенції. Важливість болотного масиву Ендла підтвердило і включення його до європейської мережі природоохоронних зон Natura 2000, яке відбулось у 2004 році. Одночасно терени заповідника було трохи розширено, так що його сучасна площа складає 10 161,1 га, з яких 9 748,3 га припадає на суходіл, а 412,8  займають водойми.

Керівництво заповідником здійснює Департамент навколишнього середовища.

Клімат

Природний заповідник Ендла розташований на межі кліматичних областей Естонії — у місці, де морський клімат змінює помірно континентальний. Його теренам притаманна довга м'яка зима із нестійкою погодою і коротке прохолодне літо. Середньорічна температура в околицях болотного масиву складає 4,2 °C. Найхолодніший місяць у цій місцині — лютий із середньою температурою −7,1 °C, середня температура найтеплішого місяця липня складає 16,5 °C. У середньому 220—225 днів на рік бувають із температурою вище 0 °C, а безморозний період із температурами вищими за 5 °C триває 115—120 днів.

Річна кількість опадів в середньому становить 650 мм, з яких близько 270—300 мм випадають у період активної вегетації із температурами вищими за 10 °C. Стійкий сніговий покрив тримається в середньому 105—110 днів, а танення снігу триває близько 19—23 днів. Висота снігового покриву вища, ніж на заході Естонії: на відкритих місцях вона сягає 25—35 см, а на захищених від вітру ділянках становить 35—50 см.

Географія та гідрологія

Природний заповідник Ендла знаходиться у Центральній Естонії. Його терени адміністративно належать одночасно трьом повітам: Ярвамаа, Ляене-Вірумаа та Йигевамаа. Адміністрація природоохоронної установи розташована у селі Тоома.

Географічно заповідник Ендла розташований у пласкій западині, що знаходиться на південно-західному схилі височини Пандівере. Його територія лежить на висоті 70—80 м над рівнем моря. Уся поверхня западини перезволожена і являє собою єдиний болотний масив, який часто називають болотом Ендла у широкому сенсі слова. Площа масиву складає 245 км².

В свою чергу, цей масив розділений на ділянки із проточними і стоячими водоймами. Ділянки з проточними водоймами включають в себе мінеральні підземні джерела, струмки і невеликі річки, що беруть від них початок. Мережа цих водотоків розділяє болотний масив на сім частин зі стоячими водами. Кожна така частина являє собою окреме болото, поверхня якого помережана лише замкнутими непроточними озерцями. Найбільшими з семи боліт є болота Оостріку та Ендла (у вузькому розумінні цього слова), розташовані на заході, в центрі та на півдні охоронюваної території. З півночі та сходу до них прилягають менші за розміром болота Руммаліка, Канаматсі, Ліннусааре, Мяннік'ярве, Каазік'ярве. З усіх боліт лише Оостріку й Руммаліка є типово низинними, подекуди вкритими заболоченими лісами, інші являють собою типові верхові болота, вкриті сосновим рідколіссям, або безлісі.

Водойми заповідника — озера, річки, джерела — вельми різноманітні та цікаві. З усіх озер заповідника найбільшим за площею є озера Ендла, чиє водне дзеркало займає близько 300 га. Ще 90 га його площі припадають на прибережні трясовини, а 5 га зайняті островами. З різних боків його оточують три болота: з півночі — Ліннусааре, із заходу і південного заходу — болото Ендла, зі сходу й південного сходу — болото Каазік'ярве. Озеро Ендла за своїм походженням реліктове, тобто є ні чим іншим як залишком давньої водойми, що утворилася при таненні льодовика. Крім нього в заповіднику є ще кілька первинних озер, однак вони значно менші за розмірами. Вторинні озера утворились у сучасну геологічну добу у западинах на поверхні верхового болота. Ці водойми легко відрізнити від первинних: вони дрібні, доволі мілкі, численні та розташовані у вигляді концентричних кілець навколо центру кожного з п'яти верхових боліт. Особливо багато вторинних озер на болотах Маннік'ярве і Ліннусааре. Часто такі озерця з'єднуються між собою вузькими протоками, утворюючи лабіринти зі звивистою береговою лінією. Вода більшості вторинних озер бідна на мінеральні речовини, оскільки такі водойми отримують вологу з поверхневих шарів торфу. За гідрохімічним складом з цього шерегу виділяється озеро Ендла. Його води одночасно містять велику кількість органічних речовин, які потрапляють в озеро з верхового болота, та мінеральних елементів, джерелом яких є відклади озерної крейди. Якщо вода більшості болотяних озер прозора й синя, то вода озера Ендла має коричнево-жовтий колір та слаболужну реакцію.

Окрім поверхневих стоків озеро Ендла живиться водами річки Мустийигі, що бере свій початок на сході заповідника. Колись ця водна артерія виходила з озера Туліярв, яке наприкінці XX століття через природну евтрофікацію практично повністю заросло болотяними травами. В свою чергу, з озера Ендла витікає річка Нава, що з'єднує його з річкою Пилтсамаа. Остання перетинає центральну частину заповідника своїми верхів'ями. Окрім вод Нави річка Пилтсамаа вбирає в себе води річки Прееді, яка в межах охоронюваної території представлена лише своєю нижньою течією. Ще близько 20 % стоку Пилтсамаа забезпечують річки Гаава, Виллінгу, Оостріку, які беруть початок з підземних джерел, що являють собою окремий гідрологічний комплекс.

Джерела заповідника Ендла зосереджені на заході охоронюваної території поблизу сіл Норра й Оостріку. Всі вони мають карстове походження і дають початок великим струмкам (маленьким річкам) Норра, Оостріку, Вільбасте, Метсанурга, Виллінгу, Гаава, Сопа. За своєю потужністю місцеві джерела одні з найвизначніших в Естонії, наприклад, дебіт Виллінгу становить 220 л/с, Оостріку — 455 л/с. Джерело Сопа є найглибшим в Естонії: його витік знаходиться на глибині 4,8 м. Окрім значних розмірів джерела заповідника Ендла вирізняються різноманіттям гідрологічного режиму, геологічного живлення й обумовленого ними гідрохімічного складу. Так, у водах Оостріку знайдено підвищений вміст свинцю та цинку, у водах відносно невеликого струмка Кілтре (Вярві) окрім підвищеної концентрації цих хімічних елементів також багато молібдену та міді. Гідрохімія місцевих джерел цікава не тільки з точки зору геології, але безпосередньо впливає і на екосистеми також. Зокрема, у листі беріз обабіч мінеральних струмків міститься у 2—4 рази більше міді та в 11—20 разів більше свинцю, ніж у листі дерев з інших місцевостей заповідника.

Геологія та ґрунти Геологічним підґрунтям на території природного заповідника Ендла є породи сілурійського періоду та райкюласького горизонту — вапняки і доломіти. Зверху вони перекриті четвертинними льдовиковими відкладами мінливої потужності (на окремих ділянках завтовшки до 25 м). Цей матеріал заповнює чашу давньої западини, при чому її дно вкрите льодовиковими або озерно-льодовиковими глинами, а на півночі охоронюваної території — основною мореною, складеною переважно бурувато-жовтими суглинками з домішкою карбонатного щебеню й глин. Ці геологічні шари слугують ложем великому болотному масиву Ендла. З дна тієї давньої западини подекуди підіймаються мінеральні острови, створюючи слабохвилястий рельєф. При цьому абсолютні висоти у заповіднику Ендла коливаються між позначками в 75 і 112 м над рівнем моря, а відносна висота мінеральних гряд і пагорбів не перевищує 10 м. На півдні та південному сході охоронюваної території ландшафт набуває виразно друмлінних рис.

У голоцені на місці льодовикової западини утворилась одна велика і кілька дрібних водойм. З часом дрібні водойми заросли болотяною рослинністю, остаточно перетворившись на верхове болото, а велика водойма розпалась на кілька сучасних первинних озер. Про їхнє геологічне минуле наразі свідчать потужні донні відклади сапропелю завтовшки до 5 м, зверху перекриті пізнішими нашаруваннями торфу потужністю від 2 до 4 м. На мінеральному дні болота також знайдений сапропель, але тут його шар тонший (до 2,5 м). Зверху сапропелевий горизонт перекритий відкладами торфу, чия потужність залежить від типу болота. Найтовщі шари торфу знайдені на верхових болотах східної частини заповідника, зокрема, на болоті Маннік'ярве вони сягають 7,3 м. Натомість, перехідні та низинні болота на заході охоронюваної зони мають значно менші торфові відклади. Середня товщина торфового шару на болотах заповідника Ендла становить 3 м.

Загалом ґрунтовий покрив заповідника Ендла мозаїчний — склад торфу залежить від етапів природної історії тієї чи іншої місцевості. Так, у західній частині охоронюваної зони на перехідних і низинних болотах переважає осоковий торф. Тут також багато ділянок зі змішаним торфом: деревно-осоковим, очеретяно-осоковим, пухівково-осоковим, осоково-гіпновим чи деревно-очеретяним. На верхових болотах сходу заповідника переважає фускум-торф з вкрапленнями пухівково-сфагнового й комплексного сфагнового торфів. Незначні за площею ділянки перехідних боліт поєднують у собі риси ґрунтового покриву низинних і верхових боліт.

Флора