Казані́в — село в Україні, у Коршівській сільській громаді Коломийського району Івано-Франківської області.
15 грудня 1970 р. Івано-Франківський облвиконком ліквідував Казанівську сільську раду і приєднав село до Коршівської сільської ради.«Прикарпатська правда», № 28, 9 лютого 1971 р. Географія Село Казанів, площею 22.73 км2 з кількістю жителів 1052 осіб та кількістю дворів 372 (на початок 2019 року) адміністративно належить до Коршівської сільської громади. Село безпосередньо межує із селами Коршів і Ліски, через ліс із Лісною Слобідкою та Черемховом. По межах сіл Казанів — Коршів проходить залізниця Коломия — Івано-Франківськ. Через село проходить колишня цісарська дорога з Коломиї на Тлумач (Товмач).
В минулому село було поділено на урочища (кути): Мочар, Гвізд, Зруб (Корчунок), Толока, Абіссінія, Запуст, Турка, Вили, Поділ, Косачів, Гора (Лиса Гора), Кружки.
Сучасна мережа села Казанів включає у себе 10 вулиць і 2 провулки.
Водоносні породи села дуже неоднорідні. Самопливний водопровід з джерела в лісі на окраїні села Казанова забезпечує якісною питною водою геріатричний пансіонат у селі Коршів. Із джерел і заболочених місцевостей села Казанів беруть початок два русла річки Чорняви і дві річки Турки — притоки Прута та річка Ворона — притока ріки Бистриці, що впадає у Дністер.
Старожили, як і, власне, історична та географічна наука і карти стверджують, що в минулому територію сучасного Казанова вкривав густий ліс. Тому-то один із кутів села Казанів має назву «Гвізд» (з давньопольської мови перекладається як «дрімучий ліс») та «Зруб» і «Корчунок». В реєстрах польської та метриках австрійської займанщини є згадка про кут «Майданщина», що підтверджує що на території сучасного Казанова був лісовий промисел. В цілому місцевість села горбиста, яка чергується з низинними ділянками і ярами.
На південній і західній окраїні села розташований ліс Шепарівецького лісництва Коломийського держлісгоспу. За давньою традицією розвитку села і карт до XIX століття його називають Коршівським. Державний лісовий фонд становить 1480 гектарів. В лісі можна оглянути вольєр-розплідник з дикими кабанами площею 3 гектари. Історія Давнина Щодо заселення села Казанів то найімовірніше окремі ділянки земель сьогоднішнього Казанова освоювали давні осілі або кочуючі трипільці. Це підтверджує знахідка при будівництві залізниці в 1865-66 роках сокири з міді, а також інших предметів побуту, що відносяться до III-ІІ тис. до н.е. Можливо на територію села Казанів заходили також інші більш пізніші дослов’янські і слов’янські племена, сліди культур яких знайдено на рівнинній території сучасного Коршева. Часи польського панування Із дарчої грамоти 1410 року стало відомо, що сусідні села Коршів і Ліски у цьому році були подаровані королем Івану Козені у межах «споконвічних границь, які до того села споконвіку належали». Дуже ймовірно, що до давніх «споконвічних меж» належали також частина земель сучасного села Казанова. Тим більше, що кут села «Вили» східної частини села у минулих століттях належав до території Коршівської церкви і відповідно села Коршів.
У давніх хроніках, податкових реєстрах і інвентарях повідомляється, що на переломі 1600 років землі, що сьогодні належать до сіл Казанів, Коршів і Ліски були у власності полковника королівських військ Мартина Казановського (1563—1636) своєї родової маєтності.
Бажаючи додаткових прибутків Мартин Казановський на торговому шляху і роздоріжжі з Коломиї у Товмач та Тисмениці — в Обертин-Городенку біля Успенської церкви що на території сучасного Коршева мав намір розбудувати містечко магдебурзького права. У відповідності з тогочасною правовою практикою нове містечко мало право називатися Казановом — за прізвищем його власника і особи, що проголошувала і розбудовувала населений пункт до статусу міста. Тому в реєстрових документах першої пол. 17 ст. містечко згадується як Коршів або Казанів ( Korszow seu Kazanov (1660), Ws.Korsow seu Kazanov (1670).
Найправдоподібнішою є версія про походження сучасної назви села Казанів від втікачів татарських нападів із містечка Казанів з кута «Ринок» біля Успенської церкви в давніх межах села Коршів.
Польські архіви відмітили, зокрема, що у 1621 році містечко Казанів або Коршів було спалено татарською ордою Джанібек-Гірея дощенту, а багатьох жителів забрано в неволю. Ймовірно в тому ж часі були татари також у сучасному Казанові, про що свідчить назва місцевості Татарова криниця на картах австрійської займанщини та походження легенди, що, можливо, назва села походить від слова «казани» у яких під час нападу татари готували їжу.
Шематизм Станиславівської греко-католицької єпархії у 1887 та 1890 роках відмітив, що «постало село Коршів з двох окремих осад: перша майже на тому місці і біля церкви Успіння Пресвятої Діви Марії було оборонне містечко Казанов, обмуроване і фосами обведене, у ньому була мала горстка християн і жидів, а церква звалася Успенська. Друга частина Коршева постала недалеко від першої на захід із пришельців, які оселилися на зрубі лісовому і назвали те місце Корчов (від корчування), з чого потому постала назва Коршів Новий. Ця осада отримала осібного пароха, котрий є в актах: «ks. Kaziewicz na zrebia pobudowal wlasnym kosztem cerkiew sw Michala Archaniola (ксьонз Казевич на зрубі лісовому своїм коштом побудував церкву Михайла Архангела)». Напади татарські і турецькі нищили і Казанов, і осаду на зрубі. З часом відбудовано і заселено оба місця». На нових землях разом із церквою Архистратига Михаїла розвивалось поселення із втікачів із містечка Казановського. В історичних документах та картах польської та австрійської займанщини XVII — ХХ століть територія сучасного Казанова відображена під назвою Коршов Новий (Korszow Nowy).
Через зміцнення сільськогосподарського фільварку та проживання Мартина Казановського далеко від містечка, проголошене місто Казанів біля Успенської церкви залишалось аграрним селом Коршів.
Через розміщення храму Архистратига Михаїла біля урочища «Мочар» часто жителі села Казанова називали себе «мочерниками».
З початку 1640-х років землями Казанова володіли польські магнати Потоцькі: Микола «Ведмежа лапа», Станіслав «Ревера», Андрій (1628—1692), Станіслав (1659—1683), Юзеф (1673—1751), Станіслав (1698—1760), Вінценс (1740—1825). Управляючі землями магнатів Потоцьких мали у селі млин «Полярки Міські». Часи австрійської влади З 1825 року землі і ліс сучасного Казанова були у власності сполонізованої вірменської родини Кжечуновичів: Христофора, Зенона, вдови Барбари, а з 1904 року її племінника — Стаха із Чернівеччини.
У 1907 році Митрополит УГКЦ Андрей Шептицький викупив землі і ліс у спадкоємця дідича та передав їх для парцеляції — поділу на частини і продажу за доступними цінами з розтягненням сплати на роки. За дорученням Митрополита і управляючого митрополичими землями о. Тита Войнаровського господар Коцаб’юк Іван із Казанова проводив на місці парцеляцію земель, а студент прав (юрист) Петро Лопатнюк у дворі Коршева здійснював юридичне оформлення парцельованих ділянок. Сільська церква З 1795 року священиком церкви Архистратига Михаїла з кількістю вірних 165 греко-католиків був о. Іоанн Савіцький (1749—1834). Згідно опису майна церкви Архистратига Михаїла Отинійського деканату від 23 жовтня 1798 року храм у Казанові був у занедбаному стані, під гонтами (оцінений у 150 золотих римських); дзвіниця на дубових підвалинах у поганому стані (оцінена у 25 золотих римських); город із садом при будинкові священика і цвинтарі 5 моргів, лука 30 моргів і пасовисько 18 моргів. Церковні шематизми УГКЦ відзначають, що нова (сучасна) церква в селі Казанів була вистроєна у 1843 році і благословлена у березні 1844 року.
В дальнішому парохами церков сіл Казанова та Коршева були Олександр Левицький (з 1834), Ярослав Майковський (з 1892), Августин Левицький (з 1893), Володимир Левицький (з 1924 року), Василь Залуцький (з 1925), Іван Козуб (з 1931), Михайло Федорак (з 1962), Богдан Лесюк (з 1973). Культурне життя З розвитком сільського шкільництва у 1844 році у Коршеві уже діяла парафіяльна, з 1853 року тривіальна (лічба, письмо, читання) державна школа. Села Коршів та Казанів становили одну освітню одиницю. У 1901 навчальному році Коршівська школа з однокласної стала двокласною, 1904 році — чотирикласною, 1926 року — шестикласовою, з 1932 року — семикласовою, з 1933 року — утраквістичною, тобто двомовною, а практично з польською мовою навчання. Казанівчани розуміли потребу освіти своїх дітей тому відправляли їх на навчання у Коршівську школу.
Розміщення по сусідству сіл Коршів та Казанів (Коршів Новий) сприяло спілкуванню та спільній організації громадсько-культурного і освітнього життя у селах та активної участі в них жителів села Казанова. Перша світова війна та Визвольні змагання Новим випробування для жителів Казанова була Перша світова війна та визвольні змагання ЗУНР. Під час триразової російської окупації територія села Казанів належала до Чернівецької губернії. Для утримання порядку в селах Казанів – Коршів окупаційна влада призначила урядником Печерова, війтом сіл лояльних до них Мосійчука Михайла і заступником Лазаренка Федора та організувала у Коршеві поліцейський відділок.
Московська військова і цивільна адміністрація обмежила громадське життя села. Відступаючи, російські війська грабували майно, забирали худобу і коней. Австрійці ж «визволяючи» село мобілізували до австрійського війська майже всіх чоловіків села Казанова.
Під час визвольних змагань жителі Казанова підтримували молоду державу ЗУНР вояками, хлібом та коштами. З 23 травня 1919 року село Казанів зайняли румуни, а з другої половини вересня їх замінили поляки. Село у складі Другої Польської республіки Управою села була громадська рада сіл Коршів — Казанів та війт. В кінці XIX ст. війтом сіл Казанів — Коршів був Війтенко, з поч. ХХ ст. — Лазаренко Яків Ілліч. Після його смерті, з 1926 року, Дутчак Михайло.
1 вересня 1934 року Розпорядженням Станиславівського воєводи Ягодзінського територію понад 900 земельних і будівельних ділянок було вилучено із адміністративного управління тогочасного Коршева і створено з них окрему громаду (село). Враховуючи історичну пам'ять перших переселенців поч. XVII ст. із містечка Казанів це село узаконило за собою назву «Казанів». Сільський уряд Казанова та громадську Раду з радних — найповажніших ґаздів тоді очолив солтис Казанова Іван Яценишин та його заступник Іван Вітенко. Межі сіл Коршів і Казанів тоді було встановлено по залізниці, що проходить через села: північна сторона — Коршів, південна — Казанів. Попередньо села Коршів та Коршів Новий були поділені за приналежністю сільських кутів і урочищ з селянськими дворами до церков.
За займанщини поляків і австрійців селяни Казанова були зобов’язані відпрацювати у «шарварку» — безплатній громадській роботі та виконати всі накладено натуральні податки і платежі. Якщо це було непосильно тоді податкові екзекутори нещадно стягували з селян борги, вдаючись до допомоги поліції. Кожен окупант мобілізовував хлопців з Казанова також до війська. Культурне та політичне життя, кооперативний рух З середини 1920-х років в Коршеві-Казанові почали відновлювати свою діяльність культурно-просвітницькі та господарські товариства, кооперативні та молодіжні спортивно-масові організації.