Нільс Пер Імерслунд (; 9 травня 1912 — 7 грудня 1943) — норвезький письменник, політичний діяч, один з активних учасників націонал-соціалістичного руху.
Біографія
Ранні роки Народився 9 травня 1912 року в Христіанії (сучасне Осло) у сім'ї підприємця Торлейфа Імерслунда та його дружини Марії. Сім'я постійно переїжджала, у зв'язку з підприємницькою діяльністю батька. На початку 20-х років сім'я опинилась в Німеччині. У 1923 році батько розорився, а його гомосексуальні нахили привели до того, що шлюб з Марією перетворився на суто формальний.
Пер поступив «Königliche Paul-Gerhardt-Schule» у Люббені (на сході Німеччини). У школі панували принципи зубріння і пруської дисципліна. Рік по тому він перебирається в школу-інтернат в тому ж Люббені, але так і не відчуває тяги до знань. У той же час він активно займається спортом і виїжджає на природу. Також Імерслунд переймається ідеями «народного» руху, що становив собою безліч різних течій і груп, для яких загальними були ідеї націоналізму, антисемітизму і антикомунізму.
У Мексиці (1927—1928) Будучи сором'язливим за характером, Пер відчував себе в Німеччині чужим. Лише в Ельверумі, у дідуся, де він проводив літні канікули, він відчував себе як вдома. До великої радості Імерслунда, сім'я у 1927 році переїхала у Мексику. Домашнім учителем Пера став Ганс-Дітріх Діссельгофф (1899—1975), німецький археолог, етнолог і літературознавець. Діссельгофф також примикав до націонал-соціалістичного руху — ще в 1919 році він боровся з комуністами в Ессені. Для юного Пера він став наставником і майже кумиром. Крім цього, у них зав'язалися любовні відносини — при цьому Імерслунд знав, що у Діссельгоффа були відносини і з його матір'ю, і імовірно з його батьком. Незабаром Марія помирає від малярії, і Пер перебирається до Норвегії. Сам він, до речі, теж підхопив малярію, від наслідків якої мучився все подальше життя.
У Гаммарі (1928—1929) У 1928-29 роках він живе у Гамарі, завдяки підтримці батька вчиться у Гамарській катедральній школі. Навчання не приносила радості, і вільний час Імерслунд проводив на природі. Але найважливішим було те, що у Гамарі у нього з'явився коло друзів, для яких Пер, що у свої молоді роки побачив світ, виглядав майже героєм. Його навіть називали «Per Mexico». Він брав активну участь в політичних дебатах в студентському товаристві «Фрам» (Fram). Однак уже через рік Перу довелося повертатися в Мексику — через те, що батько знову розорився і не міг оплачувати його навчання в Гамарі.
Вдруге у Мексиці (1930—1932) У Мексиці Імерслунд знову зустрічає Діссельгоффа, разом з ним займається пошуком скарбів індіанців. Цей захід мало і суто практичну мету — допомогти батькові Пера Торлейфу знову встати на ноги і зайнятися торгівлею антикваріатом. Але мрії не судилося здійснитися. Імерслунд різко виділявся на тлі корінного населення своєю нордичною зовнішністю. Він захоплювався місцевими революціонерами Панчо Віллою і Еміліано Запатою, які були для Пера прикладом мужності, прагнення до свободи, рішучості в протистоянні класовим відмінностей, влади капіталу, англо-американському імперіалізму і панування католицької церкви.
Повернення у Німеччину Але незабаром Імерслунд залишає Мексику — на цей раз він вирушає до Німеччини. Пер опиняється в Берліні один, без грошей, в обстановці політичного хаосу. Коло його спілкування — колишні німецькі друзі, Діссельгорф і норвезькі іммігранти. Враження від перебування в Мексиці лягли в основу першого роману Імерслунда «Коні стоять у залі» (Hestene står salet, 1936), що опублікований спершу у Німеччині, а вже потім — у Норвегії.
Однак Імерслунд не бажав обмежуватися однією лише письменницькою діяльністю. Його набагато більше вабила політична боротьба. Він вступає у ряди Штурмових загонів (СА). При цьому, як і багато рядових членів СА, він дуже скептично ставиться до Гітлера та інших лідерів націонал-соціалістичного руху через їх орієнтацію на капітал та велику буржуазію.
У лавах націонал-соціалістів Навесні 1934 року Імерслунд приїжджає в Осло і вступає до лав Норвезької націонал-соціалістичної робітничої партії (Norges Nasjonal-Socialistiske Arbeiderparti, NNSAP), яку очолював Евген Нільсен (1884—1963). Партія була радикальним крилом «Національної єдності». Чисельність NNSAP була невеликою, у роки розквіту партія налічувала близько 1000 членів. Головними ідейними ворогами були «Юдея» (євреї, комуністи і масони), «Рим» (католики, єзуїти і християни взагалі) і «Тибет» (теософи, антропософи і представники «східної» філософії). Це були три «демонічні сили», які потрібно було подолати в ім'я виживання «білої людини». За зразком німецької НСДАП були створені штурмові загони, які брали участь у зіткненнях з комуністами. 17 квітня 1934 року члени NNSAP і Національної єдності організували так зване «Побоїще на Форумі», намагаючись штурмом взяти резиденцію гімназії. Поліція заарештувала найактивніших «бійців», після чого близько 500 націонал-соціалістів пройшли маршем до площі Грева Веделя, піднявши руку у нацистському вітанні і викрикуючи «хайль». Акція отримала великий розголос у пресі, причому багато газет були скоріше на боці нацистів. Судова справа проти призвідників заворушень так і не була доведена до кінця.
У вересні 1935 року Імерслунд побував на конгресі НСДАП у Нюрнберзі. Масштаби свята, в якому взяли участь півмільйона націонал-соціалістів, справили велике враження на Імерслунда. Він зустрівся з багатьма «соратниками» німецьких нацистів з інших країн, особливий захват у нього викликала румунська «Залізна гвардія» і її лідер Корнеліу Кодряну. Але найважливішою подією для Імерслунда була зустріч зі співвітчизником Гансом Якобсеном (Hans Solgaard Jacobsen, 1901—1980), одним з видних діячів нацистського руху в Норвегії, видавцем журналу «Ragnarok».
Навколо Імерслунда сформувалося коло однодумців, в яке входили Якобсен, Стейн Барт-Геєрдал, Тур Стренд, Гейрр Твейт та інші, що знаходився в різкій опозиції до Квіслінга і його «Національної єдності». Своїм ідейним опонентам Імерслунд дорікав у м'якотілості, змові з буржуазією і зайвій пристрасті до риторики. Самі ж «ліві опозиціонери» обставали за націонал-соціалізм з плановою економікою, націоналізацією великих підприємств і установ та системою соціального забезпечення. До того ж Імерслунд і його соратники виступали прихильниками швидше нової язичницької, ніж християнської ідеології як основи націонал-соціалізму. Презирливе ставлення до Квіслінга ще більше посилилося після окупації Норвегії, коли лідер «Національної єдності» перетворився на «хлопчика на побігеньках у німців», яким тут, на думку «лівих» нацистів, робити було нічого.
У 1936 році Імерслунд і соратники виступили з пропозицією організації «Громадських робіт» (Arbeidstjenesten) за німецьким зразком. Практичним завданням бачилося скорочення безробіття, а ідеалом — привнесення духу колективізму. Перший робочий табір був організований в громаді Стур-Ельвдал влітку 1936 року. Захід мав певний успіх, але в силу дистанційованості від квіслінговців і явного політичного підтексту він не міг вилитися у великий рух. Згодом, у 1941 році, окупаційної владою була введена обов'язкова трудова повинність.
Переслідування Троцького У 1935 році уряд Нюгорсвольда надав політичний притулок у Норвегії Леву Троцькому. Умовою була відмова Троцького від будь-якої політичної діяльності. Але Імерслунд і його оточення сумнівалися, що Троцький впав у немилість Сталіна і вважали, що він прибув до Норвегії для ведення підпільної роботи. Але для цього потрібні були докази. Люди Імерслунда були не єдиними, хто шпигував за будинком Троцького. Багатьох цікавило, чим він насправді займається і чому у нього настільки часто бувають гості, в основному єврейського походження. В ніч з 5 на 6 серпня 1936 року Імерслунд і його товариші під виглядом поліцейських намагалися проникнути з обшуком у будинок, де проживала сім'я Троцького. Сам голова сім'ї в цей час був у від'їзді у Крістіансанні. Однак дочка Троцького здогадалася, хто вони насправді. «Обшук» закінчився тим, що товаришам Імерслунда довелося забратися геть. По дорозі вони наткнулися на поліцію, яка затримала їх і переписала імена і прізвища — всіх, крім Імерслунда. Сам він, вчасно сховавшись, намагався тієї ж ночі повторно проникнути в будинок Троцького, але безрезультатно. Справа дійшла до суду, який обмежився досить м'яким покаранням. Це було сприйнято Імерслундом і його товаришами як перемога, тим більше що майже одночасно, 18 грудня, Троцькому було відмовлено в дозволі на проживання і йому була видана віза у Мексику.
Громадянська війна в Іспанії У 1937 році, в розпал Громадянської війни в Іспанії, Імерслунд вирушає туди, щоб битися з соціалістами на стороні Франко. Після довгих поневірянь йому вдається потрапити на передову, де він, страждаючи від спеки і малярії, усвідомив «безглуздість» цієї війни. Великим розчаруванням для нього було те, що після перемоги Франко Іспанія не стала новою, радикальною і революційною країною, як він собі це уявляв. Однак важливим було те, що Імерслунд отримав бойовий досвід.
1936—1940 роки У наступні роки Імерслунд займався письменницькою працею, організацією трудових таборів і політичною діяльністю. Після розколу квіслінговської партії у 1936 році частина колишніх радикально налаштованих квіслінговців долучилася до гуртка «Рагнарока». Але спроба створити гідну альтернативу «Національній єдності» виявилося невдалою.
Наприкінці 30-х років Імерслунд намагається налагодити і своє особисте життя. Завдяки своїй зовнішності «арійського ідола» і містичного ореолу він завжди привертав увагу жінок. Відносинам з ними заважали гомосексуальні нахили Пера. Однак він зумів переконати себе в тому, що повинен перебороти їх. Почасти під впливом соратників, що різко засуджували гомосексуальності, почасти за прикладом Діссельгоффа, який сам одружився і обзавівся дочкою, Імерслунд усвідомив, що йому слід дотримуватися «традиційної орієнтації». 26 березня 1938 року одружується з Лів Ассерсон. Весільна церемонія була влаштована в дусі язичницьких обрядів. Цікаво, що спочатку у Пера зав'язалися стосунки з сестрою Лів, яка була оперною співачкою, але в підсумку він зробив вибір на користь практичної і чуйної Лів. Вони були разом до самої смерті Імерслунда, і у них народилося двоє дітей, останній з них — вже після смерті батька.
Друга світова війна
Радянсько-фінська війна Початок Другої світової війни було сприйнято соратниками Імерслунда з обуренням. Дружба Сталіна та Гітлера і напад на Польщу були сприйняті як порушення головного принципу націонал-соціалізму — права нації на самовизначення. Політика імперіалізму більш відповідала буржуазним принципам і в корені суперечила націонал-соціалістичній ідеї. Коли СРСР напав на Фінляндію, Імерслунд з соратниками висловили бажання допомогти фінам. Однак в силу різних обставин, Імерслунд прибув до Фінляндії лише 23 лютого 1940 року. Після навчань в районі Кемі у березні його відправили на передову, але на той час бойові дії вже закінчилися. Розчарований, Імерслунд повертається до Норвегії 4 квітня — за п'ять днів до німецького вторгнення.
Німецька окупація Норвегії Напад Німеччини на Норвегію і прокламація Квіслінга викликали шок у Пера і його оточення. Сам він спробував приєднатися до норвезьких частин, але його відправили додому з приписом очікувати подальших наказів. Імерслунда і його друзів особливо турбувало те, що при владі могли виявитися їх противники на чолі з Квіслінгом. Виношувалися плани замаху на Квіслінга і його найближчих соратників, але в підсумку Імерслунд був затриманий за звинуваченням у шантажі і засуджений до штрафу.