Закон Меє — фонетичний закон у праслов'янській мові, що його відкрив А. Меє. Суть закону полягає в тім, що середньопіднебінні в словах із сибілянтом не зазнавали дії сатемізації, отже, був відсутній перехід *k̂ → *s і *ĝʰ, *ĝ → *z. Залишившись середньопіднебінними, смичні приголосні наразі представлені як [k] i [g] (→ укр. [h]). Закон не діяв у балтійських мовах . >… (), , , , , géis, gans; >… (> (тут мало місце пом'якшення), ), , , ; >… (), , , ; >… (), , . Винятком є корені зі сполукою *k̂s або такі, де діяв Педерсенів закон: >… (), , ; >… (), . А. Меє наводить лише один виняток із закону: → →… , яке він зіставляє з , , . Як сам учений зазначає, за своїм характером це слово не може служити для встановлення фонетичних відповідностей, тобто було «дитячою лексикою». ЕСУМ виводить як звуконаслідувальне й без [k̂]. Сучасний етимологічний словник слов'янських мов дає тільки один можливий виняток із закону Меє: → →… . Якщо ж правило Меє діяло до Педерсенового закону, то цей приклад — справді виняток, а якщо спочатку діяв Педерсенів закон, тоді [x] не був перепоною для переходу *k̂ → *s.
З огляду на відсутність сатемізації в слові *gǫsь його нерідко подають як запозичення до праслов'янської з германських мов, ігноруючи при цьому закон Меє.
Джерела
Примітки