128-ма гвардійська гірськострілецька Туркестанська дивізія  — військове з'єднання Червоної армії, яке існувало у 1922—1956 роках.

Веде свою історію від Туркестанських стрілецьких полків Російської імператорської армії, окремі з яких були засновані ще в XVIII ст. Офіційною датою заснування вважається 12 липня 1922 року, того дня був виданий наказ, згідно з яким 1-ша Туркестанська стрілецька бригада була розгорнута в 1-шу Туркестанську стрілецьку дивізію. Дивізія отримала статус гвардійської під час Другої світової війни, вона визволяла Крим, Закарпаття, Чехословаччину. Брала участь у вторгненні радянських військ до Угорщини в 1956.

У 1956 році дивізія була переформована у 128-му гвардійську мотострілецьку дивізію.

Історія

Доба Російської імперії Час підкорення Російською імперією середньоазійських земель відзначився великою кількістю військових конфліктів та війн, змальованих пензлем В. В. Верещагіна. Для боротьби у складних, вірніше, незвичних для тодішньої російської імператорської армії (РІА) кліматичних умовах формуються особливі військові частини. Згідно з даними сучасного українського історика Я. Тинченка ще розпорядженням від 19 квітня 1769 р. було створено перші чотири Оренбурзькі батальйони, призначені для захисту середньоазійських кордонів імперії. Вони формувалися з гарнізону Казані, тому отримали «казанське» старшинство з 1711 р. Через два роки починається формування спеціальних прикордонних батальйонів Оренбурзької лінії. Вони отримали козацькі назви Верхньо-Яїцький, Звіроголовський, Кизилівський та Кизлярський. Ці підрозділи поступово перетворюють на Оренбурзькі лінійні батальйони (ОЛБ).

Цікаво, що в 3-й роті 5-го Оренбурзького лінійного батальйону (створений у 1837 р. з колишнього Верхньо-Яїцького) починав свою військову службу Тарас Шевченко. Пізніше Тарас Григорович служив у 1-му і 4-му ОЛБ. Згодом з цих батальйонів було сформовано Туркестанські стрілецькі батальйони РІА. У 1910 р. Туркестанські та деякі інші (Закаспійські, Західно-Сибірські тощо) стрілецькі батальйони було переформовано з включенням резервних піхотних батальйонів та місцевих команд у 22 Туркестанські стрілецькі полки РІА.

Революційна доба 30 квітня 1918 р. було створено Туркестанську автономну республіку, а вже 4 травня — відновлено Середньоазіатський військовий округ (у РІА був створений 1874 р.). Весною 1918 р. нова комуністична влада спробувала створити на основі Туркестанських стрілецьких полків нові підрозділи — вже Робітничо-Селянської Червоної Армії (РСЧА). Наприклад, 3-й Туркестанський стрілецький полк РСЧА був сформований у 1918 р. в Ташкенті з решток 1-ї Туркестанської стрілецької дивізії (сд) РІА. Ця дивізія воювала під час Першої світової війни на території сучасної України у складі Південно-Західного фронту проти німецьких та австро-угорських військ. В ній служив начальником кулеметної команди 2-го Туркестанського стрілецького полку поручик Євген Маланюк, (згодом видатний український поет та публіцист, яскравий представник т. зв. «празької школи»). Начальником штабу 1-ї Туркестанської сд у 1917 р. був полковник генштабу РІА Євген Мишковський, згодом — генерал-хорунжий Дієвої Армії (ДА) УНР (загинув у бою з більшовиками під Чорним Островом у червні 1920 р.). Командиром роти кінної розвідки 1-го стрілецького полку 1-ї Туркестанської дивізії 1-го Туркестанського корпусу в 1916 р. був Яків Гальчевський, який згодом став командиром 61-го полку ім. Симона Петлюри ДА УНР і повстанським отаманом.

Згідно з директивою Головного Командування (ГК) РСЧА № 3986/оп від 25 серпня 1919 р. в підпорядкування командувача Туркестанським фронтом (створений за директивою ГК № 1165/ш від 11 серпня 1919 р.) передавалися усі місцеві формування, що діяли на території Туркестану. Згідно з наказом від 26 жовтня 1919 р. у Самарі та Оренбурзі почалося формування 1-ї Туркестанської та 2-ї Мусульманської радянських стрілецьких дивізій. Однак ці підрозділи були нечисельними та небоєздатними, тому незабаром з'являється наказ про формування нових з'єднань. 22 листопада 1919 р. командувач Туркестанським фронтом М. Фрунзе видав у Самарі наказ № 11 про перетворення, зокрема, групи військ Закаспійського фронту Туркестанської Радянської Федеративної Республіки (ТРФР) на 1-шу Туркестанську стрілецьку дивізію. Штаб Закаспійського фронту (м. Полторацьк — сучасний Ашгабат/Ашхабат, Туркменістан) став тимчасовим управлінням дивізії — до прибуття з Самари штатного управління, що саме формувалося (наказ військам Туркфронту № 81 від 01.12.1919 р.).

Цю та інші дивізії формували безпосередньо на фронті з вояків вже наявних частин. Так, до 1-ї Туркестанської сд увійшли рештки 5-ї Ашхабадської Туркестанської дивізії та 5-го (Самарканд), 7-го (Чарджоу), 12-го (Самарканд) Туркестанських стрілецьких полків колишньої РІА. 2-га Туркестанська (на початку іменувалась Ферганською окремою) сд була сформована на Ферганському фронті з вояків 1-ї Ташкентської дивізії, 7-го та 8-го Туркестанських стрілецьких полків РІА. 20 грудня того ж року було створено також 3-тю Туркестанську стрілецьку дивізію РСЧА з підрозділів, що раніше входили до складу Семиріченського Північного фронту ТРФР.

З листопада 1919 р. по лютий 1920 р. дивізія воювала з білогвардійцями на красноводському напрямі, звільняла м. Красноводськ (сучасний Туркменбаші) та острів Челекен. 1 лютого 1920 р. бійці 1-ї Туркестанської сд вступили до м. Хіва — столиці Хівинського ханства. Відтак вона ліквідовує басмацькі загони Джунаід-хана. 29 серпня — 2 вересня 1920 р. дивізія бере участь у Бухарській операції (штурм Старої Бухари).

У травні-вересні 1921 р. зі складу трьох Туркестанських стрілецьких дивізій було відокремлено (сформовано) дві окремі Туркестанські стрілецькі бригади. Так, згідно з наказом військам Туркфронту № 1144/581 від 18.09.1921 р. з 1-ї Туркестанської сд в безпосереднє підпорядкування фронту виокремлювалася 1-ша Туркестанська стрілецька бригада, яку розміщували в Закаспії, її штаб виконував функції штабу військ всієї Туркменської області (цим же наказом на штаб 1-ї Туркестанської сд поклали функції штабу військ Самаркандської області).

Згідно з наказом по військах фронту № 948/389 від 12.07.1922 р. 1-ша Туркестанська стрілецька бригада була розгорнута в 1-шу Туркестанську сд, її управління виконувало функції штабу військ Туркменської (колишньої Закаспійської) області (натомість існуюче на той час управління 1-ї Туркестанської сд перетворювалося на управління заново створюваної 3-ї Туркестанської сд). Формували нову 1-шу Туркестанську сд у м. Полторацьк. Першим командиром дивізії став Сергій Тумошков. Саме 12 липня 1922 р. вважалося офіційною датою заснування 128-ї дивізії. З жовтня 1922 р. дивізія входила до складу 13-го стрілецького корпусу.

У 1921-22 рр. підрозділи бригади, а відтак дивізії залучені до ліквідації басмачів у Самаркандській області. У 1923-26 рр. дивізія бере активну та успішну участь у боях з басмачами в районі Середньої Бухари та Ферганській долині. У 1924-25 рр. з огляду на сильну посуху та некомпетентність дій місцевої влади басмацький рух знову набирає силу, особливо в Таджикистані, де його очолює Ібрагім-бек, озброєний англійською розвідкою. Але вже навесні 1925-го його війська були розгромлені підрозділами Червоної Армії, у тому числі 1-ю Туркестанською сд. Ліквідація залишків загонів басмачів була доручена міліції та загонам місцевої самооборони, натомість армійські підрозділи повернули до місць їх постійної дислокації. Згідно з наказом Реввоєнради СРСР № 304 від 04.06.1926 р. Туркестанський фронт був перетворений на Середньоазіатський військовий округ (ВО).

1-ша Туркестанська сд отримала за успішну боротьбу з басмачами Почесний Червоний Прапор ЦВК, на той час фактично вищу відзнаку для військової частини. Розвідувальна та саперна роти дивізії у 1923 р. були відзначені орденами Червоного Прапора Туркменії, батальйон 2-го Туркестанського стрілецького полку — Червоним Прапором Хорезмської республіки. У радянські часи в музеях деяких полків дивізії ще можна було побачити трофейну зброю басмачів та нагороди за боротьбу з ними.

Міжвоєнний період З 1925 р. дивізія дислокувалась у Таджикистані. Відтак її переводять у Киргизстан, згодом — у Туркменістан. Стратегічним призначенням з'єднань Середньоазійського ВО був захист південних кордонів СРСР. У 1929 р. дивізія була реорганізована у 1-шу Туркестанську гірську. Гірськострілецькі дивізії Червоної Армії призначалися для ведення бойових дій у гірських, пустельних та важкодоступних місцях з нерозвинутою сіткою доріг, як правило, в умовах ізольованого чи частково ізольованого театру воєнних дій (ТВД). Вони вирізнялися особливою організацією частин та підрозділів, спеціальним оснащенням, озброєнням, специфікою підготовки особового складу і мали по 3-4 гірськострілецьких та 1-2 артилерійських полків, окремий зенітний дивізіон, батарею протизенітних гармат та кавалерійський ескадрон, інші підрозділи. Бійці з'єднання отримували спеціальну гірськострілецьку підготовку, охороняли держкордон з Персією (Іраном). У 1932 р. підрозділи дивізії залучали до боротьби з басмачами в Хівіно-Ташаузькому районі.

Це була так звана кадрована дивізія, тобто вона мала скорочену чисельність командного та червоноармійського складу, а при мобілізації поповнювалися до штатів воєнного часу шляхом призову навчених контингентів з запасу. Згідно з наказом Наркомату оборони (НКО) СРСР № 072 від 21.05.1936 р. дивізія перейменована на 83-ю Туркестанську гірську стрілецьку дивізію (також зустрічаються такі дати зміни номера дивізії як 01.07.1935 р. та 01.07.1936 р.), за наказом НКО № 0150 від 16.07.1940 р. — у 83-ю гірськострілецьку Туркестанську дивізію.

Згідно з директивою Наркомату оборони СРСР № 4/2/54080 від 07.12.1939 р. 83-тя гсд була переведена на нові штати чисельністю 4550 чоловік, згодом її чисельність була збільшена вдвічі. Станом на 01.11 1940 р. 83-тя гсд нараховувала: командного складу — 356 осіб, політичного — 105, начальницького — 220, молодшого начальницького — 1133, рядового — 7386. Разом — 9200 осіб. На її озброєнні було: гвинтівок — 7099; кулеметів ручних — 278, станкових — 87, зенітних — 12; гармат 45-мм — 8, 76-мм гірських — 64, 122-мм гаубиць — 8, 50-мм — 52, 82-мм — 26, 107-мм — 12. Дивізія мала 2318 коней (верхових — 942, артилерійських — 975, обозних — 401); автомобілів легкових — 6, вантажних — 77, спеціальних — 44, тракторів — 16.

У 1930-ті роки дивізієї командували: 12.11.1931 — січень 1933 — Іван Єфимович Петров (під час німецько-радянської війни — командувач обороною Одеси, один з керівників оборони Севастополя, командувач Північно-Кавказького, 2-го Білоруського, 4-го Українського фронтів, у 1945-52 рр. — командувач Туркестанським ВО, згодом, зокрема, обіймав посади першого заступника головнокомандувача Сухопутних військ (СВ), головного інспектора МО СРСР) 1933—1935 — відомості відсутні 1935-37 — Всеволод Яковлєв (згодом командир 19-го стрілецького корпусу, заступник командувача військами БВО та ОЧДСА, командувач військами ЗабВО та КалВО, заступник командувача КОВО) з 17 лютого 1938 р. — Фоменко Сергій Степанович (з 1930 р. він був начальником штабу дивізії), уродженець м. Шпола Черкаської області (у 1941-47 рр. — командувач 36-ї армії Забайкальського фронту)

Друга світова війна