Лахмі́ди (), бану Лахм () — арабська царська династія, що правила приблизно у 300-602 роках у північно-східній частині Аравії.Esat Ayyıldız, “Lahmîlerin Arap Edebiyatına Etkisi”, 2nd International Archeology, Art, History and Cultural Heritage Congress, ed. Kenan Beşaltı (Şanlıurfa: Iksad Yayınevi, 2022), 38-44. Столицею держави було місто Аль-Хіра у нижній течії Євфрату (нині територія Іраку). За припущеннями істориків Лахміди мали єменське коріння та проживали на берегах Євфрату від III століттяШумов С. А., Андреев А. Р. Ирак: история, народ, культура . Лахмідська держава виконувала роль своєрідного буферу між Візантією та Сасанідським Іраном. Упродовж свого правління Лахміди були васалами Сасанідів. Останні підтримували Лахмідів своїми арсеналами в Укбарі й Анбарі. Зокрема, Лахміди отримували від Сасанідів чудові шкіряні намети, які на відміну від повстяних юрт вважались престижною річчю.
Назва Назва «Лахміди» походить виключно від одного напису кінця III століття, напису Пайкулі, в якому згадується «Амр з Лахмів», тодішній правитель Насрідів, як один з васалів Сасанідської імперії. Він тотожній Амру ібн Аді ібн Насру (засновнику династії Насирідів). Тому вважається більш точнішим називати державу царством Насридів, а не ЛахмідівFisher, Greg (2011). "Kingdoms or Dynasties? Arabs, History, and Identity before Islam". Journal of Late Antiquity. 4 (2), p. 258. Історичні джерела, здебільшого візантійські, починають детальніше розглядати Лахмідів лише з кінця V століттяFisher 2011, pp. 258–259.
Історія Лахміди, схоже, з'явилися невдовзі після виникнення Сасанідської імперії, наприкінці III століття. Засновником царства був Амр I ібн Аді, що панував у 293–302 рокахSchiettecatte, Jérémie; Arbach, Mounir (2016). "The Political Map of Arabia and the Middle East in the 3rd Century AD Revealed by a Sabaean Inscription - A View from the South". Arabian Archaeology and Epigraphy. 2, p. 16.. З часів шахіншаха Нарсе Лахміди були союзниками Сасанідів у війнах з Римською імперієюDebie, Muriel (2024). "The Arabs and Northern Languages and Scripts before Islam". In Vacca, Alison; Borrut, Antoine; Ceballos, Manuela (eds.). Navigating Language in the Early Islamic World: Multilingualism and Language Change in the First Centuries of Islam. Brepols, p. 211–212.
Наступний володар Імру аль-Кайс I розділив панування з братом Аль-Харісом воював з Хім'яром. В цей період було значно розширено кордони, підкорено більшість Неджду, зокрема підкорено племена маад і мадхідж. Кордони дійшли на півдні до Наджрану, що був на кордоні з Хім'яром. Це становило загрозу безпеці хім'яритів, що спонукало царя хім'яритів Шаммара Юхаріша розпочати військову кампанію проти територій, на які поширив своє панування Імру аль-Кайс. Хім'яритські війська просунулися до Неджда, а звідти до аль-Ахси та аль-Катіфа у східній Аравії. Після цього Лахміди обмежилися східною Аравією.
Амр II 363 року брав активну участь у війні Сасанідів проти Римської імперіїМишин Д. Е. История государства Лахмидов. — М.: ООО «Садра», 2017, с. 76—77. Імру аль-Кайс II ібн Амр протягом 25 років зберігав мир з сусідами, звернувшись увагу на розвиток царства. Ан-Нуман I ібн Імру аль-Кайс став покровителем християнства, але сам не навернувся в цю віру через тиск Сасанідів. Наступний малік Аль-Мунзір I ібн ан-Нуман сприяв 421 року затвердженню на троні Держави Сасанідів Бахрама VThe Cambridge History of Iran. — Cambridge: Cambridge University Press, 2000. — Vol. 3 (1), p. 144 & 382. За наказом шахиншаха став переслідувати християн. У 420—422 роках невдало брав участь у війні Сасанідів з Візантією, зазнавши низки важких поразокThe Cambridge History of Iran, 2000, p. 145. Також Сабейським царством було відбито його спробу відновити владу над Недждом.
У VI столітті, коли держава Сасанідів ставала дедалі централізованішою та більш формально адмініструвалася, Лахміди стали більш формальними підлеглими Сасанідської імперії. У цей час основною функцією, яку Лахміди виконували для персів, було проектування перської гегемонії на Аравійський півострів, захист Сасанідської імперії від вторгнень агресивних кочових арабських племен, слугувала противагою головному Гассанідам.
Аль-Асуад ібн аль-Мунзір продовжив політику попередників, але зрештою через невдалу участь у внутрішніх інтригах Сасанідської імперії, його було повалено. Ан-Нуман II брав активну участь у новій війні Сасанідів проти Візантії у 502—506 роках. Але 502 року цар Кіндідів Худжр Акіль аль-Мурар, союзник візантійців, захопив аль-Хіру, втім невдовзі, отримавши допомогу від перського шаха, Лахміди вигнали Кіндідів зі своєї столиці. Імру-ль-Кайс III спрямував зусилля на посилення оборони своєї держави, а потім почав війну з племенем бакритів, що стало союзником Кінди.
Найуспішнішим царем Лахмідів у цьому відношенні був Аль-Мунзір III ібн Імру-ль-Кайс. Останній завдав Кіндідам нищівної поразки. 531 року було переможено ГассанідівToral-Niehoff, Isabel (2013). "Late Antique Iran and the Arabs: The Case of al-Hira*". Journal of Persianate Studies. 6 (1–2). Brill, p. 119–120. У період між 540 і 547 роками царство Кінда було остаточно знищено Лахмідами. Після загибелі аль-Мунзіра III у поході проти племені бану-ханіфа (частина племенного об'єднання бакритів) в Ель-Ямама почався занепад царства. За мирною угодою між Візантією і Сасанідами 561 було погоджено про сплату першою данини Лахмідам за відмову від нападу на візантійськиі земліDebie, Muriel (2024). "The Arabs and Northern Languages and Scripts before Islam". In Vacca, Alison; Borrut, Antoine; Ceballos, Manuela (eds.). Navigating Language in the Early Islamic World: Multilingualism and Language Change in the First Centuries of Islam. Brepols, p. 216. 566 року Візантія відмовилася сплачувати данину Лахмідам. Невдовзі на заміну Кіндідам візантійці мобілізували арабське плем'я Гассанідів, з якими невдало воювали Амр III і Кабус. Зрештою перший загинув у війні проти бану-ханіфа. 578 року Гассаніди здійснили набіг і розграбували столицю Лахмідів. Втім через суперечки з Візантією Гассаніди невдовзі втратили владу, а їхнього правителя було засланоГассаниды .
У другій половині VI ст. перси почали частіше втручатися в їхню діяльністьToral-Niehoff 2013, p. 119–120. У 602 році відбулося повалення ан-Нумана III (за відмову навернутися до зороастризму) шахиншахом Хосровом II, який поставив на чолі Лахмідської держави Іяса ібн Кабісу з роду Тайїдів. Але вже восени 604 року у битві при Зу-Карі проти племенного об'єднання бакритів Іяс зазнав ніщивної поразкиМишин Д.Е. К вопросу о датировке сражения при Зу-Кāре // Вестн. Моск. ун-та. Сер. 13. Востоковедение. 2019. № 4. С. 29–31. 611 року Сасаніди офіційно ліквідували царство. З цього часу призначалися перські намісники, першим з яких був Нахіраган. 617 року ним став Азадбег. Проте вони не змогли зберегти перську владу над племенами, що були колись підвладні Лахмідам.
633 року після вторгнення мусульманських військ на чолі із Халідом ібн аль-Валідом персько-арабські війська двічі зазнали поразки, після чого Азадбег втік, чим скористався Аль-Мунзір V, син ан-Нумана III, що повернув собі владу й відновив державу ЛахмідівMubarakpuri, Saifur Rahman (2008). The Sealed Nectar: Biography of the Noble Prophet. Dar-us-Salam Publications. ISBN 978-9960899558. Але через 8 місяців він зазнав поразки у битві при Джаватіal-Baghdadi, Ibn Habib (1942). Kitāb al-Muḥabbar (in Arabic). Hyderabad, India: Maṭba'at al-Ma'ārif al-'Uthmāniyah. Зрештою брати Хайя і Фарва, сини Іяса ібн Кабуси, що були намісниками Аль-Хіри, здали це місто без бою Халіду ібн аль-Валіду. Рештки Лахмідів приєдналися до мусульман у наступі на Державу Сасанідів.
Устрій Володар держави отримав від Сасанідів титул «царя всіх арабів». Загалом ввони носили титул маліка (царя). В окремих випадках шахиншахи призначали своєрідних «заступників царів» (шахраб) не з кола правлячої династії Насридів. Лахмідський правитель щорічно їздив до Сасанідського шахиншаха, брав з собою представників хірської і племінної знатіМишин Д.Е. История государства Лахмидов. М.: ООО «Садра», 2017. С. 242. З історії хірського сановника і поета кінця VI ст. Аді ібн Зайда відомо, що шахиншах тримав перекладачів, які займалися листуванням із маліками ЛахмідівAnnales quos scripsit Abu Djafar Mohammed Ibn Djarir at-Tabari / Ed. by M.J. De Goeje et al. Prima series. II. Rec. J. Barth, Th. Nöldeke. Lugduni Batavorum, 1881–1882. P. 1024.
Правителі Лахмідського царства Амр I ібн Аді Імру аль-Кайс I Аль-Харіс Амр II ібн Імру-ль-Кайс Аус ібн Калламне належав до роду Лахмідів 380—405 — Імру аль-Кайс II ібн Амр 405—433 — Ан-Нуман I ібн Імру аль-Кайс 433—473 — Аль-Мунзір I ібн ан-Нуман 473—494 — Аль-Асуад ібн аль-Мунзір 494—500 — Аль-Мунзір ібн аль-Мунзір 500—503 — Ан-Нуман ібн аль-Асуад 503—505 — Абу Йафур 505—513 — Імру-ль-Кайс III ібн ан-Нуманприсутній не у всіх списках правителів 513—554 — Аль-Мунзір III ібн Імру-ль-Кайс 554—569 — Амр ібн аль-Мунзір 569—574 — Кабус ібн аль-Мунзір 574—578 — Аль-Мунзір IV ібн аль-Мунзір 580—602 — ан-Нуман ібн аль-Мунзір 602—611 — Іяс ібн Кабісане належав до роду Лахмідів 611—633 — перські намісники 633 — Аль-Мунзір V ібн ан-Нуман
Військо Армія Лахмідів копіювала організацію армії Сасанідів. Цар покладався на загін перських найманців (ашахіб). З представників племен Бану Тайм аль-Лат та Бану Кайс формувалась гвардія (санаїт), куди набирали найзатятіших головорізів. Залога столиці називався давсар чи шахба. Щороку в розпорядження Лахмідів іранці надавали 1000 вершників, що формували окремий підрозділ (вадаїт), що поділялися по фортецям (аль-масаліх). Зрештою, в складі армії був загін з 500 вояків (рахаїн), що складався з узятих серед сусідів заручників. Вони служили протягом 1 року. Загони очолювали командири (ардаф), які були близькими родичами царя. Допоміжні загони з дружніх племен залучались тільки до великих кампаній. Основні сили лахмідської армії складала кіннотаАрмии месопотамской границы . Були обізнані у використанні катапульт та запальних знарядь.
Економіка Основою було посередницька торгівля, ремісництво і сільське господарство. Землеробство процвітало завдяки родючим землям та наявності річки Хіра. Землі між Хірою, Наджафом та Євфратом засаджено було фініковими пальмами, садами та городами. Серед їхніх найвідоміших сільськогосподарських продуктів було вино Хіра, яке залишалося відомим навіть після появи ісламу.
Ремесло досягло високого рівня майстерності. Важливими також були шкіряна та ткацька промисловість, особливо шовкоробство, лляне та вовняне ткацтво. Вони використовували парчу, оздоблення та вишивку золотими нитками для прикрашання своїх виробів. У палаці Хаварнак працювало кілька ковалів та ткачівيوسف رزق غنيمة، ص82. Аль-Хіра уславилася виробництвом такої зброї, як мечі, стріли та наконечники списів.
Столиця було місцем міжнародної і місцевої торгівлі. Їхні каравани (латаїм) Лахмідів пересували вздовж торгівельних маршрутів, що з'єднували Аравійський півострів з Візантією та Державою сасанідів. Ці каравани брали участь у всіх арабських ринках і отримували особливий захист. Наявність річки Хіра, притоки Євфрату, сприяла морській торгівлі. Вони подорожували човнами до свого порту Аль-Убулла в Перській затоці, де сідали на великі кораблі та ходили морями до Індостану на сході та Бахрейну та Адена на заході.
Релігія