Пéдерсенів закон (інколи «закон Сосюра — Пéдерсена») — нефонетичний, можливо, один із найдавніших акцентуальних процесів за часів балто-слов'янської єдності. Суть закону полягає в «пересуві» наголосу в іменниках, що містили більше ніж два склади, «ліворуч» — з одного складу на попередній. *dʰugh₂tḗr →… лит. duktė̃ «дочкá» (два склади), але dùkterį «дочку́» (бо три склади). *poh₂imń̥ →… лит. piemuõ «пасту́х» (два склади), але píemenį «пастуха́» (бо три склади). *do‑u̯édʰoh2 → слов. *dȍ‑vedǫ. *gʰolHwéh₂ →… укр. головá, але гóлову, лит. galvà, але gálvą «так само», gálva «головою». лит. druskà «сіль», але drùskinis «сольовий». *ne + vẽda →… лит. nèveda. Є. Курилович запропонував «сконвертувати» даний закон так: *хẋх → ẋхх та *ххẋ → хẋх, де х — будь-який склад, а ẋ — наголошений.

Історія

Спершу пересув наголосу із середнього складу 1896 року запропонував для балтійських мов Ф. де Сосюр, додавши виноску:

Ф. де Сосюр виявив у литовській мові близькістьблизькість кривої литовської рухомої акцентної парадигми «рухливості» акценту до греко-арійських нетематичних імен і запропонував таку схему виникнення маргинальної рухливості для багатоскладних основ, у той час як у наз. відм. однини наголос падав на останній склад (пор. гр. thugatér «дочкá» і thugatéra «дочку́»): ВідмінокГрець.Пралитов.Литов.Називнийπατήζ*duktė̃ →duktė̃Родовийπατζός*duktẽres →dukterèsДавальнийπατέζι*duktẽri →dùkteri  Знахіднийπατέζα*duktẽrin →dùkterį Тобто, на думку Ф. де Сосюра, маргінальна рухливість литовських нетематичних імен могла виникнути з індоєвропейської «рухливості» внаслідок перекидання наголосу зі складу елемента, що передує закінченню, на початок словоформи.

Пізніше 1933 року Г. Педерсен поширив дію закону і на слов'янські мови, вирішивши проблему Ф. де Сосюра:

Він уважав, що пересув наголосу розповсюдився з іменників основ на приголосний на *ā-, *ŏ- основи. Із цим погоджується Ф. Кортландт.

Хронологія Нині важко встановити навіть відносну хронологію. Ф. Кортландт уважає, що це чи не найперший закон такого типу, можливо, навіть найдавніший акцентуальний закон за часів балто-слов'янської єдності. На його думку, дане явище мало місце двічі: спочатку в балто-слов'янській спільноті, а потім, після роз'єднання, уже тільки в слов'янських мовах. Цьому підтвердженням є те, що, наприклад, у російській пересув наголосу є там, де його не знають балтійські мови. Зазвичай, «другий» пересув відбувається на прийменник: нá воду [нá ваду] «на вóду», нá ноги [нá наги] «на нóги», нé был «не бýв», прóдал «продáв», пóвод [пóвад] «привід», вó время «учасно» тощо.

Педерсенів закон діяв після закону Ілліча-Світича.

У литовській мові Балтійські мови однозначно свідчать, що були два тимчасово різні пересуви. Так, у литовській є такі дієслова, де акцент пересунувся на префікс і які мають рухомий наголос в активних дієприкметниках: vedù, vẽda, nèveda, prìveda, vedãs, vẽdantį, vẽdė. Інші ж дієслова мають закріплений наголос на кореневому складі, окрім хіба що тих форм, де діє закон Сосюра, як-от: sakaũ, sãko, nesãko, sãkąs, sãkė.

Примітки

Джерела