Михайло Анатолійович Міненков (нар. 25 липня 1977 року, Алейськ, Алтайський край, РРФСР, СРСР) — російський політичний і державний діяч. Голова міста Невинномиська з 18 листопада 2016 року. Секретар Невинномиського місцевого відділення партії «Єдина Росія» з 26 лютого 2020 року. Президент крайової фізкультурно-спортивної громадської організації «Федерація регбі Росії» з 13 серпня 2020 року. Герой Російської Федерації (2000).
Глава міста Михайловськ (з 20 червня 2014 по 20 жовтня 2016 року). Депутат Ставропольської міської думи (з 14 квітня 2004 по 7 квітня 2014 року).
Життєпис Народився 25 липня 1977-го в місті Алейську Алтайського краю..
За освітою Михайло Міненков — юрист.
У Збройних Силах РФ з 1994 року.
У 1994 році закінчив Єкатеринбурзьке суворовське військове училище.
З 1994 по 1998 рік — курсант Рязанського вищого повітряно-десантного командного училища імені генерала армії В.Ф. Маргелова, яке закінчив 1998 року.
Міненков в роки служби займався армійським рукопашним боєм — самбо.
З 1998 року командував розвідувальним загоном в 247-му гвардійському парашутно-десантному полку.
Брав участь у другій російсько-чеченській війні, нагороджений медаллю. 14 жовтня 1999 року група старшого лейтенанта Міненкова поверталася з чергової розвідки в районі станиці Шелковська, коли отримали наказ надати підтримку групі спецназу ВДВ. Михайло Міненков очолив евакуацію поранених і організований відхід. Міненков отримав важке поранення в ногу, яку згодом було ампутовано. Указом виконуючого обов'язки Президента Російської Федерації від 17 січня 2000 року старшому лейтенанту Михайлу Анатолійовичу Міненкову присвоєно звання Героя Російської Федерації. 1999–2001 — помічник начальника розвідки. з 2001 року — начальник розвідки 247-го гвардійського парашутно-десантного полку. У 2002 році закінчив юридичний факультет Ставропольського державного університету У 2004 році закінчив Загальновійськовову академію ЗС РФ. З 2004 — заступник військового комісара Шпаковського району Ставропольського краю. З 2004 року — начальник відділення військового комісаріату міста Ставрополя. У квітні 2004 року обраний депутатом Ставропольської міської думи, де був заступником голови постійної комісії з питань законності і місцевого самоврядування, був переобраний на місцевих виборах в Міську Думу в 2008 і 2011 році. У березні 2011 року вдруге обраний депутатом Ставропольської міської думи, голова комітету з будівництва, міського господарства та економіці.
З 8 квітня по 20 червня 2014 року — перший заступник глави Адміністрації міста Михайлівська, був також тимчасово виконуючим обов'язки глави міста. З 20 червня 2014 року по 20 жовтня 2016 року — голова міста Михайловськ. З 27 жовтня по 17 листопада 2016 року — перший заступник голови Адміністрації міста Невинномиська. З 2016 року — Міненков проживає в Невинномиську. з 18 листопада 2016 року — голова міста Невинномиська Ставропольського краю. Всього на посаду голови міста претендували чотири людини, рішення про обрання на посаду було прийнято міськими депутатами одноголосно. З 28 листопада 2019 року — член партії «Єдина Росія». 28 грудня Міненкову в урочистій обстановці вручили партійний квиток і значок. З 26 лютого 2020 року — секретар Невинномиського місцевого відділення партії «Єдина Росія». 13 серпня 2020 року обраний Президентом крайової Федерації регбі.
Голова міста Невинномиська 18 листопада 2016 року обраний мером міста Невинномиська Ставропольського краю на п'ятирічний термін.
22 грудня 2017 року Міненков оголосив про підписання прем'єр-міністром Росії Дмитром Медведєвим постанови про створення в межах міста Невинномиська території випереджаючого соціально-економічного розвитку.
19 березня 2019 року Міненков виступив з доповіддю Державної Думе, він повідомив що Невинномиськ змінився завдяки програмі розвитку мономіст, доходи муніципального бюджету зросли з 700 млн до 1 млрд рублів.
29 жовтня 2020 року Міненков повідомив, що Невинномиську присвоєно почесне звання «Місто військової доблесті».
Сім'я Одружений, виховує трьох дітей.
Примітки
Література Воздушнодесантные войска в лицах. / Под ред. С. А. Шаманова. М., 2010.
Посилання