Турецька Республіка вела переговори про вступ до Європейського Союзу як держава-член після того, як 14 квітня 1987 року подала заявку на вступ до Європейського економічного співтовариства, попередника ЄС. Це одна з дев'яти нинішніх країн-кандидатів на вступ до ЄС разом з Албанією, Боснією, Грузією, Сербією, Молдовою, Північною Македонією, Чорногорією та Україною.
Після десяти членів-засновників у 1949 році Туреччина стала одним із перших нових членів (13-м членом) Ради Європи в 1950 році. Країна стала асоційованим членом Європейського економічного співтовариства (ЄЕС) у 1963 році та була асоційованим членом Західноєвропейського Союзу з 1992 року до його завершення в 2011 році. Туреччина підписала угоду про Митний союз з ЄС у 1995 році та була офіційно визнана кандидатом на членство 12 грудня 1999 року на саміті Європейської Ради у Гельсінкі.
Переговори про повне членство були розпочаті 3 жовтня 2005 року. Прогрес був повільним, і з 35 розділів, необхідних для завершення процесу приєднання, було відкрито лише 16, а один був закритий до травня 2016 року. Угода про біженців на початку 2016 року між Туреччиною та Європейським Союзом мав на меті прискорити переговори після попередньої стагнації та дозволити туркам безвізовий режим подорожей Європою.
З 2016 року переговори про вступ зупинилися. ЄС звинувачував і критикував Туреччину за порушення прав людини та дефіцит верховенства права. У 2017 році чиновники ЄС заявили, що запланована політика Туреччини порушує Копенгагенські критерії, права на членство в ЄС. 26 червня 2018 року Рада з загальних питань заявила, що «Туреччина все більше віддаляється від Європейського Союзу.
20 лютого 2019 року комітет Європейського парламенту проголосував за призупинення переговорів про вступ, що викликало критику з боку уряду Туреччини. Тому переговори про вступ Туреччини фактично зайшли в глухий кут, і не можна розглядати подальші глави для відкриття чи закриття, а також подальшу роботу щодо модернізації Митного союзу ЄС-Туреччина».
Вступ
Передумови Після розділу Османської імперії після Першої світової війни турецькі революціонери на чолі з Мустафою Кемалем Ататюрком вийшли переможцями у війні за незалежність Туреччини, створивши сучасну Турецьку Республіку, якою вона існує сьогодні. Ататюрк, президент Туреччини, здійснив низку реформ, включаючи секуляризацію та індустріалізацію, спрямованих на «європеізацію» або вестернізацію країни. Під час Другої світової війни Туреччина залишалася нейтральною до лютого 1945 року, коли вона приєдналася до союзників. Країна брала участь у плані Маршалла 1947 р., у 1950 р. стала членом Ради Європи, а в 1952 р. — членом НАТО. Під час холодної війни Туреччина вступила в союз із США та Західною Європою. Позиція Туреччини щодо Європи була охарактеризована як «Європа була об’єктом бажання, а також джерелом розчарування турецької національної ідентичности протягом довгої та напруженої історії».
Коротка історія основних подій ХронологіяДатаПодія13 грудня 1997Рада Люксембургу оголошує Туреччину правом стати членом ЄС.11 грудня 1999Європейська рада в Гельсінкі оголосила Туреччину країною-кандидатом.24 березня 2001Рада ухвалила Партнерство щодо вступу Туреччини.19 травня 2003Рада ухвалила переглянуте Партнерство приєднання Туреччини.16 грудня 2004Європейська Рада заявляє, що Туреччина достатньою мірою відповідає критеріям для початку переговорів про вступ, починаючи з жовтня 2005 року.3 жовтня 2005 Рада ухвалює переговорну структуру, і переговори офіційно відкриваються. Починається процес скринінгу.1 червня 2006Відкриваються та закриваються переговори щодо розділу 25 – Наука та дослідження.11 грудня 2006Оскільки Туреччина відмовилася застосувати до Кіпру Додатковий протокол до Анкарської угоди, Рада вирішує, що вісім глав не відкриватимуться.19 лютого 2008Рада ухвалила переглянуте Партнерство приєднання Туреччини.30 червня 2010Розпочато переговори щодо розділу 12 – Безпека харчових продуктів, ветеринарна та фітосанітарна політика.17 травня 2012Розпочато «Позитивний порядок денний», спрямований на внесення свіжої динаміки у відносини ЄС-Туреччина.5 листопада 2013Розпочато переговори щодо розділу 22 – Регіональна політика та координація структурних інструментів.16 грудня 2013 Розпочато діалог щодо лібералізації візового режиму та підписана Угода про реадмісію між ЄС та Туреччиною.29 листопада 2015Відбувся перший саміт ЄС-Туреччина та запущено Спільний план дій ЄС-Туреччина. ЄС вітає зобов’язання Туреччини прискорити виконання контрольних показників візової дорожньої карти в обмін на припинення потоку сирійських біженців з Туреччини до Греції.14 грудня 2015 Розпочато переговори щодо розділу 17 – Економічна та монетарна політика.30 червня 2016Розпочато переговори щодо розділу 33 – Фінансові та бюджетні положення.24 листопада 2016Депутати Європарламенту переважною більшістю голосів за призупинення переговорів з Туреччиною через питання прав людини та верховенства права.20 лютого 2019Комітет Європарламенту проголосував за призупинення переговорів про вступ з Туреччиною.
1950–1990-ті роки Туреччина вперше подала заявку на асоційоване членство в Європейському економічному співтоваристві в 1959 році, а 12 вересня 1963 року підписала «Угоду про створення асоціації між Турецькою Республікою та Європейським економічним співтовариством», також відому як Анкарська угода. Ця угода набула чинності наступного року 12 грудня 1964 року. Анкарська угода мала на меті інтегрувати Туреччину в митний союз з ЄЕС, визнаючи при цьому кінцеву мету членства. У листопаді 1970 року новий протокол під назвою «Додатковий протокол» встановив графік скасування тарифів і квот на товари, що торгуються між Туреччиною та ЄЕС.
14 квітня 1987 року Туреччина подала заявку на офіційне членство в Європейському економічному співтоваристві. Європейська комісія відповіла у грудні 1989 року, підтвердивши можливе членство Анкари, але також відклавши розгляд справи на більш сприятливий час, посилаючись на економічну та політичну ситуацію Туреччини, а також її погані відносини з Грецією та конфлікт з Кіпром як на створення несприятливого середовища для почати переговори. Ця позиція була знову підтверджена на Європейській раді в Люксембурзі 1997 року, на якій були розпочаті переговори про вступ з державами Центральної та Східної Європи та Кіпром, але не з Туреччиною. Протягом 1990-х Туреччина продовжила тіснішу інтеграцію з Європейським Союзом, погодившись на митний союз у 1995 році. Крім того, Європейська рада в Гельсінкі 1999 року стала важливою віхою, оскільки ЄС визнав Туреччину кандидатом на рівних з іншими потенційними кандидатами.
2000-ті роки Наступним важливим кроком у відносинах Туреччини та ЄС стало засідання Європейської Ради в Копенгагені в грудні 2002 року. Згідно з ним, «ЄС розпочне переговори з Туреччиною «невідкладно», якщо Європейська Рада в грудні 2004 року на основі звіту та рекомендації Комісії вирішить, що Туреччина виконує Копенгагенські політичні критерії». Президент Франції Жак Ширак і канцлер Німеччини Герхард Шредер висловили спільну підтримку порядку денного саміту Європейської комісії в грудні 2004 року щодо приєднання Туреччини до Європейського Союзу.
Європейська комісія рекомендувала розпочати переговори у 2005 році, але також додала різні запобіжні заходи. Лідери ЄС домовилися 16 грудня 2004 року почати переговори про вступ з Туреччиною з 3 жовтня 2005 року. Хоча Австрія та Німеччина спочатку хотіли залишити відкритою можливість того, що переговори з Туреччиною призведуть до привілейованого партнерства, меншого за повне членство, переговори про вступ були в кінцевому підсумку розпочаті зі «спільною метою» членства.
Відтоді переговори про вступ Туреччини були зупинені через низку внутрішніх і зовнішніх проблем. І Австрія, і Франція заявили, що проведуть референдум щодо вступу Туреччини. У випадку Франції було внесено зміну в її конституцію, щоб провести такий референдум, але пізніше інша конституційна зміна дозволила парламенту (якщо велика більшість його членів погодиться) запобігти такому референдуму. Питання Кіпру продовжує залишатися серйозною перешкодою на шляху переговорів. Європейські чиновники прокоментували уповільнення турецьких реформ, що, у поєднанні з кіпрською проблемою, змусило комісара ЄС з розширення Оллі Рена у березні 2007 року попередити про наближення «аварії поїзда» під час переговорів. Через ці невдачі переговори знову зупинилися в грудні 2006 року, коли ЄС заморозив переговори у 8 із 35 ключових областей, про які йдуть переговори.
У 2007 році Туреччина заявила, що має на меті дотримуватися законодавства ЄС до 2013 року, але Брюссель відмовився підтримати це як кінцевий термін для членства. У 2006 році президент Європейської комісії Жозе Мануел Баррозу заявив, що процес вступу триватиме щонайменше до 2021 року. Під час візиту до Німеччини 31 жовтня 2012 року прем’єр-міністр Туреччини Р.Т. Ердоґан пояснив, що Туреччина очікує, що членство в Союзі буде реалізовано до 2023 року, до 100-річчя Турецької Республіки, маючи на увазі, що вони можуть припинити переговори про членство, якщо переговори до того часу не принесуть позитивного результату. Президент Туреччини Абдулла Гюль заявив, що після завершення процесу вступу Туреччина проведе референдум щодо членства Туреччини в Європейському Союзі.
У грудні 2009 року Республіка Кіпр заблокувала 6 розділів переговорів про вступ Туреччини, включаючи розділи щодо судової влади та основних прав, енергетики та освіти та культури, стверджуючи, що Туреччині спочатку необхідно нормалізувати відносини з Кіпром. Як наслідок, з червня 2010 року не було відкрито жодної глави. Отже, немає жодної глави, яку може відкрити Туреччина, окрім складних та економічно шкідливих розділів «Політика конкуренції», «Соціальна політика та зайнятість» та «Державні закупівлі», які більшість країн-кандидатів відкривають наприкінці приєднання, оскільки всі інші розділи заблоковані. У лютому 2013 року заступник заступника секретаря міністерства у справах ЄС Бурак Ерденір заявив, що ЄС ще не повідомив Туреччині контрольні критерії для відкриття розділів 23 і 24 «Судова влада та основні права та юстиція, свобода та безпека». після завершення перевірки розділів у 2006 році, що унеможливлює їх виконання. Він також припустив, що це була навмисна спроба уповільнити процес їхнього вступу.
Позитивний порядок денний (2012–13) Після більш ніж двох років без відкриття розділів Європейська комісія розробила «Позитивний порядок денний», покликаний зосередитися на спільних інтересах ЄС та Туреччини. Комісар ЄС з питань розширення Штефан Фюле описує, що мета полягала в тому, щоб «підтримати процес приєднання і повернути його належним чином у правильний шлях після періоду стагнації, який був джерелом розчарування для обох сторін». Комісія ЄС назвала широкий спектр сфер як основних елементів порядку денного, таких як «інтенсифікований діалог та співробітництво щодо політичних реформ», «віза», «мобільність та міграція», «енергетика», «боротьба з тероризмом», «подальше участь Туреччини в програмах Співтовариства», «побратимство міст», «торгівля та митний союз» та «підтримка зусиль щодо приведення у відповідність до acquis, у тому числі щодо розділів, де наразі не можна відкрити переговори про вступ». Пропозиція була схвалена за умови, що вона служить інструментом підтримки та доповненням до переговорного процесу з ЄС.