Озе́рна — село в Тернопільському районі Тернопільської області. З вересня 2015 року — центр Озернянської сільської громади. Розташоване на річці Восушка. Одне з найдавніших згаданих в історичних джерелах поселень Зборівщини. До 1941 року мало статус міста. Площа становить 5912 га. На січень 1997 року Озерна — одне з чотирьох найбільших сіл Тернопільщини.
Географія Село Озерна знаходиться на березі річки Восушка, вище за течією, на відстані 2 км розташоване село Осташівці, нижче за течією на відстані 1 км розташоване село Покропивна. Декілька частин села рознесено на відстань до 3 км. Через село проходять автомобільна дорога та залізниця, станція Озерна. Відстань до Тернополя — 18 км.
Об'єкти природно-заповідного фонду У селі є гідрологічна пам'ятка природи Джерело Пресвятої Богородиці та ботанічна пам'ятка природи Озернянські липи.
Історія
Польський період і Хмельниччина
У 1349 році Галичина була остаточно приєднана до польської держави, яка в 1434 році на західноукраїнських землях утворила Руське воєводство з центром у Львові.
Наприкінці XV століття почалися руйнівні напади Кримського ханства, включно вглиб Галичини. Кримські татари руйнували міста і села, забирали людей у неволю, продавали на ринках в рабство або використовували як рабів у своїх господарствах. Польща не могла протистояти таким нападам і захистити народ, тому він створив для своєї оборони власну військову силу — козацтво.
16 вересня 1604 року в селі зупинялося українсько-польське військо, яке 20 червня 1605 року захопило Москву.Похід на Москву / П. Блавацький. — Київ: Видавець Корбуш, 2020. — 208 с. ISBN 978-966-2955-49-1
У документах 1542 і 1545 років Озерну вже згадують як містечко, що належало Яну Амору Тарнавському, а з 1615 року — Якубу Собєському — батькові пізнішого короля, що закупив землі від Озерної до Золочева, які як спадок переходили з покоління в покоління у родині Собєських.
1648 року козаки під проводом Богдана Хмельницького повстали проти панування Польщі. У травні того року під Жовтими Водами вони здобули першу перемогу, що сприяла подальшому розгортанню визвольної війни. Незабаром козаки вщент розгромили поляків під Корсунем і Пилявцями.
Того ж року Хмельницький рушив до Галичини. Прямуючи до Львова, козаки на чолі з гетьманом проходили Озерну, а наступного 1649 року на західній околиці Озерної готували військо до Зборівської битви. Місцевість сприяла тому, щоб приховати військові загони для несподіваного нападу на ворога та забезпечити коням водопій. Звідтіля гетьман зі своїм військом вирушив на битву і 16 серпня почав здобувати Зборів, а на допомогу козакам підходили татарські відділення, частина яких розташовувалась під Озерною. У Зборівській битві козаки знову здобули перемогу.
У 1655 році Богдан Хмельницький, після Переяславської угоди 1654 року, об'єднав свої сили вже з московськими військами, під проводом Василя Бутурліна, пішов походом на Кам'янець-Подільський, а в жовтні 1655 року — на Львів, але відступив, взявши викуп грішми і дорогоцінностями. Повертаючись, козаки мали бій під Озерною з татарами. Битва закінчилася безрезультатними переговорами кримського хана Герея з Хмельницьким. У цій битві 18 листопада був тяжко поранений сотник Бенюга, який помер і був похований на околиці Тернополя. Сьогодні його могила знаходиться у Парку національного відродження. На озернянській землі залишилася могила полеглих козаків, пагорб якої знищили, коли в Озерній було утворено колгосп.
У 1740 землі було продано Радзівіллам. Станом на 1772 рік Озерна мала 150 осель.
Панування Корони Польської тривало до 1772 року, коли внаслідок першого поділу Польщі Озерна, як і Галичина, відійшла до Австрійських володінь монархії Габсбурґів. Поступово посилювались національне та релігійне гноблення і експлуатація селян польськими феодалами. Зростали панські фільварки за рахунок селянських земель. Польські магнати встановили важкий режим панщини — селяни працювали до п'яти днів на тиждень на панських ланах. Це змушувало їх чинити опір експлуататорам, траплялись селянські повстання.
Австрійський період Після прилучення Галичини до Австрії цісар Йосиф II зменшив панщину, а 1848 року під загрозою революції панщину скасували. Однак, українські селяни мусили платити так званий «іденізаційний податок» аж до 1912 року. На честь скасування панщини в Озерній встановлено хрест.
У 1884 році в Озерній налічувалося 4939 мешканців, у тому числі греко-католиків — 2284, римо-католиків — 1602, євреїв — 1043, інших − 10. Вміли читати лише 310 осіб. У центрі містечка була дерев'яна церква і мурований 1864 року костел, до якого, крім римо-католиків Озерної, належало ще й 200 прихожан з Богданівки і 40 з Білківців. Всього до римо-католицької парафії в Озерній належало тоді 13 сіл. 1858 року у місті було відкрито дворічну школу з польською мовою викладання, де навчалося 134 учні із 600 дітей шкільного віку.
Ремісників у місті було мало. Щопонеділка в Озерній був великий ринок. Сюди з'їжджалися на торги зі Зборова, Козови, Кізлова, Тернополя і навколишніх сіл. Часто бували гончарі. Торгували переважно прядивом, худобою, зерном, яйцями. Корів і коней на цей час селяни мали по кілька штук. Пасіки тримали в полі й обносили їх земляним насипом, щоб оберегти від вітрів. Було задокументовано 880 бджолосімей.
Головним заняттям мешканців було землеробство. Ним займалися і окремі євреї, які давали селянам землю на спілку або використовували для її обробітку найману силу.
Певним стимулом для розвитку Озерної стало будівництво одноколійної залізниці Львів — Тернопіль — Підволочиськ, яка проходила через Озерну і з'єднала внутрішні райони Австро-Угорщини з залізничною мережею підросійської України. У грудні 1870 року по ній пройшов перший поїзд. Тоді була побудована дорога з містечка до залізничної станції. Під час прокладання дороги було розкопано частину земляного валу, що знаходився за містечком, де знайшли останки давніх поховань.
Наприкінці XIX століття в Озерній була епідемія холери. Кількість жертв невідома.
Український фольклорист і перекладач, вчений-етнограф і друг Івана Франка Осип Роздольський (1872—1945 рр.) збирав в Озерній перекази й пісні. Зібране видрукував у фольклорних виданнях «Галицькі народні казки», «Галицькі народні новели», «Галицько-руські народні мелодії». Збірка «Галицько-руські народні мелодії» складалась із 1500 пісень.
Перша світова війна
24 серпня 1914 року до Озерної увійшла 40-тисячна російська армія під командуванням генерала Федченка. Упродовж півгодини всі хати заповнили солдати, що відбирали хліб у селян.
До Озерної доходили чутки, що Січові Стрільці завзято б'ються на стороні Австрії, щоб вибороти від російських посягань не тільки Галичину, а і всю Україну. Російська влада ставилась до галицьких українців вороже. Губернатор Галичини граф Бобринський заборонив видавати українські часописи, заборонив діяльність «Просвіти» і Наукового товариства ім. Шевченка та всі інші організації, школи русифіковано, церква переслідувана. На місце вивезеного в глибину Росії Митрополита Шептицького надіслано російського православного єпископа Євлогія. Українців масово арештовували.
Навесні 1915 року австро-німецькі армії проломили російський фронт під Горлицями і посунулися аж під Львів.Росіяни видали наказ забрати всіх чоловіків віком до 50 років, всю худобу та коней. Найближчої ночі усі чоловіки поховалися в криївках та в збіжжі на полі. При забиранні худоби солдати мусили боротись із жінками. На допомогу солдатам прислали кінний відділ. Жінок били нагайками і прикладами крісів. Жінки чинили опір, кидалися на солдатів, дряпали їм очі. Зрештою росіяни відступили.
У червні 1916 року через зраду чеських полків російські війська проломили німецько-австрійський фронт і посунули на захід. Фронт стабілізувався і простояв на Стрипі один рік.
У 1919—1920 роках через Озерну пройшла польсько-радянська війна. Українські солдати проводили погроми єврейського населення.
На той час у місті були маслозавод, молочарня, пекарня, млин та інша інфраструктура. Серед українських підприємців згадують Михайла Гриценка, що мав склад біля залізничної станції.
Друга світова війна З початком війни 1 вересня 1939 року ще в перші дні було видно безпорадність польського війська. 18 вересня 1939 р. радянські війська, техніка й обози йшли безперервним ланцюгом центральною дорогою Озерної на захід.
2 липня 1941 року в Озерну вступили німецькі війська. Перед їхнім приходом на головному тракті в центрі села було споруджено високу браму, прибрану прапорами української і німецької держав. Було проведено маніфестацію з нагоди відродження української належної держави. На другий день німецькі війська вбили 18 озернянських селян, які того дня косили свої ділянки. Війська, що наступали, побачили чоловіків, зібрали їх, почали допит, але для мешканців села німецька мова була незрозуміла. Почувши слово «рус», один із селян кивнув ствердив, що вони русини (українці). Проте німці зрозуміли «рус» як «росіянин», внаслідок чого загинуло 18 людей.
Джерела свідчать, що німці знищили все єврейське населення села у 1941 році. До 1942 року в селі не залишилося жодного єврея.
Село перебувало під нацистською окупацією з 2 липня 1941 до 18 липня 1944 роки. У березні 1944 року німецькі війська в Озерній зупинили наступ радянських військ. До 18 липня річка Восушка з прилеглими до неї видолинками протягом майже чотирьох місяців розділяла лінію фронту двох таборів. Передова фронтова лінія німецьких військ проходила околицею села, радянських — на другому боці річки на відстані 100—150 метрів в полі. Таким чином, основну частину Озерної контролювали німецькі війська. Радянським військам були підконтрольні хутори — територія від Тернополя (Кути), хутори від села Покропивна, біля лісу.
У земляному валі біля церкви німці збудували великий бункер. Його довжина становила близько 20 м, куди вело три входи. Тут розташовувалося командування ділянки фронту. Під час протистояння у селі німці виселили всіх його мешканців, а хто не виконував їхнього розпорядження —розстріляли, що вчинили з Бартком Слоняком (якому було близько 90 років).
Після приходу в Озерну радянської влади молодь села вирішила поповнити ряди УПА. У серпні 1944 року у Розгадівському лісі було організовано збір повстанців.
З Озерної в Розгадівський ліс добиралися Теодор Леськів, Володимир Леськів, Нестор Романів, Петро Буль, Теодор Демидяк, Андрій Демидяк, Богдан Волошин, Володимир Січкоріз, Михайло Беззубка, Микола Осадця, Софрон Яворівський, Ярослав Штогрин, Володимир Вонс, Михайло Дудар. За декілька тижнів про дислокацію новоорганізованих сотень УПА дізналися більшовики і спрямували сюди великі сили озброєних підрозділів. Відбувся бій, унаслідок якого загинули мешканці села Теодор Леськів і Андрій Шпак.
У визвольній боротьбі брали участь такі жителі Озерної: Василь Богач «Крутий». Член ОУН. У червні 1945 року загинув у Чернихівському лісі під час облави. Нестор Берестецький, симпатик ОУН. Загинув на Волині. Мирон Берестецький. У 1945 році при сутичці з більшовиками загинув в селі Ярчівці. Йосип Волошин «Скоб», «Ярема». Член ОУН, загинув 7 вересня 1945 року в Струсівському лісі. Лукія Вонс «Уляна» — підрайонова (УЧХ) на Зборівщині, місце загибелі невідоме. Володимир Волошин «Вишня». Член ОУН. Страчений більшовиками 4 травня 1945 року. Іларій Волошин «Топір» — районовий керівник СБ, загинув у бою з кадебістами 13 січня 1949 року. Софрон Вонс, загинув в селі Озернянка восени 1948 року. Ярослав Дацко, симпатик ОУН, загинув в липні 1945 року на Івано-Франківщині. Софрон Демидяк «Вир», член ОУН, загинув у жовтні 1944 року на озернянських полях коло Марущаків. Теофіл Дзвінярський «Чайка». Загинув у бою з більшовиками у 1950 році в селі Кабарівці. Євгенія Зварич «Мурашка» — повітовий провідник УЧХ, член ОУН, загинула 7 вересня 1945 року в Струсівському лісі. Володимир Кутний «Гайда», член ОУН, загинув у селі Данилівці 15 лютого 1945 року. Василь Романишин, загинув у Карпатах.