Каленик Мишкович — руський боярин першої половини XV століття, прародитель Тишкевичів. Під час династичної війни у ВКЛ належав до прибічників великого князя литовського й руського Свидригайла Ольгердовича.
Життєпис Він походив, либо́нь, із Чернігово-Сіверщини, де його предки осіли щонайпізніш при кінці XIV віку, тоді як нащадки уже вповні лічились київськими зем'янами. Судячи по патронімові, Каленик був сином незнаного ближче боярина Михайла (Мишка чи пак Миська), котрий значиться другим у записі про «род пана Калениковича и пани єго» з синодика Києво-Печерського монастиря, складеного межи 1483 та 1526. На думку дослідниці Наталії Яковенко, згаданий в нім Климентій є хрещеним ім'ям Каленика, а названа слідом Огрефіна — дружиною; на противагу їй польський історик вказує на розрізнення східнослов'янським й грецьким ономастиконом обох йменьГолубев С. Т. Древний помянник Киево-Печерской лавры (конца XV и начала XVI столетия) / С. Т. Голубев // Чтения в Историческом обществе Нестора Летописца. — Кн. 6. — Киев, 1892. — С. 42..
Укладачі гербівників, передовсім Шимон Окольський, який в своїй роботі покликавсь на документи з «архіву Тишкевичів», зазначають, що Каленик служив господарю «за голову до ради й десницею к війні», 1434 року обняв уря́д намісника путивльського і звенигородського (Praefectus Putiulensis atque Zninogrodensis), а зарівно «маршалка великого князя», хоча остання звістка видається згóла легендарноюSłownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. — T. 1: [Aa — Dereneczna] / Red.: Chlebowski Bronisław, Sulimierski Filip, Walewski Władysław. — Warszawa, 1880. — S. 134.
Подля дарчої грамоти Свидригайла від 17 жовтня 1437, виданої у Києві, за «верную а нигды не опущеную» службу боярин одержав чималий комплекс земель (невповні локалізованих, зокрема через розбіжності в текстах 2-х її публікацій). Йдеться про: село Бурківці, слободища близь Звягеля, а саме Межиєвичі (Михеєвичі), Ходорковичі й Тейковичі у Житомирськім повіті, а в Овруцькому — с. Остаф'єво на річці Норинь, Валковичі, Демидковичі та Дмитрієвича діти на Хвосниці, а під м. Полонним — Вищикусовичі й Плище на усті Кам'янки зі Случчю. Окрім того, за твердженням історика Павла Клепацького, 1438 року йому були пожалувані обширні володіння над ріками Гнилоп'яттю і Гуйвою, т. зв. Слободищенська волость (Слободище, Бердичів, Сільце, Чортолісці, Рудники, Бернавка), втім відповідний акт, спом'янутий 7 жовтня 1593 р. в інвентарі маєтностей Тишкевичів-Логойських у Житомирському повіті, не вцілів Архив Юго-Западной России, издаваемый Временной комиссией для разбора древних актов. — Ч. 6: Акты об экономических и юридических отношениях крестьян в XVI—XVIII веке (1498—1795). — Т. І (с приложением в особой книге). — К., 1876. — С. 228.
Оскільки нащадки Каленика Мишковича користувались гербом «Леліва», іще Владислав Семкович висловив здогад, що його боярин міг запозичити в 1432-40 рр. од Івана Монивидовича, чий отець дістав цей герб за Городельською унією. Натомість Олег Однороженко схиляється до думки, що той послуговувався самобутнім знаком, котрий склався на місцевому ґрунті і був позбавлений помітних зовнішніх впливів. Спроби зв'язати адопцію з Трокським привілеєм Жигимонта Кейстутовича 1434 р. не виглядають переконливими.
Достоту невідомо, чи зберіг Каленик свої уряди в 1440-х, чи був усунений від намісництва кн. Олельком Володимировичем.
Родина Мав братів Андрія, Павла і Єська. Лишив по собі: Івана (?), жонатого з кн. Агафією Іванівною Глинською (після його кончини постриглась у черниці під іменем Гафтелини і на самім початку 1500 р. доручила племіннику відписати с. Гатне київському Пустинно-Микільському монастирю). Каленика, згадуваного джерелами в 1457/58-88 годах, зосібна як суддю «по приказанью господаря нашаго, князя Семена Олександровича, отчича киевского». Від його сина Тишка і походить шляхетський рід Тишкевичів.
Володимир Собчук доводить, що Сенько, Дашко й Федько Калениковичі, яких історики раніше вважали синами Мишковича, насправді належали до однойменного роду вірменського походження із Львівської землі.
Мав померти до 20 серпня 1450.
Вшанування пам'яті З 2016 року ім'ям нобіля зветься один із провулків Звенигородки (раніше — пров. Сидора Ковпака).
Див. також Боговитин Гетовт Каленикович Петро Мишчич Юрша Іванович Василь Павлович (писар господарський)
Завваги
Примітки
Джерела