Розно́шинці — село в Україні, у Збаразькій міській громаді Тернопільського району Тернопільської області. Розташоване на річці Гнізна, в центрі району. До 2020 було підпорядковане Красносільській сільській раді.

Історія Перша писемна згадка — 1463.

«Присяжна грамота» подільського старости Федька Несвізького від 7 вересня 1434 р., де згадується його вотчина – Збаразька волость (без конкретизації навколишніх населених пунктів) і «жалована грамота» Великого князя литовського Казимира Ягелончика про надання Збаража і деяких навколишніх сіл у володіння Дениска Мокосійовича від 11 січня 1442 р. Сьогодні зі  згаданих населених пунктів до Збаразького району не належить жоден (відомі лише Ожигівці, Борщівка, Матвіївці та ін. у межах північних та східних районів області).

І ось 9 липня 1463 р. у Луцьку три брати – Василь, Семен і Солтан Васильовичі, «отчині і дідичі Збаразькі» (сини князя Василя Федоровича Несвізького) офіційно поділили батьківські маєтки. У цьому документі перераховано переважно більшість сіл Збаражчини (і не тільки), що відійшли князям.

Зокрема, Василю Васильовичу – містечко Збараж і села Опрілівці, Охрімівці, Чернихівці, Верняки, Залужжя, Литовський Кут (біля с. Новики), Рябчинці (на схід від Базаринець), Тарасівка, Розношинці, Мусорівці, дві Стриївки та інші села в інших районах області. Семену Васильовичу – містечко Колодно і села Добриводи, Іванчани, Новики, Олишківці, Гніздичне, Шимківці, Глубичок та інші села переважно у Зборівському районі. Третьому, Солтану Васильовичу, – два Бутини, два Вишнівці, Решнівка (після матері) та інші села переважно на Шумщині та Лановеччині.

– Процитований документ зберігається в архіві князів Любартовичів Сангушків у Славуті (Archiwum książąt Lubartowiczow Sanguszkow w Sławucie. T.1 1366-1506. S.53) і на його підставі першу писемну згадку про вищенаведені населені пункти можна датувати 9-м липня 1463.

У 1854 —1918 рр. у складі Збаразького повіту (Королівство Галичини та Володимирії).

Діяли товариства «Просвіта», «Січ», «Союз українок», кооператива.

12 червня 2020 року, відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України від № 724-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Тернопільської області», село увійшло до складу Збаразької міської громади.

19 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Збаразького району, село увійшло до складу новоутвореного Тернопільського району.

Населення За даними перепису 2001 року, населення Розношинців становило 320 осіб.

Мова Рідна мова населення за даними перепису 2001 року: Мова Чисельність, осіб Частка Українська 320 100,00 % Разом 320 100,00 %

Пам'ятки Є церква святого Юрія (1860, кам'яна), «фігура» Матері Божої.

Споруджено пам'ятник воїнам-односельцям, полеглим у німецько-радянській війні (1982), встановлено пам'ятні знаки на честь скасування кріпацтва і за тверезість (1874), меморіальну таблицю на пам'ять про перебування у Розношинцях письменника Василя Стефаника (1982), насипано символічну могилу жертвам сталінських репресій та Борцям за волю України (1995).

Соціальна сфера Працюють загальноосвітня школа І ступ., бібліотека, ФАП, відділення зв'язку, с.-г. т-во «Мрія».

Відомі люди Народилися Оленська-Петришин Аркадія — українська художниця, мешкала у США, громадська діячка С. Гонта, науковці З. Дячун, І. Смолій, А. Гуменюк, педагог, музикант, діяч культури Я. Рутецький, Михайло Лисогір (нар. 20.11.1897, Розношинці, Збаразький повіт, Галичина — пом. 05.12.1979, Нью-Йорк, США) — вчитель, учасник визвольних змагань в лавах УГА, український громадський діяч у США. громадські діячі Йосафат (СафатБ, Мельничук, В. Уніят. Іван Франко і Тернопільщина // Тернопіль: Тернограф, 2012. 280 с. ISBN 978-966-457-087-6 c. 92 Шмігер, похований у Розношинцях) і П. Таращук.

Галерея

Примітки

Література

Неповторна атмосфера рідної історії [Текст] : [у с. Розношинці відкрили музей рідної історії] / С. Гнатів // Сільський господар плюс Тернопільщина [Текст]. — 2021. — № 24 (16 черв.). — С. 10 : фот

Archiwum książąt Lubartowiczow Sanguszkow w Sławucie. - T.1.- 1366-1506. - S.53