Системний бартонельоз (; також хвороба Карріона , ще гарячка Карріона ; також гарячка Оройя / перуанська бородавка ) — ендемічна інфекційна хвороба з групи бартонельозів, яка перебігає з гострими (гарячка Оройя) і хронічними проявами (перуанська бородавка). Належить до тропічних хвороб та групи забутих тропічних хвороб.
Історичні відомості Як окреме захворювання системний бартонельоз був відокремлений у 1871 році, коли в Перу захворіло і померло до 7000 робітників, зайнятих на будівництві залізниці на ділянці Ліма до міста Ла-Ороя, яке розташовано на висоті 3750 м над рівнем моря у горах. Безпрецедентний дослід на собі для встановлення етіологічної ідентичності двох форм хвороби 1885 року провів перуанський студент-медик Данієль Алкідес Карріон, який ціною свого життя встановив це. Перуанський мікробіолог Альберто Бартон виявив і описав збудника хвороби у 1905 році.
Етіологія
Bartonella bacilliformis при світловій мікроскопії виглядають переважно як короткі палички, розміром 0,3-0,5 × 1,0-3,0 мм. У зрізах з інфікованих тканин можуть бути зігнутими, плеоморфними, згрупованими в компактні скупчення (кластери). Округлі форми досягають 1,5 мм в діаметрі. Фарбуються за Романовським—Гімзою. У біоптатах із тканин — барвником із застосуванням срібла за Вортінг-Старрі. Сприймають також акридин помаранчевий барвник, що використовується в імунохімічних дослідженнях. Для B. bacilliformis характерні 1-4 джгутика, розташованих на одному з полюсів клітини, і тому вона рухлива. Ці бартонели мають чітко структуровану тришарову оболонку. Остання містить до 12 протеїнів із молекулярною масою від 174 до 28 кДа. Розмір геному відносно невеликий. Співвідношення гуаніну і цитозину — 38,5-41,0 мол.%.
Розмноження бартонелл відбувається простим поперечним поділом. В організмі чутливих хазяїв B. bacilliformis ростуть на поверхні клітин, а також проникають і заселяють еритроцити і ендотеліальні клітини судинної системи та ендокарда. Біологічною особливістю бартонел є їхня унікальна здатність стимулювати проліферацію клітин ендотелію і зростання дрібних судин у їх капілярної частини, що призводить до ангіоматозу.
По характеру харчування бартонел є аеробними гематотрофами, вимогливими до складу поживних середовищ. Поза організму людини і гризунів їхнє культивування може здійснюватися на твердих і напіврідких поживних середовищах, збагачених 5-10 % кров'ю людини або тварин. При первинному виділенні бартонел із крові, папул та уражених органів потрібно тривале, до 15-45 діб і більше, утримання засіяних чашок з агаром в оптимальних умовах росту.
Наразі частина дослідників припускає, що перуанську бородавку може спричинювати Bartonella ancashi, однак не отримано доказів цього згідно з постулатами Коха.
Епідеміологічні особливості Безперечно встановлено ендемічність Bartonella bacilliformis. Вона поширена лише в північно-західній частині Південної Америки в гірських районах Анд, захищених від тихоокеанських вітрів, на висотах 600—2500 м над рівнем моря, територіально прив'язаних до Перу, частково Колумбії та Еквадору. Життєвий цикл цих бартонел пов'язаний з південноамериканським різновидом москітів, а саме, Lutzomia noguchi, L. verrucarum та іншими, а також місцевими мишеподібними гризунами.
Джерело і резервуар інфекції Передбачається, що значущим резервуаром В. bacilliformis є людина, оскільки зареєстровані безсимптомні та легкі форми хвороби, що супроводжуються тривалим бактеріоносійством. У природі основним джерелом є мишоподібні гризуни.
Патогенез і патоморфологічні зміни На місці вхідних воріт збудника зазвичай яких-небудь специфічних слідів, пов'язаних із мікроорганізмом, не залишається. Після укусу москіта бартонели разом зі слиною комахи безпосередньо проникають у кровоносне русло, атакують і проникають в еритроцити, надалі поширюються гематогенним шляхом із подальшим зараженням клітин ендотелію судинної системи, лімфатичних вузлів, селезінки та інших органів. Фактори патогенності бартонел практично не вивчені. Достовірно встановлено, що впровадження бартонел в еритроцити відбувається за участю джгутика, за допомогою якого збудник системного бартонельозу прикріплюються до поверхні еритроцита, а потім впроваджуються в нього. При цьому до 90 % еритроцитів гемолізується, що обумовлює різку анемію і особливості клінічної картини захворювання. Ослаблення імунного захисту внаслідок дисфункції і дискоординації діяльності системи ендотеліальних клітин, порушення кровообігу і гіпоксія органів і тканин зумовлюють появу і наростання загальнотоксичних симптомів (гарячка, озноб, артеріальна гіпотензія, нудота, блювання, слабкість серцевої діяльності).
Гістологічно тканини і органи хворих при гарячці Оройя знекровлені, виявляються центральні некрози навколо печінкових вен з інфільтрацією уражених ділянок мікрофагами і поліморфноядерними лейкоцитами; в пульпі селезінки — вогнища некрозів; лімфатичних вузлах — проліферація ендотелію і відкладення пігменту; в кістковому мозку — проліферація, макрофагоцітоз.
При перуанській бородавці виражені проліферативні процеси ендотелію лімфатичних і кровоносних судин, новоутворення дрібних кровоносних судин із виникненням ангіоендотеліом і вторинним розростанням сполучної тканини. У клапанах серця, уражених бартонелами у хворих із клінічно маніфестним ендокардитом, формуються численні вегетації з фібрину і тромбоцитів, на стулках клапанів спостерігаються перфорації, а в тканинах видалених клапанів — маса позаклітинно розташованих мікроорганізмів і поверхневі запальні інфільтрати.
Поступова поява в крові хворих захисних антитіл зупиняє інфекційний процес, пацієнти поступово одужують з формуванням імунітету різної тривалості. При перуанській бородавці, що розвиваються найчастіше у осіб з імунною недостатністю, встановлюється тривала бактеріємія, всупереч інтенсивній багатомісячній терапії антибіотиками. Останнє пояснюють внутрішньоклітинною локалізацією частини популяції збудника в запальних інфільтратах.
Клінічні ознаки У МКХ 10-го перегляду хворобу класифікують до класу I «Деякі інфекційні та паразитарні хвороби» під номером А44.0 (гарячка Оройя) і А44.1 (перуанська бородавка). Клінічні симптоми бартонельозу є різноманітними, є багато випадків стертого і безсимптомного перебігу. Розрізняють дві класичні клінічні форми, що відповідає різним ланкам патогенезу, вторгненню збудників у 2 типи клітин організму — еритроцити та ендотеліальні клітини.
Гарячка Оройя Також називають гематичною стадією системного бартонельозу. Починається гостро з настання гарячки, але при цьому температура не перевищує 39 °C. Шкіра стає блідою, з'являється нездужання, головний біль, міальгії, біль у животі, безболісне збільшення печінки, жовтяниця, збільшення лімфатичних вузлів та селезінки. Розвивається тяжка гемолітична анемія, появу якої на тлі гарячки вважають патогномонічним симптомом, та тимчасова імуносупресія. Іноді вислуховується шум в серці через вплив хвороби на систему кровообігу. Більша частина смертей при системному бартонельозі припадає на гостру фазу. Летальність за відсутності лікування сягає 40 %, але досягає приблизно 90 % випадків, коли виникли випадки поєднаного захворювання на сальмонельоз.
Перуанська бородавка Через деякий час від гарячки Оройя у хворих на шкірі виникають проліферативні висипання, які завжди здіймаються над поверхнею шкіри (тому їх і називають «перуанськими бородавками») і бувають різних розмірів: міліарні — розміром до 4 мм діаметром, вузлові або підшкірні, великі — > 5 мм діаметром. Міліарні ураження спостерігаються найчастіше. Перуанські бородавки часто виразкуються і кровоточать. Також можливе підвищення температури тіла, нездужання, артралгії, анорексія, міалгії, блідість, лімфаденопатія та збільшення печінки та селезінки. Хронічна фаза є найбільш тривалим етапом системного бартонельозу. Смерть при цій формі буває вкрай рідко.
Діагностика Діагноз гарячки Оройя встановлюють за клініко-епідеміологічними даними та підтверджують мікроскопічним виявленням бартонел у мазках крові, пофарбованих за Романовським—Гімзою. Бартонели фарбуються в яскраво-червоний або пурпурний відтінок і чітко видні в еритроцитах та макрофагах. Рідше використовують бактеріологічний посів крові на поживне середовище — колумбійський кров'яний агар. Також проводять серологічні дослідження методом імуноблотінга. Проводять реакцію імунофлюоресценції. Також розроблена і впроваджена в клінічну практику полімеразна ланцюгова реакція (ПЛР), яка дозволяє виявити в крові специфічну ДНК збудника. Діагноз перуанської бородавки встановлюють на основі характерних висипань, підтверджується також у ПЛР, імуноблотінгу та дослідженні біоптатів із фарбуванням за Вортінг-Старрі.
Лікування
Ведучою при гарячці Оройя є етіотропна терапія — рекомендується доксициклін 0,1 г 2 рази на добу, цефтріаксон 1,0 г 2 рази на добу внутрішньом'язово. Меншою мірою — хлорамфенікол (левоміцетин) 0,5 г 4 рази на добу. При перуанській бородавці рекомендується рифампіцин або азитроміцин.
Через високу частоту коморбідних інфекцій та захворювань, часто необхідні різні процедури. Вони включають застосування глюкокортикостероїдів при виникненні респіраторного дистрес-синдрома, переливання еритроцитарної маси при тяжкій анемії, перикардектомію при тампонаді перикарда тощо.
Профілактика Через те, що хвороба є ендемічною, заходи запобігання здійснюють у регіонах поширення збудника, тобто в Андських горах на висоті 1000-3000 метрів, де є специфічні переносники. Проводять захист від укусів москітів, носіння захисного одягу.
Джерела Kassem A Hammoud Bartonellosis (Bartonella Infection). Updated: May 15, 2017 Medscape. Infectious Diseases Sections. Bacterial Infections (Chief Editor: Burke A Cunha). 30.05 2014 р. Руководство по инфекционным болезням / Военно-мед. акад.; Под ред. Ю. В. Лобзина. — 3-е изд., доп. и перераб. — СПб.: Фолиант, 2003. — часть 1, с. 165. Whonamedit?- A dictionary of medical eponyms. Carrión's disease Whonamedit?- A dictionary of medical eponyms. Daniel Alcides Carrión Whonamedit?- A dictionary of medical eponyms. Alberto Leopoldo Barton Thompson Maguina C, Garcia PJ, Gotuzzo E, Cordero L, Spach DH (September 2001). «Bartonellosis (Carrión's disease) in the modern era». Clin. Infect. Dis. 33 (6): 772–9.
Посилання Гарячка Оройя Системний бартонельоз
Лекція по системному бартонельозу