Габріє́ль Яре́д (, ; 7 жовтня 1949, Бейрут, Ліван) — музикант, композитор і оркестратор ліванського походження, який попри пізню академічну освіту, вважає себе самоуком. Автор музики для кінофільмів європейського (переважно французького) та американського виробництва. Серед фільмів з музикою Яреда — «Англійський пацієнт», «Талановитий містер Ріплі», «Холодна гора», «Осінь у Нью-Йорку», «1408» та інші. Тричі номінувався на премію «Оскар», один раз став переможцем цієї премії. Володар й інших музичних кінонагород. Крім того, Яред є автором музики для балетів, а також для радіо, телебачення і реклами.
Біографія Габрієль Яред народився 7 жовтня 1949 в Лівані. З 4 до 14 років навчався в єзуїтській школі-інтернаті Бейрута. Після закінчення школи вступив на юридичний факультет, де вивчав філософію французькою та арабською мовами.
Окрім основного навчання Габрієль займався музикою — в сім років батько віддав його на курси акордеона, а з дев'яти він почав опановувати гру на фортепіано. Попри невіру вчителя в музичне майбутнє Яреда, Габріель продовжував придержуватися свого захоплення, зайнявши місце померлого викладача-органіста в університеті Святого Йосипа, і відвідував єзуїтську музичну бібліотеку. Яреда зацікавили методи музичної композиції, і він став знайомитися з ними через вивчення класичного репертуару. Він познайомився з усіма творами Баха для органу, а також роботами Д. Букстегуде, Й. Пахельбеля, Р. Шумана, Ф. Ліста, М. Дюрюфле, О. Мессіана, Ж. Лангле, Ш. М. Відора, С. Франка.
Середовище, в якому ріс Габрієль Яред, було бідне на музичну різноманітність. Окрім східної музики, в той час не дуже любимої Яредом, йому була доступна лише французька поп-музика, яку він міг слухати на хвилі радіо ORTF. Крім того, в Лівані було складно знайти ноти. Іноді батько привозив їх Габрієлю зі своїх поїздок. Попри обмежений доступ до прикладів світової музичної культури, в 14 років Габрієль завдяки здобутим знанням в царині музичної композиції зміг написати вальс для фортепіано. 1966 року він написав музику для змішаного хору, покладену на поезію Поля Валері, а в 1968 — для фортепіанного тріо, і в цей же час Яред став давати концерти.
Отримавши ступінь бакалавра юстиції, в 1969 році Яред вирушив до Франції. Там вільним слухачем він відвідував заняття Анрі Дютійо і Моріса Оани в паризькій Нормальній школі музики.
Бразилія У 1971 році Габрієль Яред відправився в Бразилію відвідати дядька. Запланувавши провести там пару тижнів, у результаті він затримався на рік-півтора. Президент Всесвітньої федерації естрадних музичних фестивалів звернувся до Яреда з проханням написати пісню для музичного конкурсу в Ріо-де-Жанейро. На фестивалі пісня посіла перше місце, а також третє місце на музичному святі в чилійськом місті Вінья-дель-Марі.
Всього через місяць після приїзду в Бразилію Яред, за його словами, міг вільно розмовляти на португальському діалекті каріока і писати музику в стилі босанова.
Яред зібрав невеликий оркестр — з шести осіб — і виступав з ним у найвідомішому нічному клубі Іпанеми з музикою, яку писав удень. У цей же час він дав концерт для квартету саксофонів на чолі з Паулу Мора, а також взяв участь в записі альбому Івана Лінса як диригент.
Знайомство з бразильською музичною культурою залишило помітний слід у творчості композитора. Як приклад впливу цієї культури сам Яред називав фільм «Тридцять сім і два щоранку», для якого він написав саундтрек, а також пісні, виконані Мішелем Жоназом і Франсуазою Арді.
Франція Вирішивши побачитися з батьками, щоб потім повернутися до Бразилії, Габрієль Яред вирушив на батьківщину, в Ліван. Проте він відвідав Париж, де в результаті і залишився. Разом з братами-музикантами, з якими він жив, Яред зайнявся написанням пісень, а також уперше спробував свої сили в оркестровці струнних, мідних духових інструментів і хору. Навички оркестратора, на відміну від композиторських, не залишилися непоміченими, і Яред впродовж наступних шести років створив переконливу серію оркестровок — всього близько трьох тисяч — які використовувалися музикантами в студіях звукозапису.
З 1974 до 1980 року Яред завдяки співпраці з такими виконавцями як Джонні Голлідей, Сільвія Вартан, Енріко Масіас, Шарль Азнавур, Жильбер Беко продовжував удосконалювати свої музичні навички. Беручи участь у створенні альбому Star Франсуази Арді в 1976 році, він, нарешті, зміг використати інші свої здібності окрім оркестровки. Потім Яред працював з Мішелем Жоназом, Мішелем Фюгеном, Міною, коли він зміг розширити рамки своєї діяльності, проявивши себе як автор музики, художній керівник і керівник проєктів в цілому. Одночасно, Яред займався написанням музики для рекламного бізнесу, брав участь у створенні роликів для радіо і телебачення, став автором джинґла для програми новин телеканалу TF1, а також записав альбом з власним вокалом. Приблизно в цей же час він вирішив поповнити свій багаж знань в царині музичної теорії та став відвідувати Паризьку консерваторію, де зайнявся вивченням поліфонії і фуги.
Кінокомпозиторська діяльність За словами Яреда, як композитор він — інтроверт. Його образи виникають завдяки словам і внутрішнім процесам в його власній свідомості, що суперечить враженням, викликуваними кінематографом. Проте, в 1975 році він записав саундтрек до бельгійського фільму режисера Самі Павела під назвою «Miss O'Gynie et les hommes fleurs». Першою ж його по-справжньому серйозною роботою для кіно стала музика до фільму Жана-Люка Годара «Рятуй, хто може (своє життя)», що вийшов у 1980 році. Годар, який шукав для свого фільму класичного композитора, дізнався про Яреда від чоловіка Франсуази Арді, Жака Дютрона, який якраз був запрошений на одну з ролей у фільмі. При зустрічі з Яредом Годар пояснив своє бачення музичного оформлення його нової стрічки. Саундтрек повинен був представляти варіації на музичну тему з опери «Джоконда» Амількаре Понк'єллі. Оскільки Яред не хотів більше займатися оркестровкою, він вимушений був спочатку відхилити пропозицію про співпрацю і навіть «порадив» Годару купити путівник шоу-бізнесу, де можна знайти контактні дані оркестратора. Попри цей «демарш», Годару сподобалася їхня розмова і він відправив записку з проханням про повторну зустріч. У результаті Яред записав саундтрек, не побачивши ні єдиного кадру з фільму, ґрунтуючись винятково на побажаннях Годара. Для Яреда саме такий досвід став дуже значущим, оскільки відсутність готових матеріалів фільу, що знімається, перед очима давала більше свободи його уяві та творчості.
Початковий період У 1980-і роки Яред став одним з піонерів у використанні семплювання для запису саундтреків. Першим фільмом, у якому музика, створена Яредом, містить семпли, став «Мальвіль» (1981), знятий за романом Робера Мерля. Для передачі атмосфери в цій кінроботі, в якій розповідається про життя в пост-ядерному світі, виявилося недостатньо традиційних методів оркестровки, і Яред став експериментувати, зокрема, з синтезатором Fairlight. Використовуючи різні звуки LP-записів етнічної музики (наприклад, звучання кануна), Яред створив власний набір семплів, на його думку найвідповідніших для фільму. У той же час, подібні рішення, додаючи саундтреку новий ефект, що відповідає духу кінострічки, не могли ще повністю замінити традиційний оркестр, тому в «Мальвілі» вони є лише деякою частиною загального музичного оформлення. Все ж, таке звучання здалося режисерові фільму занадто незвичним, і в остаточному варіанті використовується всього п'ять хвилин музики з сорока, записаних Яредом.
Так само Яред комбінував звучання і в інших своїх роботах. Так у фільмі Моріса Дюговсона «Сара» (1983), у зніманні якого Яред брав участь не лише як композитор, але й зіграв одну з ролей, можна почути суміш струнного квартету, фортепіано і синтезаторів, а для фільму «Ганна К.» (1983) Коста-Гавраса використовуються симфонічний оркестр і східна музика вкупі з електронними інструментами. У претензійному, на думку більшості критиків, фільмі Жана-Жака Бенекса «Місяць у стічній канаві» (1983) разом з синтезаторами звучать скрипка і бандонеон. Створюючи музику для цього фільму Яред продовжував експериментувати. Так, для сцени в доках була записана композиція з імітацією звучання різних робочих інструментів, які використовуються на верфі, у тому числі молотків і пилок; а на фінальних титрах звучать усі теми з фільму на фоні арфи, проповіді священика і співу птахів.
Після «Місяця у стічній канаві» Бенекс запропонував Яреду написати музику до наступної його стрічки — «Тридцять сім і два щоранку» (1986). Прочитавши сценарій, Яред зустрівся з акторами цього фільму, Жаном-Югом Англадом і Беатріс Даль. Вони обговорили ключову сцену, в якій герої дуетом грають на фортепіано. Яред заздалегідь написав тему, враховуючи музичні можливості акторів. Також, ще до знімання була написана тема з саксофонами для сцени з каруселлю. За словами Яреда в цьому фільмі вдалося досягти такої взаємодії кіно і музики, що багато людей відразу ж згадують сцени фільму під час прослуховування музичних композицій. Цього разу, при записі саундтреку використовувалася мінімальна кількість інструментів: гітара, губна гармоніка, саксофон, ударні і синтезатор. Попри це, музика у фільмі стилістично досить різноманітна, хоча й об'єднана загальними тематичними елементами.
Фільм «Тридцять сім і два щоранку», який здобув популярність за межами Франції, сприяв виникненню інтересу до Яреда в зарубіжних режисерів. Один з них, Роберт Альтман, використав музику Яреда у фільмах «Це — доля!» та «Вінсент і Тео». Крім того, композитор був затверджений в італійському телевізійному проєкті «Римлянка», в якому взяла участь Джина Лоллобриджида.
Працюючи з французьким режисером Жаном-П'єром Мокі, Яред записав музику до фільму «Сентиментальний агент» (1987), створисши ще до початку знімання головну тему. З урахуванням побажань Мокі саундтрек повинен був вийти дуже тематичним, а також дуже геррманічним. Їхня співпраця продовжилася потім у роботі над кінокомедією «Час задоволень» (1988). Ще з юності, бувши прихильником вокальної групи Double Six, Яред запросив її засновницю, Мімі Перрін, написати та виконати разом з іншими учасниками групи головну пісню для фільму.
Окрім ігрових фільмів Габрієль Яред брав участь і в анімаційних проєктах. Співпрацюючи з французьким аніматором Рене Лалу, він написав музику до короткометражного мультфільму «Як був врятований Вонг Фо» (1987) і повнометражній мультиплікаційній стрічці «Гандахар» (1988). Лалу надав Яреду повну свободу творчості. Композитор записав музику, використовуючи можливості синтезатора, у тому числі тему для «Гандахара», джерелом натхнення для якої послужили хорали Баха для органу.
Стати композитором фільму Бруно Нюйттена «Камілла Клодель» Яреду запропонувала продюсер і виконавиця головної ролі, Ізабель Аджані, після того, як з'ясувалося, що первинні плани режисера використати у фільмі музичну спадщину Бенджаміна Бріттена не можуть бути реалізовані через дію авторських прав. У саундтреку, що став одним з найкласичніших за стилем із записаних Яредом, помітний вплив таких композиторів, як Арнольд Шенберг, Ріхард Штраус і Густав Малер. Разом з музикою «Англійського пацієнта» і відхиленим саундтреком для «Трої» Яред називав музику «Камілли Клодель» серед своїх трьох головних досягнень в кінематографі.
У 1993 році Яред став лауреатом французької національної кінопремії «Сезар» завдяки своєму творчому внеску в кінострічку Жана-Жака Анно «Коханець». Перед зніманням цього фільму Анно, розмовляючи з композитором, говорив про музику Шопена, про Маргеріт Дюрас, за автобіографічною повістю якої був написаний сценарій, порівнював її просту історію з арпеджіо в музиці. Прикладом результату такої взаємодії композитора і режисера може слугувати одна з музичних тем «Коханця», побудована на взаємодії арпеджіо на основі пентатоніки, і сі-мінорної тональності вальсу Шопена.
Співпраця з Ентоні Мінгеллою