Гаплогрупа G2, або за загальною номенклатурою G-P287 є гаплогрупою людської ДНК Y-хромосоми, галуззю гаплогрупи G.

Сформована 26300 років тому з загальним предком 20900 років тому.

Гаплогрупа G-P287 має сестринську гаплогрупу G-M342 (G1).

Усі виявлені зразки гаплогрупи G у чоловіків-українців відносяться до гаплогрупи L30 (G2a2b), — підгалузі G-P287.

Географічне та етнічне поширення G2 Переважна більшість європейців належить субкладу G2a (P15/M406). Більшість західних та північних європейців з гаплогрупою G належать до G2a (L140).

Походження гаплогрупи G (M201) На кінець 2016 року виявлено 303 мутацій, що визначають гаплогрупу G. Такий великий масив мутацій до поділу гаплогрупи на гаплогрупи G1 та G2 вказує, що мав місце ефект пляшкового горла тяжкого ступеня.

Найбільше генетичне різноманіття гаплогрупи G виявлено у північній частині Родючого Півмісяця між Кавказом й Лівантом, що вказує саме на цей регіон звідки ця гаплогрупа має походження. Саме звідси хлібороби новокам'яної доби просунулися на захід у Малу Азію та Європу; на схід — у Південну Азію; та на південь — на Аравійський півострів, у Північну й Східну Африку.

Гаплогрупа G2 (P287) Гаплогрупа G2 одночасно з гаплогрупою G1 могла сформуватися у Західній Азії 26300 років тому. Тоді усе людство належало до кочових або напівкочових племен, що займалися мисливством та збірництвом. Племено гаплогрупи G2 було близько пов'язане з розвиток раннього землеробства у краю Родючого Півмісяця 11500 років до н. е..

Зовнішня структура

F F1 F3 F-Y27277 F2 GHIJK G G1 G2 HIJK H IJK

Внутрішнє дерево

P287 (G2) P15 (G2a) Z6552 (G2a1) L1259 (G2a2) M3115 (G2b) M377 (G2b1) FGC3095 (G2b2)

Гаплогрупа G2a (P15)

P15 (G2a) Z6552 (G2a1) Z6653 (G2a1a) - відноситься 23,6 % чоловіків грузинів Z17775 (G2a1a2) Z31464 (G2a1a3) L1259 (G2a2) PF3147 (G2a2a) L30 (G2a2b) — усі чоловіки-українці носії гаплогрупи G належать цій галузі; 13,1 % чоловіків грузинів

Переважна більшість європейців належить субкладу G2a (P15/M406). Більшість західних та північних європейців з гаплогрупою G належать до G2a (L140).

G2a складає 5-10% населення у Середземноморській Європі, але відносно рідкісна у Північній Європі. У Європі G2a перевищує 10 % тільки серед гагаузів України й Молдови, у Північній Греції (Фессалія), на Криті, у Південній й Центральній Італії (особливо у Апеннінських горах), на Сардинії, у Кантабрії у Північній Іспанії, у Північній Португалії, та в усіх гірських та відносно ізольованих європейських краях. Частота у майже 10% G2a виявлена на Кіпрі, Егейських остовах, Сицилії, Швейцарії, Оверні у південно-центральній Франції та у Астурії на півночі Іспанії.

Історія P15 Галузь G2a (P15) поширилася у Малу Азію, Кавказ та Європу.

Носії G2a, негативні для її підгалузей P15 та L149.1, виключно виявлені у Закавказзі.

Велике число носіїв гаплогрупи G2a виявлено зі стародавніх зразків Y-ДНК з ранньої неолітичної Туреччини, Ірану, а також з більшості неолітичних культур Європи (культури фессалійська, Старчеве, лінійно-стрічкової кераміки, ремеделло, серцеподібної кераміки). Це вказує на те, що носії гаплогрупи G2a поширили землеробство у Європі з Туреччини.

За тестуванням Матієсона у 2015 з 13 зразків Y-ДНК неолітичних хліборобів з Барджін-Гьоюк у турецькій провінції Бурса, що датовані 6500-6200 роками до н. е., 8 належали до гаплогрупи G2a, — до підгалузей G2a2a (PF3146), G2a2a1b (L91), G2a2a1b1 (PF3247), G2a2b (L30), G2a2b2a (P303) та G2a2b2a1c (CTS342). Інші 5 зразків з Барджін-Гьоюку належали до гаплогруп C1a2, H2, I, I2c та J2a. Ці супровідні гаплогрупи також виявлені серед ранніх неолітичних хліборобів Балкан, більшість серед яких належить G2a.

Іноді, до цих супровідних G2a гаплогруп додаються інші західноазійські родоводи, як гаплогрупа T1a (зразок з культури лінійно-стрічкової кераміки), або R1b-V88 (зразок з північно-західної Іспанії. T1a пов'язані з прирученням козлових (овець та кіз) у Загроських горах Західного Ірану, тоді як племена R1b пов'язані з прирученням корів на півночі Родючого Півмісяця.

Лазарідіс у 2016 році виявив з 44 зразків близькосхідних неолітичних (у тому числі хліборобів з західного Ірану та Йорданії) два у Ірані, один з яких G2a1 з раннього керамічного неоліту (приблизно 5700 років до н. е.).

Зв'язок з етнонімами Іберія-Албанія З гаплогрупою G2a також J2 пов'язують поширення етнонімов від Кавказу до Іспанії.

Іберія у Грузії, та Іберійський півострів на південному заході Європи ймовірно пов'язані з гаплогрупою G2a. За сучасності гаплогрупа G2 є найчастішою у Грузії, а на Іберійському півострові вона була найчастіша (понад 80%) за новокам'яної доби. Лінгвісти знаходять паралелі між ізольованою баскською мовою непевної лінгвістичної належності з однієї сторони та грузинською й вірменською мовами, з іншої.

Кавказька Албанія та балканська Албанія, ймовірно пов'язані з гаплогрупою J2. Як серед горців Дагестану, так й серед албанців Європи поширена саме ця гаплогрупа.

Формування землеробської спільноти G2a у Родючому Півмісяці Вирощування збіжжя та бобових розвинулося в Родючому Півмісяці, Ізраїлі, Йорданії, Лівані, Сирії та Іраку 11500 років тому. Рівнини Міжеріччя були найкраще придатні для землеробства, бо не потребували зрощення. Землеробство розпочалося з вирощування пшениці, бобових та фіг. Проте землеробство не поширювалося за початкові межі протягом до 9000 років тому. Окультурення пшениці та ячменя тривало довго, доки не було виведено некрихкі, незламні колосся. Також гальмувало поширення хліборобства його нерозвиненість, що вимагало людям шукати основного джерела харчування у мисливстві та збірництві.

Одомашнення кіз та овець сталося приблизно 11000 років тому на півночі Родючого Півмісяця у Загроських та Таврських горах. Гончарство уперше з'являється північній Месопотамії. У глеках хлібороби почали зберігати збіжжя та бобові, що дало поштовх для розвитку обміну зі скотарями, свинопасами та садівниками фіг та оливок. Приблизно 8500 років тому на Лівант поширюється скотарство разом з гончарством.The development of goat and sheep herding during the Levantine Neolithic, A. Wasse, pp. 26-27

Поширення землеробів G2a у Туреччину З розвитком гончарства збігається раптове поширення хліборобів гаплогрупи G2a у Малу Азію та Європу. Тестування зразків Y-ДНК у Європі підтверджує домінування гаплогрупи G2a серед неолітичних хліборобів та гірських чабанів, що поширилися у Європу з Малої Азії між 9000 й 6000 роками тому.

Саме таким поширенням у північно-західному напрямі стало неолітичне поселення Чатал-Гьоюк у південно-центральній Туреччині. Воно було засноване вирощувачами збіжжя та бобових, що принесли з собою кіз та вівці. Через декілька сторіч пізніше, приблизно 6500 року до н. е. у Чатал-Гьоюці та у всіх поселеннях поселеннях центральної Туреччини, як вважається, через торгівлю зі своїми східними сусідами з'являється одомашнена корова.

Поширення землеробів G2a у неолітичній Європі За генетичним дослідженням стародавніх зразків Матієсоном та Хофмановою у 2015 році, приблизно 6500 років до н. е. неолітичні хлібороби G2a прибули у північно-західну Туреччину та у Фессалію. Хлібороби G2a фессалійської неолітичної культури поширилися: на Балкани та Наддунав'я до 5800 року до н. е. у Сербію, Угорщину та Румунію; до 5500 року до н. е. у Німеччину, до 5200 року до н. е. у Бельгії та Північну Францію.

Стародавні зразки G2a неолітичної Європи Стародавні зразки Y-ДНК з Старчево-Кереш-Кріш культури (6000-45000 роки до н. е.) в Угорщині та Хорватії, та лінійно-стрічкової кераміки культури (500-4500 роки до н. е.) в Угорщині та Німеччині підтвердили, що гаплогрупа G2a (а саме G2a2a (PF3146) та G2a2b (L30)) є основним (приблизно 50%) родоводом серед чоловіків Європи, навіть після змішування з автохтонним населенням Європи.

До 5800 року до н. е. землероби з серцеподібною керамікою, що тримали вівці, кіз та свиней, прибули на узбережжя Мармурового моря. Цей народ поширився разом зі своєю культурою човнами до узбережжя Албанії, Чорногорії, Хорватії, Італії, південної Франції та східної Іспанії, де розквітла культура серцеподібної кераміки (5000—1500 до н. е.). У зразках народу цієї культури гаплогрупа G2a склала понад 80%.

Супровідні гаплогрупи неолітичної Європи Супровідними гаплогрупами до більшості, що належить гаплогрупі G2a є: гаплогрупи C1a2, H2, I*, I2a1, I2c та J2a у Туреччині, гаплогрупи C1a2, E1b1-M78, H2, I*, I1, I2a, I2a1, J2 та T1a у Південно-Східній та Центральній Європі (старчевська, сопотська та лійнійно-стрічкової кераміки культури), гаплогрупи E1b1-V13, H2, I2a1, I2a2a1 та R1b-V88 у Західній Європі (серцеподібної кераміки, мегалітична культури).

Пояснення співіснування супровідних гаплогруп з G2a: Гаплогрупа C1a2 є вельми старим родоводом Європи давньокам'яної доби, що була виявлена у Іспанії за середньокам'яної добиOlalde et al. 2014. Вона була дуже поширена в Європі до новокам'яної доби. Гаплогрупа C1a2 серед сучасних європейців майже зникла. Гаплогрупа E1b1b виявлена у докерамічній неолітичній культурі Ліванту. Проте це не були E-M78 чи E-V13, але гаплогрупа E1b1b1 (M35) або E-M123. Гаплогрупи H2 та T1a були виявлені у докерамічній неолітичній культурі Ліванту, що безперечно пов'язана з раннім розвитком землеробства та гаплогрупою G2a. Гаплогрупа H2 серед сучасних європейців майже зникла. Гаплогрупа R1b-V88 також поширилися на Іберійський півострів з Ліванту чабанами корів через Північну Африку. Гаплогрупи I*, I2c, J2, ймовірно, були мисливцями-збирачами західної Туреччини середньокам'яної доби, що були асимільовані землеробами G2a. Гаплогрупа I* серед сучасних європейців майже зникла, а гаплогрупа I2c — вельми рідкісна.

Гаплогрупи E-V13, I*, I1, I2a, I2a1, I2a2, ймовірно, були мисливцями-збирачами Європи середньокам'яної доби, що також були асимільовані землеробами G2a. Гаплогрупа R1b-V88 серед сучасних європейців вельми рідкісна.

За дослідженням Матієсона у 2017 роціThe Genomic History Of Southeastern Europe зразків Y-ДНК з Балкан та України новокам'яної та мідної діб, було виявлено чисельні представники гаплогрупи G2a: гаплогрупа L91 у середньо-неолітичній Болгарії, гаплогрупи P303 у середньо-неолітичній Болгарії та з трипільської культури, гаплогрупи Z1903 у Болгарії мідної доби, гаплогрупа L42 з трипільської культури, гаплогрупа PF3359 з варненської культури.

Перехід у гори за бронзової доби Сучасне поширення G2a присутнє з найбільшою частотою у гірських краях Європи. Саме хвилясті пагорби європейських нагір'їв найліпше пристосовані до випасу кіз та овець, які чоловіки G2a принесли до Європи за ранньої новокам'яної доби. Степові індоєвропейські племена R1a та R1b, коли прийшли Понтійсько-каспійського степу за бронзової доби, відтіснили племена G2a зі степів у гори. Наприклад: у Апеннінах (15-25%), на Сардинії (12%) у Італії; у Кантабрії (10%), Астурії (8%),- на півночі Іспанії; у Австрії (8%), у Оверні (8%) та Провансі (7%) на південному-сході Франції, у Швейцарії (7,5%), у гірських частинах Чехії (5-10%), у Румунії (6,5%), у Греції (6.5%).

Індоєвропейські степовики R1a та R1b переважно були чабанами бидла й коней, тому вони обирали просторі європейські рівнини як Дніпровська, Причорноморська, Нижньодунайська, Середньодунайська, Середньоєвропейська, рівнини Британських островів та Західної Франції. Саме у рівнинних краях R1 сягає 60-80% населення. G2a має найвищу частоту саме у краях, що були востаннє захоплені R1. Так індоєвропейці не перейшли Піренеї до 1800 року до н. е. та не заселили усі частини Іберійського півострова до 1200 року до н. е., тому тут зосереджені ізольовані анклави G2a у областях як Піренейські гори, Кантабрійські гори, посушлива височина Ла-Манча.

Стародавні італіки почали прибувати через Альпи у Італію з 1300 року до н. е. де спочатку осідали у її північній частині. Так у сучасній Італії частота R1b зменшується з півночі на південь, а неолітичні поселенці G2a та T1a за частотою, відповідно збільшуються. 2000 років тому сардинці ще використовували не-індоєвропейську мову у час римського завоювання.