Окмір Егішевич Агаханянц (, 5 січня 1927 Ленінград, СРСР — 28 жовтня 2002 Мінськ, Білорусь) — мандрівник, письменник, педагог вищої школи, польовий дослідник, фотограф, практик і теоретик в областях географії, ботаніки, геоботаніки, лімнології, геоморфології, екології, політології, геополітики; доктор географічних наук, член Білоруського географічного товариства, член-кореспондент Міжнародного географічного союзу, професор Білоруського педагогічного університету, завідувач кафедрою геоботаніки, постійний керівник студентської практики на Памірі, Кавказі, Карпатах, який читав лекції в університетах Афганістану, Німеччини, Білорусі, Росії, Таджикистану. Один з найбільш цитованих сучасних вчених.
Автор так званої Теорії тектонічної динаміки гірських біотопів Агаханянца і Схеми районування Паміру Агаханянца.
Фахівець із проблем геоботаніки гірських областей та загальної геоботаніки світу. Експерт з географії, загальної геоморфології та ботаніки Паміру, загальною геоботаніки Азії, особливо, геоботаніки Центральної Азії. Експерт з питань генезису, геоморфології та геоботаніки озера Сарез і прилеглих до нього областей.
В областях політології та геополітики — фахівець з СРСР в цілому, радянського Кавказу і радянської Центральної Азії зокрема, а також в цілому — політології і геополітики Центральної Азії. За свідченням вдови — дружини у другому шлюбі, в своїх наукових інтересах тяжів більше до загальних проблем географії, ніж ботаніки.
Володів технікою польових геоботанічних та географічних досліджень на місцевості. Зібрав велику колекцію тематичних гербаріїв, обмежену колекцію гірських порід і мінералів, виконав численні фотографії та кольорові слайди рослин, тварин, а також — річок, озер, гірських вершин, долин, ущелин, гірських і напівпустельних ландшафтів і інших явищ природи.
Загальна протяжність маршрутів в наукових польових дослідженнях склала кілька тисяч кілометрів. Подорожував пішки, на коніі віслюку, по воді — човном, і на плоту, а також на автомобілі, літаку і вертольоті.
Його перу належить ряд монографій російською та німецькою мовами, а також наукові та науково-популярні статті. Ряд його науково-популярних книг перекладено і видано на європейських мовах.
Головним об'єктом наукового вивчення був Памір, де провів більшу частину свого життя.
Останні тридцять років — професор Білоруського педагогічного інституту (університету з 1993 року), завідувач кафедри геоботаніки, постійний керівник студентської практики на Памірі, Кавказі, Карпатах.
В останні роки життя та діяльності в коло інтересів входили проблеми філософії, екології, геронтології, забезпеченості населення Землі продовольством. У філософії був прихильником «Французької філософської школи» XX століття.
У сферу наукових інтересів входили у 1986—2002 роках проблеми політології і геополітики. У цій області ним прочитані лекції та опубліковані наукові статті.
Життя і діяльність в Таджикистані Під час життя і роботи в Таджикистані провів польові дослідження в горах Паміру, що дозволило йому стати одним з провідних експертів світу з проблем ботаніки, геоботаніки, географії, геоморфології і, як приватної проблеми — районування Памірської гірської системи на суворо науковій основі.
Ризикуючи життям, часто віддавав перевагу подорожувати по горах на самоті, користуючись лише льодорубом, компасом та топографічною картою. Кілька років жив і працював на науковій станції, яка знаходилася на березі озера Сарез на Памірі.
Провів власні Лімнологічного дослідження озера Сарез на Памірі, а також ботанічні та геоботанічні дослідження по берегах озера і в його околицях. Склав найбільш повний історико-географічний нарис про дослідження озера Сарез з моменту його утворення на основі особистих архівних досліджень і опитувальних відомостей документального характеру. Справедливо вважався «найкращим знавцем озера Сарез» в наукових колах біологів і географів світу. Велика фотографія озера Сарез прикрашала одну зі стін його особистого кабінету в квартирі в Мінську. Переконливо обґрунтував свою думку про «нормальний» гідрологічний режим озера Сарез і стабільність «природної греблі», що утворилася в результаті завалу русла річки Мургаб гірськими породами схилового зсуву.
Був першим геоботаніком, кому вдалося детально вивчити флору Усойського завалу, що утворив озеро Сарез, і дати картину генезису і динаміки рослинного співтовариства цього біотопу. Виявив і описав у долинах, прилеглих до озера, унікальні ландшафти з рідкісними біотопами та запропонував на основі цих територій створити ландшафтні та біогеографічні заказники. Запропонував власну схему районування гірської країни Памір, яка знайшла відображення у Великій радянській енциклопедії, Третє видання 1969—1978; стаття «Памір». Автор ідеї переміщення рослинних угруповань під впливом зростання гір.
У 1951—1954 роках був вченим секретарем Відділення біологічних наук Академії наук Таджицької РСР, співробітник Памірського ботанічного саду в Хорозі.
6 січня 1957 року захистив докторську дисертацію з отриманням кваліфікації «доктор географічних наук».
Працював завідувачем лабораторією геоботаніки Памірської біологічної станції Академії наук Таджицької РСР (з 1954, Східний Памір, Чечекти — альтитуда 3860-4700 м, в 25 км від райцентру Мургаба)6. Так, в 1936 р Середньоазіатський державний університет (САГУ) організував в урочищі Чечекти поблизу Мургаба памірську біологічну станцію — першу в світі високогірну біолого-сільськогосподарську наукову установу, щоб сконцентрувати згодом основні сили ботаніків-дослідників Паміру..
У 1960—1968 рр. — завідувач лабораторією експериментальної геоботаніки Інституту ботаніки Академії наук Таджицької РСР.
Наукова дискусія про районування гірської системи Памір Не завершені дискусії науковців-дослідників про Памір. Більше 100 років тривають суперечки про його межі, площі і, головним чином, — про морфологічний вигляд, геології, кліматичні та біологічні особливості різних частин цієї гірської системи Центральної Азії, що дозволило б здійснити районування за надійними природними ознаками.
Надзвичайно рідкісним досягненням в науці, унікальним за своєю внутрішньою логікою і бездоганним з наукової аргументації є «історія гірської системи Памір» або його — Паміру — досить складний «генезис», обумовлений як загальною тектонікою Землі і континенту Євразія, так і власне Памірських гір, реконструкцію якого здійснив Окмір Агаханянц.
На великому ботанічному матеріалі дослідник показав наскільки чуйно і різноманітно за своїми пристосовувальними ознаками реагує рослинність Паміру на динаміку зростання гір і, як наслідок, — безперервна зміна властивостей природного середовища проживання. Цей тонкий аналіз також дозволяє окреслити межі Памірської гірської системи і вичленувати всередині області, райони, що володіють власними специфічними природними ознаками.
Микола Гвоздецький в 1968 і 1987 роках виступив опонентом Агаханянца за його схемою 1965 року, уточненою в 1986 році.
Короткі, але дуже продуктивні в науковому відношенні дослідні поїздки по півночі Афганістану дозволили О. Агаханянцу уточнити природні межі Паміру в порівнянні з початковою схемою, запропонованої ним у 1965, і отримати цінні матеріали польових досліджень, які лягли в основу наукової аргументації дослідника.
О. Агаханянц, спираючись на колосальний досвід власних багаторічних польових досліджень орографії, морфології та біології гірської системи, а також критично осмислюючи великий обсяг наукових відомостей, отриманих іншими дослідниками, 1986 року пропонує виділити на Памірі чотири «природних райони»: I — «Західний Памір», II — «Ваханський Памір» або «Вахан», III — «Центральний Памір», який інші дослідники називають «Східним Паміром», IV — «Кашгарський Памір» або «Кашгарію».
Широкі міжнародні наукові дискусії з питання: Що розуміти під назвою «Памір?» тривають.
Розкриття злочину в горах Паміру В 1960-і роки Окмір Агаханянц за допомогою дедуктивного методу розкрив таємницю загибелі на Памірі свого колеги, російського геолога Геннадія Лепьохіна: «Шел я по плавному западному склону хребта Сарыкол. <…> Увидев впереди пологий саек (ложбину), я спустился в него… и сразу стало тихо. <…> Махнув рукой на перспективу сыскать где-нибудь пресный родник… я раскинул спальный мешок. <…> Чуть свет я проснулся от сурчиного визга. …Пять утра. Посмотрел на альтиметр… — 4 500 м. <…> Вскинув рюкзак, я развернулся… и вдруг увидел шагах в пяти торчавший из песка человеческий череп. …От неожиданности я даже сел в песок!… Череп без скелета. Не ветром же его сюда прикатило? <…> Я ещё раз наклонился над находкой и только тогда приметил… что голова была отрублена у живого или мертвого человека. Я решил захоронить череп. Скорее всего это европеец».
Злочинець був викритий, дав свідчення, засуджений і поніс заслужене покарання. Трагічні обставини цієї «слідчої справи» Агаханянц в 1995 році описав в оповіданні «Остання зустріч».
Робота в Кабульському університеті На запрошення Уряду Афганістану жив і працював у цій країні, де читав курси з географії, ботаніки та геоботаніки в Кабульському університеті німецькою мовою.
Вільний час присвячував вивченню ботаніки, геоботаніки, географії, геоморфології Афганістану, а також проблемам політики і геополітики цієї країни і Центральноазіатського регіону.
Польові дослідження півночі Афганістану дозволили О. Агаханянцу уточнити запропоновану ним у 1965 схему районування Паміру, що знайшло відображення в дещо іншій — остаточній редакції — цієї схеми в 1986 році.
Агаханянц був переконаним противником введення радянських військ в Афганістан у 1979 році. Відкрито виступав за якнайшвидше закінчення афганської війни і виведення частин Радянської армії з цієї країни.
Життя і діяльність в Білорусі З 1972 року жив і працював у Мінську. Супутником життя до останніх днів була друга дружина, з якою він не мав дітей.
Спочатку він бажав стати викладачем Білоруського державного університету, але ректором БДУ йому в цьому було відмовлено.
Останні тридцять років — незмінний професор Білоруського педагогічного інституту, з 1993 року — Університету, завідувач кафедри геоботаніки, постійний керівник «дальньої» студентської практики на Кавказі, в Карпатах і Памірі.
На Мінських міських курсах удосконалення вчителів також вів Курс географії і геоботаніки для вчителів середніх шкіл.
У 2000—2001 роках на запрошення німецьких колег прочитав курс лекцій з географії та геоботаніки німецькою мовою в ряді університетів Німеччини, заробляючи таким чином фінансові засоби для лікування в Німеччині.
У Мінську підтримував тісні наукові і дружні зв'язки з колегами факультетів біології та географії БГУ, а також з біологами, ботаніками, геоботаніками, геологами, геоморфологами і географами Академії наук Білорусі.
За межами Білорусі підтримував наукові і дружні зв'язки з широким колом друзів і колег наукового співтовариства Європи і Азії. В основному це були Азербайджан, Вірменія, Афганістан, Болгарія, Німеччина, Грузія, Індія, Казахстан, Китай, Латвія, Киргизстан, Литва, Польща, Україна, Росія, Таджикистан, Узбекистан, Чехія, Естонія.
Московський гурток Олексія Абрикосова