Едуард Анатолійович Лобов ( , Вільнюс — , м. Вугледар, Донецька область, Україна) — білоруський політичний діяч, співголова «Молодого Фронту», учасник ініціативної групи з висунення Римашевського В. А. кандидатом в президенти Республіки Білорусь в 2010 р., політв'язень Білорусі, В'язень сумлінняAmnesty International: Беларусь — апошні кат рэгіёну В Беларуси три новых узника совести . З літа 2015 року — білоруський доброволець, боєць тактичної групи «Білорусь» у війні на сході України; з лютого 2022 року — український військовослужбовець, старший солдат 72-ї окремої механізованої бригади Збройних Сил України, учасник російсько-української війни, який відзначився і загинув під час відбиття російського вторгнення в Україну. Кавалер ордена «За мужність» III ступеня (2023 р., посмертно).

Біографія Проходив строкову службу у 103-й гвардійській окремій мобільній (до 1994-го і після 2016 р. – повітряно-десантній) бригаді (м. Вітебськ). Під час служби розклеїв в казармі листівки із закликом до боротьби з армійським свавіллям, за що отримав покарання у вигляді 10 діб гауптвахти.

Після звільнення у запас Едуард активно включився в роботу «Молодого Фронту»: брав участь в організації акцій на захист костелу Святого Йосипа в Мінську, був одним з ініціаторів кампанії по зміні назви станції метро «Площа Леніна»Кампанія па змене назвы станцыі метро «Плошча Леніна» , брав участь в інших акціях, став керівником міської організації «Молодий фронт». Під час президентської кампанії 2010 року — учасник ініціативної групи з висунення Римашевського В. А. кандидатом в президенти Республіки Білорусь.

Хронологія переслідування Затриманий 18 грудня 2010 року, за день до проведення вуличної акції протесту проти фальсифікації підсумків президентських виборів 2010 р. разом з головою «Молодого Фронту» Дмитром Дашкевичем. Згідно інформації ГУВС Мінміськвиконкому, у дворі житлового будинку по вулиці Янки Бриля вони били перехожих — Костянтина Савицького та Олега Малишева.

До суду Едуард Лобов утримувався у Жодінскому СІЗО, від початку березня 2011 року — в СІЗО-1 в Мінську. 24 березня 2011 року суддя суду Московського району Мінська Олена Шилько (прокурор Сергій Мазовка) визнала Едуарда Лобова винним за частиною 3 статті 339 Кримінального кодексу Республіки Білорусь («Особливо злісне хуліганство») і засудила його до 4 років колонії посиленого режимуЗ. Дашкевичу — 2 года общего режима, Э. Лобову — 4 года усиленного .

Amnesty International визнала Едуарда Лобова в'язнем сумління.

З 7 квітня 2011 р відбував вирок у Івацевіцькій колонії № 22 (так звані «Вовчі нори»).

17 червня в Мінському міському суді розглядалися касаційні скарги на вирок Дмитру Дашкевичу і Едуарду Лобову. (суддя – Валерій Комісаров) залишив вирок без змінПрысуд Дашкевічу і Лобаву пакінуты без зменаў .

У вересні 2012 року Едуарда Лобова в колонії відвідав представник Папи Римського в Мінську, апостольський нунцій Клаудіо ГуджероттіОбзор-хроника нарушений прав человека в Беларуси. Сентябрь 2012 года .

2013 року був одним з кандидатів на премію Європарламенту імені Сахарова за свободу думкиЛобов, Беляцкий и Статкевич выдвинуты на премию Европарламента имени Сахарова .

Після звільнення

Кілька разів в Едуарду пропонували написати прохання про помилування на ім'я президента Республіки Білорусь, але він відмовився. Вийшов на свободу 18 грудня 2014 року, повністю відбувши термін покаранняВыйшаў на волю палітвязень Эдуард Лобаў ФОТАРЭПАРТАЖ СЯРГЕЯ ГУДЗІЛІНА . Після звільнення перебував під превентивним наглядом міліціїСитуация с правами человека в Беларуси. Ноябрь 2014 года . Йому було заборонено брати участь у масових заходах і в певний час доби залишати своє житло. За участь у мітингах 25 березня 2015 року на День Волі і 26 квітня 2015 року на Чорнобильському шляху, а так само за запізнення додому, отримав кілька штрафів і відбув адміністративний арешт терміном 10 діб «на Акрестіна» (ЦИП на вулиці Окрестина м. Мінськ).

Влітку 2015 року Едуард Лобов поїхав в Україну і взяв участь у війні на сході України, приєднавшись до підрозділу Добровольчого корпусу «Правий сектор», дислокованого під МаріуполемЭдуард Лобаў: я на гэтай вайне, каб дапамагчы Беларусі . У лютому 2016 року Тактична група «Білорусь» визнала Лобова разом з В. Парфенковим фронтовикомТактычная група «Беларусь» прызнала Парфянкова і Лобава франтавікамі .

Загибель

Після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну у 2022 році Лобов вступив до лав Збройних Сил України, служив у 72-й окремій механізованій бригаді імені Чорних Запорожців, брав участь у звільненні Київської області від російських загарбників. З осені 2022 року брав участь у боях за Вугледар як гранатометник та оператор протитанкового ракетного комплексу Javelin. Товариші по службі високо оцінювали його військовий професіоналізм. Загинув від осколкового поранення при відбитті ворожої атаки, знищивши, за словами побратимів, п'ятнадцять солдатів противника.

Символічний лідер білоруської опозиції Світлана Тихановська висловила співчуття з приводу загибелі Лобова.

Відспівування старшого солдата Лобова 4 лютого 2023 року звершив єпископ Києво-Житомирський Віталій Кривицький у соборі святого Олександра у Києві. 11 лютого 2023 року в костелі святого Олександра у Варшаві відбулася панахида за Едуардом Лобовим. На варшавській панахиді з надгробними промовами виступили мати Едуарда Марина Лобова, посол України в Польщі Василь Зварич, посол Польщі в Білорусі , заступник командира Полку Калиновського Вадим Кабанчук, білоруський політик Зенон Позняк, головний редактор Хартії 97 Наталія Радіна. 17 лютого Едуарда Лобова поховали на варшавському військовому цвинтарі Повонзки.

Нагороди Медаль ордена Погоні (Рада БНР (2023, посмертно); Орден «За мужність» III ступеня (10 травня 2023, посмертно)  — за особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку.

Див. також Загін «Погоня» Михайло Жизневський Пам'ятник білорусам, загиблим за Україну (Київ) Тіліженко Віталій Вікторович Черкашин Олександр Миколайович Список білорусів, полеглих за Україну

Примітки

Посилання