Жослін Еле́н Венса́н (, до шлюбу На (); 9 вересня 1943, Париж, Франція) — французька акторка театру, кіно та телебачення, театральна режисерка. Лауреатка французької національної кінопремії «Сезар» 1989 року в категорії за найкращу жіночу роль другого плану .
Біографія Народилася 9 вересня 1943 року в Парижі.. Після навчання акторській майстерності на курсі Раймонда-Жирара більшу частину життя присвятила театральній сцені: грала в постановках за творами Г. Ібсена, В. Шекспіра, А. Стріндберга, працювала з такими театральними режисерами, як Патріс Шеро, Бернар Собель та своїм чоловіком Жаном-П'єром Венсаном.
Елен Венсан дебютувала в кіно наприкінці 1960-х років роллю в драмі режисера Рене Алльо «П'єр і Поль» (1969), де з'явилася в образі Мішель. А через три роки, продовжуючи співпрацювати з Алльо, з'явилася в його наступному фільмі — історичній драмі «Французькі кальвіністи». У цей же період грала разом з П'єром Рішаром і Філіппом Нуаре в комедії «Хмара в зубах», військовій драмі «Нехай розпочнеться свято», з Мішелем Пікколі в драмі Етьєна Перр'є «Неминуча жертва», а також у серіалах «Панове присяжні засідателі», «Жінки біля моря» та «Нічні лікарі».
Творчим проривом у кінокар'єрі Елен Венсан стала роль Мадам Маріель Ле Кенуа в комедії режисера Етьєна Шатільє «Життя — це довга щаслива річка», що вийшла на екрани на початку 1988 року. Фільм мав величезний успіх і був номінований на кінопремію «Сезар» в 7-ми категоріях. Елен Венсан здобула нагороду за найкращу роль другого плану. Вона була номінована на цю нагороду і в 1992 році за роль в драмі Андре Тешіне «Я не цілуюся», і в 2013 році за головну роль у стрічці Стефана Брізе «За кілька годин до весни».
За свою творчу кар'єру Елен Венсан виконала ролі у понад 70-ти кіно-, телефільмах та серіалах. Серед її робіт в кіно ролі у фільмах Кшиштофа Кесльовського «Три кольори: Синій» (1993), драмі «Моє життя в рожевому кольорі» (1997) Алена Берліне, комедії Альбера Дюпонтеля «Узаперті», комедії «Трезор» режисерів Клод Беррі і Франсуа Дюпейрона та інших.
У 2010-х Елен Венсан з'явилася в комедії Сільвена Шоме «Мій Аттіла Марсель» (2013), фільмах Олів'є Накаша та Еріка Толедано «Самба» (2014) та «1+1=Весілля» (2017), та в «Афері доктора Нока» (2017) Лоррейн Леві, який вийшов в український прокат у листопаді 2017Афера доктора Нока на сайті Parakeet film.
Особисте життя Елен Венсан має сина (Тома Венсан), нині французький режисер, сценарист і актор.
Фільмографія
<center>
Визнання
Нагороди та номінації Елен ВенсанРікКатегоріяФільмРезультат Найкраща акторка другого плануЖиття — це довга спокійна річка Я не цілуюся Найкраща акторкаДекілька годин весни
Примітки
Посилання