Га́льфдан I Рагна́рссон (; перша половина ІХ століття, Сконе — 877, Стренгфорд-Лох, Ірландія) — напівлегендарний конунг данських вікінгів, полководець, син Рагнара Лодброка, один із лідерів Великої язичницької армії, правитель Дубліна (875–877) та Йорвіку (876–877).

Походження Дата народження та походження залишаються невстановленими.

Достеменно відомо, що його батьком був Рагнар Лодброк, а тому можна припустити, що майбутній конунг з'явився на світ у Сконе. Про ім'я та походження матері інформація також відсутня. Однак, виходячи зі значення імені Гальфдана (яке дослідно перекладається як «напівдан»), можна припустити, що вона була не данкою, а, швидше за все, рабинею.

Про дитинство та юні роки майбутнього конунга інформації майже не збереглося. Відомо лише те, що він декілька разів супроводжував батька в його завойовницьких походах до Англії та Франкії.

Похід на Англію

Вторгнення в Нортумбрію

Все змінилося 865 року. Тоді Рагнар Лодброк разом із невеликою армією відправився в похід до Нортумбрії, проте був розбитий військами Елли ІІ та страчений у ямі зі зміями. Бажаючи нажахати данів та змусити їх припинити регулярні грабунки, король відправив своїх посланців до Скандинавії, щоб сповістити всіх про смерть Рагнара. Відтак невдовзі ця новина дійшла і до синів Лодброка.

Того ж 865 року вікінги з усієї Скандинавії зібралися разом з метою помститися нортумбрійцям за смерть Рагнара Лодброка. Була сформована Велика язичницька армія, яку очолили сини покійного конунга. Восени вона відправилася на завоювання Великої Британії. Попри те, що в поході брали участь майже всі нащадки Рагнара, істинними лідерами війська стали Івар, Гальфдан та Убба.

Спершу вікінги прибули до графства Кент, проте вирішили не битися проти місцевих жителів та погодилися на викуп. Після цього вони вирушили до Східної Англії, де також не зустріли опору. Отримавши велику плату від короля Едмунда, скандинави збудували тут власну фортецю та залишилися зимувати. Готуючись до подальшого протистояння, Івар та Гальфдан наказали своїм підлеглим купити якомога більше коней. Восени 866 року вікінги, очолювані Уббою, Іваром та Гальфданом, вирушили зі Східної Англії до сусідньої Мерсії, а звідти — і до Нортумбрії. Війська Елли ІІ були втомлені тривалою громадянською війною, а тому не могли чинити належний опір. Коли скандинави підійшли до Еофервіка, король разом із армією втік на захід країни, сподіваючись знайти там підтримку у свого брата Осберта, з яким ще зовсім нещодавно зустрічався на полі бою.Весною 867 року об'єднані війська Елли ІІ та Осберта підійшли до Еофервіка, перейменованого на Йорк. Вікінги поступалися чисельно та,

здавалося б, перебували у не дуже вигідному становищі. Проте вони мали декілька прихованих переваг. По-перше, ще задовго до приходу нортумбрійців Івар Безкосний підготував велику кількість пасток та засідок у місті. По-друге, на вузьких вулицях Йорка чисельна перевага військ двох королів перетворилася на проблему, адже доволі часто солдати заважали один одному, не могли швидко реагувати на зміну обстановки та оперативно здійснювати маневри. Королі Елла ІІ та Осберт потрапили в полон і були страчені. Віднині вся Нортумбрія опинилася під владою вікінгів.

Похід на Мерсію та Східну Англію 868 року війська на чолі з Іваром та Гальфданом вирушили в похід на сусідню Мерсію та захопили Ноттінгем. Проте король Бурґред І зупинив їхнє просування та змусив погодитися на мир в обмін на великий викуп.

869 року Гальфдан та Івар знову вирушили в похід. Вони перетнули кордон Мерсії та повели армію до Східної Англії. Король Едмунд спробував відбити напад вікінгів і зустрів їх на полі бою біля Тетфорда. У великій битві, що відбулася тут, скандинави здобули блискучу перемогу та фактично захопили країну. Проте далі життєві стежки братів розійшлися — Івар повернувся до Йорка. Гальфдан же залишився у Східній Англії, ставши її фактичним правителем.

Війна з Вессексом

Наприкінці 870 року Гальфдан вирушив у похід до Вессекса. Йому вдалося просунутися вглиб ворожих володінь та взяти Редінг, звідки вікінги почали здійснювати набіги на прилеглі землі. На початку наступного 871 року Етельред І взяв місто в облогу та, прийнявши бій, розбив ворога. Від повного розгрому Гальфдана врятувало підкріплення на чолі з Багсекгом, яке надійшло зі Східної Англії. Усвідомивши вразливість свого становища, Етельред І вирішив відступити. Проте йому так і не вдалося втекти від вікінгів. Невдовзі дві армії зустрілися на полі бою при Ешдауні, де Багсекг загинув.

У березні 871 року Гальфдан, перегрупувавши війська, знову зустрівся з Етельредом. У битві біля Мертона скандинави завдали поразки військам Вессекса. Король Етельред отримав смертельне поранення та невдовзі помер. Натомість Гальфдан зберіг контроль над Редінгом, куди й відступив.

Влітку 871 року співправителем вікінгів Редінга став Гутрум.

Наприкінці 871 року вікінги, очолювані Гальфданом та Гутрумом, взяли в облогу Вілтон, де перебував король Альфред з більшістю своїх військ. Проте обидві сторони були дуже виснажені тривалою боротьбою, а тому конунги, взявши великий викуп, відступили до Лондона, де перезимували. Саме тут Гальфдан дізнався про смерть свого брата Івара.

Повернення до Йорвіку Весною 872 року Гальфдан покинув Східну Англію та повернувся до Йорвіку, де почалося повстання проти правління данів. Понад рік він боровся із заколотниками й нарешті на початку 874 року повністю їх розбив.

Того ж року він разом із Гутрумом організував новий похід проти Бурґреда. Кампанія завершилася вдало. Відтепер західна частина Мерсії перебувала під контролем залежного від скандинавів Кеолвульфа II, а східна — під безпосередньою окупацією вікінгів. Одразу після цього Гальфдан повернувся до Йорвіку, на який здійснювали набіги північні племена, а Гутрум — до Східної Англії.

Король двох королівств

У 875 році Гальфдан вирушив до Дубліна, яким на той час правив Ейстейн Олафссон. Прибувши туди, він убив діючого правителя, ставши новим конунгом. Невдовзі повернувся до Йорвіку та захопив там владу у 876 році. Віднині Гальфдан був чи не найавторитетнішим правителем вікінгів, контролюючи більшість територій Британії.

Через рік Гальфдан отримав інформацію про те, що владу в Дубліні здобув Бард Імарссон. Не бажаючи втрачати свої володіння, конунг зібрав невелике військо, яке на трьох дракарах вирушило до Ірландії.

Гальфдан висадився у затоці Стренгфорд-Лох, звідки хотів організувати блискавичний наступ на Дублін, заставши ворогів зненацька. Проте неочікувано для себе він дізнався, що Бард замість того, щоб укріплювати столицю, йде йому назустріч. Невдовзі обидві армії зустрілися біля Стренгфорд-Лоха. Гальфдан, знаючи про переважаючі сили ворога, вирішив не втікати, а дати бій, під час якого і загинув як справжній сміливець.

Джерела Holman, Katherine (July 2003). Historical dictionary of the Vikings. Lanham, Maryland: Scarecrow Press. ISBN 978-0-8108-4859-7. Forte, A; Oram, RD; Pedersen, F (2005). Viking Empires. Cambridge: Cambridge University Press. ISBN 978-0-521-82992-2.