Друнга́рій () — командир військового підрозділу у війську Візантійської імперії або командувач флоту. Друнг — до X століття у Візантії означав підрозділ, що становив третину турми, яка своєю чергою мала до 5 тисяч вояків і становила третину феми. У пізній Римській імперії друнг складався з 20—30 кіннотників, якими й командував друнгарій.
Надалі розрізняли такі ранги: друнгарій тагми — командир основної військової одиниці армії Візантії (нині приблизно за кількістю вояків дорівнює батальйону) до VIII століття; друнгарій вахти (), він же ніктепарх («нічний епарх») — з кінця VIII століття начальник охорони головного імператорського палацу, іподрому та суду, а також керівник нічної варти Константинополя; друнгарій флоту — командувач імператорських бойових кораблів, з XI століття — мегадрунгарій; друнгарій феми — стратиг морської феми (найбільш відомий друнгарій феми Ківірреотів на півдні Малої Азії), часто такий друнгарій командував об'єднаним флотом усіх фем; друнгарій ванди — командир невеликого військового підрозділу, що входив до складу тагми.
Історія виникнення назви У Стародавньому Римі слово «друнг» на початку IV століття запозичили або з галицької, або з давньонімецької мови. Наприкінці VI століття імператор Маврикій у своєму творі «Стратегікон» використав цей термін для позначення певного тактичного розгортання, як правило, у кавалерії, в загальному сенсі «угрупування». На початку VII століття відбулась ієрархізація та формалізація візантійської армії. У новій системі кожна велика дивізія, яку називали фемою, була розділена на турми, відповідно кожна турма була розділена на мойри () або друнги, які в свою чергу складалися з декількох банд ( — «прапор»). Таким чином, кожна мойра або друнг були аналогом сучасного полку або бригади, спочатку чисельністю у 1000 вояків (нагадувала македонську хіліархію), з часом зросла до 3000 воїнів, але зрештою імператор Лев VI Мудрий встановив для друнгу чисельність у 400 вояків. Ранг друнгарія при цьому був одним з найнижчих військових піхотних звань.
У Візантії У 791 році вперше згадують про друнгарія варти — посадову особу, яка командувала охороною головного імператорського палацу, а потім ще декількох установ. Протягом X—XI століть ця посада стала дуже значущою при дворі імператора, на це місце мріяли потрапити багато вихідців з аристократичних родин.
Командувача флоту Візантії приблизно у той час називали друнгарієм флоту або флоту басилевса, щоб відділити від друнгарія феми, командувача провінційних флотів та їхніх об'єднань (ескадр). Надалі їм надали статус стратига, а командувача імператорського флоту стали іменувати мегадрунгарієм. Вперше це зафіксовано в документі Τακτικόν Ουσπένσκυ у 842 році. Надалі ранг мегадрунгарія наприкінці XI століття був замінений на «великий дука» або «мегадука» (). Але ранг флотських друнгаріїв і далі існував аж до падіння Візантійської імперії у 1453 році. Також існував варіант друнгарія комес ( — буквально «друнгарій рахунку»), тобто командувача ескадри з певною кількістю кораблів.
Джерела
Bartusis Mark C. The Late Byzantine Army: Arms and Society 1204—1453. — Philadelphia, Pennsylvania: University of Pennsylvania Press, 1997. — ISBN 0-81221-620-2. Bury John B. The Imperial Administrative System of the Ninth Century: With a Revised Text of the Kletorologion of Philotheos. — London, United Kingdom: Oxford University Press, 1911. Haldon, John F. (1999). Warfare, state and society in the Byzantine world, 565—1204. Routledge. ISBN 1857284941. Kazhdan, Alexander, ed (1991). Oxford Dictionary of Byzantium. Oxford University Press. ISBN 978-0-19-504652-6. Magdalino, Paul (2002). The Empire of Manuel I Komnenos, 1143—1180. Cambridge University Press. ISBN 0-521-52653-1. Rance, Philip (2004). Drungus, Δροῦγγος and Δρουγγιστί — a Gallicism and Continuity in Roman Cavalry Tactics. 96–130. Treadgold, Warren T. (1995). Byzantium and Its Army, 284—1081. Stanford University Press. ISBN 0804731632.