Прокіп Бережицький

Про́кіп Семе́нович Бережи́цький, при народженні — Береже́цький (невідомо — після 1678, невідомо) — український козацький військовий, державний та політичний діяч доби Гетьманщини, дипломат, племінник Богдана Хмельницького, один із найближчих соратників гетьмана Петра Дорошенка, чигиринський полковник (1662, 1664, 1665–1666), генеральний суддя (1671) та генеральний обозний (1674–1676) Війська Запорозького.

Життєпис

Майбутній полковник походив зі старовинного волинського шляхетського роду Бережецьких гербу Костеша, коріння якого сягає села Бережці Кременецького повіту. Представники окремої гілки роду Некрашевичів-Бережецьких, до якої відносився і сам Прокіп, на початку XVII століття оселилися в Каневі.

Батько Прокіпа, Семен Бережецький, у реєстрі Війська Запорозького 1649 року згадується як козак Бабинської сотні Кальницького полку. Мати ж була рідною сестрою гетьмана Богдана Хмельницького. Ще один родич майбутнього полковника, Федір Бережецький, обіймав посаду київського протопопа.

Від початку Хмельниччини Прокіп долучився до боротьби за визволення України від шляхетського панування. Вже у жовтні 1648 року обійняв посаду козацького отамана в Ніжині, а 1649 року був уперше записаний до козацького реєстру (служив у складі Чигиринської сотні столичного полку).

Наступна згадка про Бережицького датується лише квітнем 1658 року, коли він брав участь в україно-московських переговорах у Москві, що стосувалися придушення антигетьманського виступу проти Івана Виговського, очолюваного полтавським полковником Мартином Пушкарем і кошовим отаманом Яковом Барабашем.

У 1660 році згадується як чигиринський сотник гетьмана Юрія Хмельницького.

1662 року Прокіп Бережицький вперше очолив Чигиринський полк, щоправда, тимчасово. Перебуваючи на посаді наказного полковника, активно діяв у бойових операціях проти московських військ воєводи Григорія Ромодановського та лівобережних полків Якима Сомка. У березні–квітні того ж року разом з Іваном Богуном обороняв Іркліїв, де його рідний брат Федір Бережецький потрапив у ворожий полон і невдовзі був страчений.

1664 року, невдовзі після призначення Петра Дорошенка генеральним осавулом, змінив його на посаді чигиринського полковника. Очолюючи полк, узяв участь у поході Яна ІІ Казимира на Лівобережну Україну. Крім того, виконував низку важливих дипломатичних доручень гетьмана Павла Тетері (наприклад, у березні 1664 року перебував з посольством у Бахчисараї, а в травні — у таборі польського короля).

У жовтні 1665 року брав участь в козацькій раді в Богуславі, на якій гетьманом Правобережної України було обрано Петра Дорошенка, свояка та близького друга Бережицького.

У квітні 1666 року входив до складу козацького посольства до Варшави, де повинен був відстоювати інтересів Правобережжя перед Сеймом.

Упродовж 1668–1672 років послідовно підтримував Петра Дорошенка в боротьбі проти інших претендентів на гетьманську булаву — Петра Суховія та Михайла Ханенка.

У лютому 1671 року Бережицький обійняв посаду генерального судді в уряді Петра Дорошенка (спільно з Семеном Половцем). 22 лютого звернувся з листом до польського короля Міхала Корибута Вишневецького, у якому засвідчив підтримку політики Дорошенка з боку городового козацтва та старшини. Разом з іншими представниками старшинської верстви надіслав звернення до запорозького козацтва, у якому засуджувалися умови Острозького договору 1670 року з Річчю Посполитою.

На початку 1674 року Бережицький особисто вирушив на Січ з метою досягнення політичного порозуміння із запорожцями, проте невдало, адже кошовий отаман Іван Сірко не бажав підтримувати зв'язків зі ставлениками османського султана. У лютому того ж року був призначений генеральним обозним в уряді Петра Дорошенка.

Залишався з Петром Дорошенком до самого кінця правління останнього. Коли ж гетьман зрікся булави на користь Івана Самойловича у вересні 1676 року, сам Бережицький вирішив залишитися в Чигирині та не покинув місто попри загрозу з боку турецьких військ.

Після зруйнування гетьманської столиці у 1678 році, за однією з версій, переселився на Лівобережжя. Ймовірно, проживав у Бубнові, де сотником був його зять Іван Канівець.

У джерелах згадується як значний військовий товариш.

Родина

Рідні брати Прокіпа Бережницького обіймали престижні старшинські посади на Правобережжі: Федір був наказним чигиринським полковником, Гнат — корсунським полковником (1666), а Богдан — генеральним бунчужним (1675–1676).

Син Степан обіймав посаду стародубського полкового осавула (до 1690).

Донька Параскева була одружена з Іваном Каневцем — охотницьким полковником на службі в гетьмана Петра Дорошенка (1669–1671) та бубнівським сотником Переяславського полку (1680–1693).

Нащадки Прокіпа Бережецького мешкали на Сіверщині (у Коропі, а також селах Землянці та Глазовому).

Джерела та література Заруба В. Козацька старшина Гетьманської України (1648-1782): персональний склад та родинні зв'язки. — Дніпропетровськ, 2011. Кривошея В. Козацька старшина Гетьманщини: Енциклопедія.  — Київ, 2010. Степанков В. С. Бережицький Прокіп //