Барсу́м або Барзум () — фантастична репрезентація планети Марс, описана в творах американського письменника Едгара Райса Барроуза. Така ж назва об'єднує його оригінальну марсіанську серію романів і твори, засновані на ній. Світ Барсума базується на уявленнях про Марс кінця XIX — початку XX сторіч. Це планета, давні природа і цивілізації якої перебувають у занепаді. Проте прибульці із Землі та їхні нащадки, опинившись на Барсумі, стають там героями, що борються з несправедливістю, тиранією, чудовиськами, здобувають славу та владу, змінюючи планету на краще.
Етимологія Назва «Барсум» походить з вигаданої мови марсіан. Це слово утворене з двох: «бар» — вісім, і «сум» — планета, небесне тіло. Марс його жителі вважають восьмим тілом в Сонячній системі після Сонця, Меркурія, Венери, Землі, Місяця, Фобоса і Деймоса.
Твори про Барсум
Оригінальні твори Твори, написані Едгаром Барроузом, спочатку видавалися у pulp-журналах частинами, після чого як окремі книги. Перші три романи складають так звану оригінальну марсіанську трилогію, головним героєм якої є землянин Джон Картер, який загадковим чином опиняється на Марсі, де стає героєм. Наступні переважно оповідають про пригоди його сина, онуки та знайомих, а також іще одного землянина, Уліса Пакстона.
«Принцеса Марса» (, лютий-липень 1912; 1917) «Боги Марса» (, січень-травень 1913; 1918) «Воєначальник Марса» (, грудень 1913 — березень 1914; 1919) «Тувія — діва Марса» (, квітень 1916; 1920) «Марсіанські шахи» (, лютий-березень 1922; 1922) «Великий розум Марса» (, липень 1927; 1928) «Боєць Марса» (, квітень-вересень 1930; 1931) «Мечі Марса» (, листопад 1934 — квітень 1935; 1936) «Штучні люди Марса» (, грудень-лютий 1939; 1940) «Ллана з Гатола» (, 1948) — об'єднує чотири виданих раніше оповідання: «Древній мрець» (, березень 1941) — початкова назва «Місто мумій» () «Чорні пірати Барсума» (, червень 1941) «Жовтий народ Барсума» (, серпень 1941) «Невидимки Марса» (, жовтень 1941) «Джон Картер, марсіанин» (, 1964) — об'єднує дві видані раніше повісті: «Джон Картер і велетні Марса» (, січень 1941) «Люди-скелети Юпітера» (, лютий 1943)
Адаптації
Комікси Більшість коміксів є адаптаціями романів або їх частин, місцями описуючи події, яких не згадував Едгар Барроуз. «Джон Картер, марсіанин» (), «Рішення» (), «Печерний кошмар» (), «Смерть у червоній пустелі» (), «Битва Зоданґи» (), «Страж півночі» () (1939—1941) — в журналі «The Funnies», переважно намальовані сином Едгара Райса Барроуза, Джоном Коулменом Барроузом. Передруковувалися в інших журналах, таких як «Fast Action Story», «Better Little Book», «Sunday Strips». «Джон Картер, марсіанин» (, 1952—1953) — в журналі «Gold Key», репринт у 1963—1964. «Марсіанин» (, 1958—1959) — в британському журналі «Sun Weekly». «Джон Картер: воєначальник Марса» (, 1977—1979) — багатотомна серія коміксів видавництва Marvel Comics. «Джон Картер, марсіанин» (, 1994—1995) — в «Sunday Pages». «Воєначальник Марса» (, 2010—2014) — багатотомна серія коміксів видавництва Dynamite Entertainment, що є переказом оригінальної трилогії романів. «Джон Картер, марсіанин: Принцеса Марса» (, 2011—2012) — багатотомна адаптація роману «Принцеса Марса», видана Marvel Comics. «Воєначальник Марса: Дея Торіс» (, 2011—2015) — спін-оф серії «Воєначальник Марса» Dynamite Entertainment. На відміну від решти коміксів, є не адаптацією творів Барроуза, а приквелом до них. «Джон Картер: світ Марса» (, 2011—2012) — адаптація фільму «Джон Картер: між двох світів», видана Marvel Comics. «Джон Картер: боги Марса» (, 2012) — адаптація роману «Боги Марса», видана Marvel Comics. «Володар Марса» (, 2013) — кросовер з Тарзаном, виданий Dynamite Entertainment.
Фільми Анімаційний фільм з невідомою назвою — готувався в 1936 році Бобом Клампеттом і Джоном Барроузом. Було створено частину анімацій, проте керівництво Warner Brothers вирішило спрямувати зусилля на дитячу анімацію про персонажів-тварин, таких як Поркі Піґ та Багз Банні. «Принцеса Марса» (2009) — мокбастер американської незалежної студії The Asylum. «Джон Картер: між двох світів» (2012) — екранізація «Принцеси Марса» і частково «Богів Марса» від Disney.
Інше «Довідник Барсума» (, 1976) — енциклопедія світу Барсума, створена Джоном Фліном Роєм на основі текстів Барроуза. «Залізні люди Марса» (, 2012) — оповідання Джо Р. Лансдейла. «Джон Картер: новелізація фільму» (, 2012) — роман Стюарта Мура, новелізація фільму «Джон Картер: між двох світів».
Світ Барсума
Наукова основа Едгар Барроуз вигадав світ Барсума, спираючись на наукові уявлення про Марс початку XX століття. Письменник поділяв думку Персіваля Ловелла про те, що позаяк Марс менший за Землю, він раніше охолов, як наслідок життя там виникло і досягло високорозвинених форм також раніше. «Канали» (визнані в середині XX століття оптичною ілюзією) Ловелл вважав спорудами марсіанської цивілізації, імовірно розвиненішої за людську.
Природа Барсум — це планета старіша за Землю, відповідно життя виникло там раніше і на час подій творів Берроуза воно занепадає. Вже багато сотень тисяч років на Барсумі повільно висихають океани і втрачається атмосфера.
Клімат Барсума рівномірний, та внаслідок розрідженості атмосфери дні дуже теплі, а ночі холодні. Більшість просторів Барсума займають степи, порослі помаранчевим мохом, виниклі на місці морів. Ліси чи болота рідкісні, зустрічаючись лише в невеликих ізольованих регіонах. На полюсах планети розташовані льодяні шапки, що танучи, забезпечують водою канали, на перетинах яких стоять міста. Інші значні джерела води — це підземне море Корус біля південного полюса, та Велика таноліанська драговина, оточена джунглями.
Фауна Барсума здебільшого представлена ссавцями, для яких характерна більша, ніж у земних, кількість кінцівок. Багато тварин великі за розміром, хижі та агресивні.
Раси У давнину на Марсі жили представники трьох гуманоїдних рас, зовні ідентичних людям: білої, чорної та жовтої. Вони мирно співіснували в єдиній імперії, проте зміни клімату змусили їх розділитися та виживати поокремо. Паралельно розвинулися зелені чотирирукі марсіани, котрі в міру висихання морів займали утворені на місцях водойм степи. Зелена раса, краще пристосована до суворих умов, утворила войовничі племена, відтісняючи колишніх володарів планети. Біла, чорна й жовта раси ненадовго знову об'єдналися та змішанням своїх представників вивели червоних марсіан, які стали домінуючою цивілізацією. Крім того всіх марсіан було зроблено яйцекладними, щоб не обтяжувати жінок багатомісячною вагітністю, коли треба шукати ресурси чи тікати від ворогів. Відтоді вилупившись із яйця, діти швидко навчаються та ростуть і до п'яти років уже стають дорослими.
Предки червоних марсіан, як вважалося більшістю, вимерли, лишивши по собі тільки руїни міст і літописи. Всі «сучасні» марсіанські народи розмовляють однією мовою, разом з тим майже в кожної держави, а то і окремих міст, своя писемність. На Марсі носять мало одягу, переважно прикраси та обладунки. Правитель племені називається джед, правитель великої держави — джеддак. Можливий і вищий титул джеддак джеддаків. Хоча Барсум занепадає і багато давніх знань втрачено, марсіанські технології перевершують земні. Зокрема, марсіани володіють особливим джерелом енергії, восьмим променем, який утворюється при розкладанні світла.
Біла — має білу шкіру та жовте волосся. Домінувала на планеті близько півмільйона років тому, коли на Марсі існували великі моря та багато річок. Досягнувши висот у розвитку медицини, продовженні життя, судноплавстві, авіації та багатьох інших сферах, біла раса контролювала більшість планети. Могутність імперії білих марсіан Оровар трималася на морських сполученнях між материками й островами, тому коли моря почали висихати, цивілізація занепала.
Залишки осіли в долині Дор, де внаслідок тривалої ізоляції виродилися фізично і морально. Вони назвалися тарнами і впровадлили релігію, яка зобов'язувала всіх по досягненню тисячолітнього віку вирушати в Дор по річці Ісс. Там обіцялася країна вічного щастя, проте насправді культ був спрямований на постійну доставку марсіан, яких тарни забирали в рабство чи з'їдали. Представники тарнів втратили волосся (втім, стали носити перуки) та цуралися будь-якої праці, живучи за рахунок рабів. У свою чергу вони лише створювали сировинну базу для чорної раси, котра так само вважала білих нижчими істотами, як ті решту марсіан. Після появи на Марсі землянина Джона Картера, що повів червону й зелену расу на війну проти тарнів, білих марсіан майже не лишилося. Вцілілі, що відмовилися від рабовласництва й канібалізму, стали торговцями.
Інший осередок ороварів переховувався в руїнах столиці імперії Оровар Горц, але цей народ помітно деградував у культурному плані, порівняно з предками. Горціани приховували своє існування, вбиваючи всіх прибульців на арені. Лотаріани — відділилися від білої раси, мають каштанове волосся та здатність до телепатії. Живуть у гірському місті Лотар з населенням лише 1000 чоловіків без жінок. Вміють створювати ілюзії, щоб приховувати своє існування, та тимчасових фантомів, які слугують воїнами й слугами. Примітні також тим, що носять більше за інших одягу.
Чорна — вирізняються чорною шкірою. Коли моря стали висихати, чорна раса переселилася на острови підземного моря Омін, вхід до якого знаходився біля південного полюса. Згідно власної міфології, чорна раса виникла першою з усіх марсіан, вилупившись із плодів священного дерева. Тому чорні марсіани називали себе «першонародженими» та в ході ізольованого життя стали вкрай расистським суспільством. Як і оровари, вони жили за рахунок рабів, але захоплювали їх у ході нальотів повітряних флотів. Під правлінням Ісси, чорні марсіани через білих впровадили подорожі в Дор. Самі вони вважали, що таким чином підтримують сталу кількість населення, тим самим зберігаючи ресурси Марса. Також чорна раса контролювала надходження води з Оміна на поверхню. Після повалення завдяки Джону Картеру їхньої тиранії, чорні марсіани почали відмовлятися від гедонізму, рабовласництва й канібалізму, розділившись на кілька князівств. Але багато з них продовжили жити грабунком, а в Камтолі було утворено тоталітарну державу, всі жителі якої трималися спеціальною машиною в межах кордонів.
Жовта — має шкіру лимонного кольору, а чоловіки носять бороди. Представники жовтої раси вирушили на північ, де серед льодовиків заснували державу Окар з містами, накритими куполами. Сухопутні шляхи крізь печери було завалено чи заселено хижими звірами. Окар має власну атмосферу фабрику, а існування держави приховувалося величезним магнітом, який збивав з курсу всі літальні апарати, що наближалися до полюса. Жовті марсіани носять більше за червоних одягу, а для вилазок за міста одягаються в хутро. На відміну від білої й чорної рас, окарці лишилися досить гуманними, хоча й практикували захоплення в рабство свідків існування Окара. Завдяки подвигам Джона Картера жовта раса перестала приховуватися та приєдналася до підтримання миру на планеті.
Червона — утворена змішанням білої, чорної та жовтої рас, найчисельніша з людиноподібних марсіан. Представники мають червону шкіру. Хоча ці марсіани дуже схожі на землян, у них інакше розташування внутрішніх органів і структура мозку. Коли атмосфера стала розріджуватися, ця раса побудувала атмосферну фабрику, що підтримувала густину повітря. Для боротьби з посухами було викопано канали від полярних шапок до екватора. Червона раса живе переважно у самодостатніх містах-державах, які воюють між собою чи обороняються від зелених варварів. Головні міста червоної раси: Великий і Малий Геліум (подвійне місто, найбільше на Марсі, населення понад 10 мільйонів), Зоданґа, Птарс, Каол, Дузар, Амхор і Дахор, Манатор, Гатол, Фандал, Тунор, Джахал, Панкор. Між ними бувають значні культурні відмінності, але для всіх притаманна монархія. Хоча представники цієї раси можуть жити понад тисячу років, лишаючись молодими, через війни небагато доживають до цього віку.