Справа «Тамам Шуд» або «Людина з Сомертону» — нерозкрита до теперішнього часу кримінальна справа, порушена за фактом виявлення тіла невідомого чоловіка о 6:30 ранку 1 грудня 1948 року на узбережжі пляжу Сомертон, що на південь від австралійського міста Аделаїда. Подію також називають «випадок із таємничою людиною з Сомертону».

Назву справі дав виявлений при мертвому чоловіку клаптик паперу, вирваний із примірника дуже рідкісного видання Омара Хаяма, на якому було написано всього два слова перською мовою — «Tamam Shud», що перекладається як «закінчений», «завершений» або «кінець». Головна думка творів, що входять до цієї книги, полягає в тому, що людина повинна радіти кожній миті свого життя і не шкодувати про його закінчення. Багато хто вважає, що це послання було передсмертною запискою.

Випадок вважається однією з найбільш таємничих загадок в історії Австралії. Існує безліч спекуляцій на тему особи загиблого та факторів, що призвели до його смерті. Інтерес суспільства до даної події залишається досить значним через ряд деталей справи. Наприклад, під час розслідування спливли деякі факти, що вказують на можливу причетність спецслужб до інциденту. Крім того, за більш ніж півстоліття слідства, не вдалося ані встановити особу загиблого, ані точно визначити спосіб його умертвіння.

Окрім інтенсивного суспільного інтересу всередині самої Австралії, наприкінці 1940-х та початку 1950-х років справа «Тамам Шуд» також привернула увагу і міжнародної спільноти. Поліція Південної Австралії провела консультації зі своїми колегами за кордоном і розповсюдила інформацію про загиблого на міжнародному рівні, намагаючись ідентифікувати його. Однак, залучення ФБР і Скотленд-Ярду позитивних результатів не дало.

2022 р. генетична експертиза дійшла висновку, що загиблим був Карл Вебб, який народився 1905 р. у передмісті Мельбурна.

Опис загиблого Згідно з повідомленням відомого австралійського вченого , виявлений чоловік 40—45 років зовні був схожий на британця. Його зріст становив 180 сантиметрів, він мав карі очі і волосся рудуватого кольору з легкою сивиною в районі скронь. Обличчя чоловіка не мало будь-яких особливих ознак та було гладко виголене. Пальці його ніг утворювали форму клину — така деформація стоп зустрічається у людей, які часто носять взуття з гострими носами. У загиблого спостерігалися яскраво виражені литкові м'язи. Їх головна функція — згинання підошви при сильних м'язових скороченнях і швидкому розвиту напруження. Це характерно для балетних танцюристів і бігунівIn Sport Size Matters (англ.) на середні та дальні дистанції. Він був досить добре одягнений: біла сорочка, червоно-синя краватка, коричневі штани, шкарпетки і туфлі, і, хоча в Аделаїді був період спекотних днів й дуже теплих ночей, загиблий мав коричневий в'язаний светр і модний європейський двобортний піджак. Однак капелюха при ньому не було, що може здатися дивним для 1948 року (на той час під такий костюм було прийнято надягати капелюха). Вельми підозрілим був той факт, що абсолютно всі етикетки на одязі були зрізані.

Прибулі на місце виявлення тіла поліцейські встановили повну відсутність будь-яких ознак зовнішнього фізичного впливу на загиблого. При обстеженні кишень були виявлені: невикористаний квиток на поїздку в приміському поїзді від залізничного вокзалу Аделаїди до станції , що знаходиться в 10 кілометрах на захід від центру міста; використаний квиток на автобус до зупинки в , передмісті Аделаїди, приблизно у восьми з половиною кілометрах на захід від її центру; напівпорожня пачка жувальної гумки Juicy Fruit, сигаретна пачка , яка містила сигарети марки , а також неповну коробку сірників. Автобусна зупинка, на якій, імовірно, висадився чоловік, знаходилася приблизно в 1100 метрах на північ від місця виявлення тіла.

Свідки стверджували, що ввечері 30 листопада вони помітили чоловіка, дуже схожого на загиблого, лежачого на спині недалеко від місця виявлення тіла — поруч з інтернатом для дітей з інвалідністюOrr, S. «Riddle of the End», The Sunday Mail, 11 January 2009, pp 71, 76. Подружня пара, яка бачила його в період з 19:30 до 20:00, стверджувала, що протягом майже півгодини вони не помічали жодних рухів тіла цієї людини, хоча у них і склалося враження, що його розташування за цей час змінилося. Незважаючи на тривалу бездіяльність і відсутність будь-якої реакції з боку незнайомця вони вирішили, що чоловік був п'яний і заснув, а тому не бачили сенсу звертатися до поліції. Інша пара стверджувала, що близько 19:00 бачила, як чоловік робив якісь рухи руками, але вони не надали цьому значення. Коли вранці тіло було виявлено, свідки зазначили, що воно перебувало в тому ж місці, де напередодні ввечері вони бачили незнайомця.

Розтин Розтин показав, що смерть чоловіка настала приблизно о 2 годині ночі 1 грудня. У висновку патологоанатома йшлося: «Серце має нормальні розміри, ознаки захворювання серцево-судинної системи відсутні … кровоносні судини головного мозку легко помітні, що свідчить про приплив до них крові. У загиблого зафіксовано розпухання тканин глотки, а слизова стравоходу покрита неглибоким нальотом білястого відтінку з виразковим запаленням приблизно посередині. У шлунку спостерігається змішування крові з залишками їжі, також зафіксовано запалення другого відділу дванадцятипалої кишки. Обидві нирки запалені, а в печінці спостерігається надлишок крові в судинах. Селезінка має неприродно великі розміри, приблизно в 3 рази більше за норму. У печінці зафіксовано тканинне руйнування, що спостерігається під мікроскопом … також у загиблого виявлені ознаки гострого гастриту».

Останньою їжею загиблого був пиріг Корніш пасті — англійська національна страва, яку чоловік вжив за 3—4 години до смерті. Жодних ознак наявності сторонніх речовин у шлунку тести не виявили. Патологоанатом доктор Дуайєр зробив такий висновок:Я абсолютно переконаний, що ця людина померла неприродною смертю… як отруту могли бути використані сполуки групи барбітуратів або розчин снодійного.Отруєння було визнано головною причиною смерті, але спожитий чоловіком пиріг не був визнаний джерелом отрути. Слідство так і не змогло встановити ані особистість загиблого, ані обставини, що призвели до його смерті; крім того, слідство так і не з'ясувало, чи був загиблий тим чоловіком, якого бачили напередодні ввечері очевидці.

Незабаром до розслідування були підключені представники Скотланд-Ярду. Була проведена досить серйозна робота з розповсюдження фотографії загиблого, відбитки його пальців були передані в слідчі органи багатьох держав, але ніяких позитивних результатів це не дало. У зв'язку з неможливістю встановлення особи загиблого, 10 грудня 1948 року його тіло було забальзамоване.

Встановлення особи загиблого

2 грудня  містер Джонсон з'явився в поліцію з метою спростування інформації про власну смерть, адже газета «The Advertiser» вважала саме його загиблим на пляжі Сомертон. Того ж дня «» опублікував фотографію загиблого на першій шпальті з метою залучення громадськості до процедури встановлення особи загиблого. 4 грудня поліція Аделаїди робить заяву про те, що відбитки пальців загиблого не виявлено в базі даних штату Південна Австралія. 6 грудня «The Advertiser» повідомляє, що поліція підключила до пошуків відділ військового обліку після заяви одного чоловіка про те, що 13 листопада він нібито випивав у готелі Гленелга з незнайомцем, схожим на загиблого. У процесі розпивання спиртного цей незнайомець демонстрував військовий квиток, виданий на ім'я громадянина Соломонсона.

На початку січня 1949 року дві людини впізнали у загиблому 63-річного лісоруба Роберта Волша. Ще один чоловік, Джеймс Мек, після огляду тіла також підтвердив, що загиблим є Роберт Волш. Мек стверджував, що Волш виїхав з Аделаїди кількома місяцями раніше з метою купівлі овець у Квінсленді, але так і не повернувся до Різдва, як планував спочатку. Однак поліція поставилася до заяв цих людей досить скептично, вважаючи, що Волш занадто старий, щоб вважати, що загиблий чоловік — це саме він. Тим не менш, слідчі органи підтвердили, що тіло загиблого за своєю конституцією вельми схоже на тіло середньостатистичного лісоруба, правда, з одним допущенням — стан рук і нігтів загиблого вказував на те, що він не займався подібною діяльністю як мінімум півтора року. Втім, всі міркування на цей рахунок були відкинуті після того, як пані Елізабет Томпсон, одна з людей, які раніше впізнали у невідомому Волша, відмовилася від своїх слів після вторинного огляду тіла, у результаті якого з'ясувалося, що у загиблого не виявлено характерних ознак Роберта Волша: на тілі не було шрамів, а розмір ноги покійного не відповідав розміру ноги зниклого лісоруба.

На початку лютого 1949 року слідство мало вісім заяв про встановлення особи загиблого, серед яких: твердження двох мешканців міста Дарвін про те, що загиблий був їхнім другом; упізнання загиблого як зниклого конюха та працівника пароплава, а також заява про те, що знайдений чоловік був шведом. Один із детективів зі штату Вікторія спершу вирішив, що загиблий був його земляком, оскільки розгледів у штампі на одязі загиблого логотип мережі пралень міста Мельбурн. Після публікації світлин у штаті Вікторія 28 людей заявили, що знайомі з загиблим, але незабаром сам детектив із Мельбурна припустив, що, згідно з «іншими даними», це малоймовірно.

У листопаді 1953 року поліція оголосила про те, що нещодавно отримала 251-шу заяву щодо встановлення особи загиблого від людини, яка стверджувала, що знала загиблого або бачила його, однак у більшості випадків єдиною зачіпкою для авторів заяв був одяг, який носив загиблий.

Виявлення коричневої валізи

Під час слідства знайшлась ще одна річ. 14 січня 1949 року працівники залізничного вокзалу Аделаїди виявили валізу зі зрізаним ярликом, яка була здана в камеру схову вокзалу після 11:00 30 листопада 1948 року. Всередині були виявлені: червоний халат, червоні капці, чотири пари трусів, піжама, аксесуари для гоління, світло-коричневі штани зі слідами піску в манжетах, індикаторна викрутка, столовий ніж, перероблений у заточку, ножиці з гостро заточеними кінцями і пензель для трафаретного друку.

Також у валізі була виявлена пачка вощених помаранчевих ниток фірми Barbour, які не продавалися на території Австралії і були аналогічні тим, якими пришивали латку в кишені штанів знайденого невідомого чоловіка. Всі ярлики на одязі, що знаходився всередині валізи, були зрізані, проте поліція при огляді дивної знахідки виявила напис «T. Keane» на краватці, напис «Keane» на мішку для прання і напис «Kean» (без останньої букви «e») на майці разом із трьома штамповими відбитками, які залишили в хімчистці: 1171/7; 4393/7 і 3053/7. Поліція вважала, що той, хто зрізав всі ярлики з одягу, навмисно залишив мітки «Keane», знаючи, що вони жодним чином не пов'язані з ім'ям або якою-небудь іншою інформацією про дану людину.

З самого початку власником цього одягу вважали місцевого моряка Тома Кіна (Tom Keane) і, оскільки знайти його поліції не вдалося, слідчі вирішили показати тіло невідомого чоловіка друзям Тома Кіна. Однак вони категорично спростували припущення, що виявлене тіло могло бути трупом їхнього друга, більш того, одяг, знайдений на трупі, ніколи не належав Тому Кіну. Подальше розслідування показало, що в жодній англомовній країні не було відомостей про зникнення будь-якого Т. Кіна. Також безрезультатними виявилися і звернення у всі хімчистки Австралії. Таким чином, єдині незаперечні відомості, які можна було отримати зі знахідки на вокзалі, полягали в тому, що халат, судячи з усього, був виготовлений у США, оскільки подібна технологія шиття одягу на той момент застосовувалася тільки в цій країні.