Поширеність (англ. prevalence) є фундаментальним показником частоти захворювань, який використовується в епідеміології для кількісного оцінювання стану здоров'я населення. На відміну від показників захворюваності, які зосереджені на динамічному процесі виникнення нових випадків, поширеність характеризує статичну картину наявності хвороби або певного стану в групі людей у конкретний момент або період часу. Цей показник розглядається як частка або пропорція населення, що має певну характеристику, і є незамінним інструментом для планування ресурсів охорони здоров'я та оцінки загального тягаря хронічних станів.
Концептуальні основи та визначення популяції В основі будь-якого епідеміологічного вимірювання лежить чітке визначення популяції. Популяція визначається як група людей зі спільною характеристикою, такою як місце проживання, вік, стать, релігія або певна життєва подія. Для розрахунку поширеності критично важливо правильно ідентифікувати так звану популяцію ризику. Це сукупність осіб, які є потенційно сприйнятливими до досліджуваного захворювання. Наприклад, при вивченні раку шийки матки до знаменника показника не повинні входити чоловіки, оскільки вони не мають відповідного органа і не можуть бути кандидатами на цю хворобу.
Епідеміологи розрізняють два основні типи популяцій за характером їхнього членства: фіксовані та динамічні. Фіксована популяція має постійне членство, яке визначається незмінною подією, такою як перебування в зоні екологічної катастрофи або проходження хірургічної операції. Така група не приймає нових членів, а її чисельність з часом лише зменшується. На противагу їй, динамічна або відкрита популяція характеризується транзитним членством. Люди входять до неї через народження чи міграцію та виходять через смерть або зміну місця проживання чи професії. Розуміння типу популяції є вирішальним для інтерпретації показників поширеності, особливо в довгостроковій перспективі.
Класифікація показників поширеності Залежно від часових параметрів вимірювання, поширеність поділяють на кілька видів, кожен з яких має свою специфіку застосування. Найбільш поширеними є точкова та періодична поширеність.
Точкова поширеність відображає частку населення, яка має захворювання в конкретний, єдиний момент часу. Це можна порівняти із миттєвим фотознімком популяції, де фіксується наявність стану здоров'я на певну календарну дату або в певній точці життя особи. Наприклад, якщо дослідник вивчає кількість пацієнтів із пневмонією в лікарні станом на ранок 1 липня, він розраховує саме точкову поширеність.
Періодична поширеність вимірює частку осіб, які мали захворювання в будь-який момент протягом визначеного проміжку часу, наприклад, протягом року або п'ятиріччя. Вона включає як ті випадки, що вже існували на початок періоду, так і всі нові випадки, що розвинулися упродовж цього інтервалу. Цей показник дає більш повне уявлення про загальну кількість людей, які потребували медичної допомоги протягом певного часу.
Окремо виділяють поширеність упродовж життя, яка визначає частку людей, що мали певну хворобу хоча б раз у житті до моменту опитування чи обстеження. Цей показник особливо важливий для вивчення станів, які мають рецидивуючий характер або залишають стійкі наслідки для здоров'я.
Математичні детермінанти та динаміка показника Поширеність не є ізольованим показником; вона безпосередньо залежить від двох факторів: рівня захворюваності та середньої тривалості хвороби. Рівень захворюваності визначає швидкість, з якою нові випадки «втікають» у загальний басейн хворих, тоді як тривалість хвороби визначає, як довго вони там залишаються. Тривалість хвороби обчислюється від моменту встановлення діагнозу до моменту одужання або смерті особи.
Рівень поширеності в громаді може зростати під впливом кількох факторів, які не завжди пов'язані з погіршенням епідемічної ситуації. По-перше, це відбувається при збільшенні тривалості перебігу хвороби. По-друге, впровадження методів лікування, які не виліковують хворобу повністю, але значно продовжують життя пацієнтів, призводить до накопичення хворих осіб у популяції. Також на зростання впливає імміграція хворих людей або вразливих груп населення, які згодом можуть захворіти. Покращення діагностичних можливостей та звітності також може штучно підвищити показник поширеності за рахунок виявлення раніше прихованих випадків.
З іншого боку, поширеність зменшується при скороченні тривалості захворювання, наприклад, завдяки швидкому одужанню. Високий рівень летальності також знижує поширеність, оскільки хворі особи швидко виходять із популяції через смерть. Ефективні програми первинної профілактики, які зменшують кількість нових випадків (захворюваність), з часом призводять і до зниження поширеності. Міграційні процеси, такі як виїзд хворих або приїзд великої кількості здорових людей, також розбавляють частку хворих у загальній чисельності населення.
Порівняльний аналіз поширеності та захворюваності Критично важливо розрізняти поширеність і захворюваність для правильної інтерпретації даних. Захворюваність фокусується на переході зі стану здоров'я в стан хвороби. Вона вимірює появу саме нових подій у популяції кандидатів протягом певного часу. Це робить захворюваність основним інструментом для дослідників, які вивчають причини виникнення хвороб та фактори ризику. Оскільки захворюваність фіксує момент початку хвороби, вона дозволяє більш точно встановити зв'язок між експозицією до певного фактора та розвитком патології.
Натомість поширеність зосереджена на періоді часу, протягом якого особа перебуває у стані хвороби. Вона вимірює наявний стан здоров'я і включає всіх людей, які хворіють на момент дослідження, незалежно від того, коли хвороба почалася. Поширеність часто використовується для оцінки загального тягаря хвороб у суспільстві. Проте вона може давати викривлене уявлення про причини захворювань, оскільки відображає лише групу осіб, які вижили з даною хворобою, і не враховує тих, хто швидко помер після її початку.
Практичне застосування в охороні здоров'я Поширеність є незамінним інструментом для адміністраторів охорони здоров'я та плановиків. Дані про поширеність дозволяють оцінювати потреби медичних установ у ліжковому фонді, обладнанні та персоналі. Наприклад, знаючи кількість людей, які живуть із цукровим діабетом, держава може розрахувати необхідні обсяги закупівель інсуліну та кількість кабінетів діабетичної стопи.
Для багатьох станів, де початок хвороби є поступовим або його важко зафіксувати, поширеність є єдиним доступним методом вимірювання частоти. Це стосується таких захворювань, як ревматоїдний артрит або вроджені аномалії розвитку. У випадку вроджених вад часто використовується показник поширеності при народженні, оскільки неможливо точно зафіксувати момент виникнення дефекту під час внутрішньоутробного розвитку.
У сучасній епідеміології поширеність також використовується для розрахунку комплексних показників тягаря хвороб, таких як роки життя, скориговані на інвалідність (DALY). Цей показник поєднує в собі час, втрачений через передчасну смерть, та час, прожитий із обмеженнями життєдіяльності. Поширеність інвалідних станів у цьому контексті дозволяє порівнювати вплив хвороб, які не є смертельними (наприклад, депресія чи біль у спині), із хворобами з високою летальністю.
Методологічні виклики та обмеження Незважаючи на свою корисність, показники поширеності мають певні обмеження. По-перше, вони чутливі до змін у діагностичних критеріях. Якщо визначення випадку хвороби розширюється, показник поширеності автоматично зростає, навіть якщо реальна епідемічна ситуація не змінилася. Це наочно продемонструвала зміна визначень СНІДу протягом десятиліть, коли додавання нових клінічних станів до діагностичних критеріїв призводило до різких стрибків у статистиці повідомлень про випадки.
По-друге, використання поширеності для аналізу тенденцій здоров'я вимагає обережності при порівнянні різних популяцій. Оскільки ймовірність хворіти часто залежить від віку, необроблені показники поширеності можуть вводити в оману. Наприклад, у країнах із великою часткою людей похилого віку поширеність серцево-судинних хвороб буде вищою, ніж у країнах із молодим населенням, навіть якщо умови життя та якість медичної допомоги ідентичні. Для коректного порівняння епідеміологи використовують методи стандартизації показників за віком.
Поширеність залежить від якості системи реєстрації та доступу населення до медичної допомоги. У регіонах із обмеженими ресурсами багато випадків захворювань можуть залишатися невиявленими, що створює хибне враження про низьку поширеність хвороби. Тому для отримання точних даних науковці часто поєднують рутинну статистику з вибірковими обстеженнями домогосподарств та використанням стандартних анкет.
Поширеність є багатогранним епідеміологічним інструментом, який відображає кумулятивний результат захворюваності, смертності та ефективності лікування в популяції. Її правильне розуміння та використання є запорукою ефективного управління системою охорони здоров'я та об'єктивної оцінки стану громадського здоров'я.
Джерела Ann Aschengrau, George R. Seage. Essentials of Epidemiology in Public Health. 4th ed. Jones & Bartlett Learning, 2020.https://samples.jblearning.com/9781284128352/9781284128437_FMxx_Print_Secure.pdf
R. Bonita, R. Beaglehole, T. Kjellström. Basic Epidemiology. 2nd ed. World Health Organization (WHO), 2006. https://iris.who.int/bitstream/handle/10665/43541/9241547073_eng.pdf?sequence=1
Incidence and prevalence. Cara Sauder, Albert L Merati.
Prevalence. Steven Tenny, Mary R Hoffman
ESTIMATING DISEASE PREVALENCE AND INCIDENCE USING ADMINISTRATIVE DATA https://pmc.ncbi.nlm.nih.gov/articles/PMC4159744/
MedicineNet. Retrieved 2019-12-03.https://www.medicinenet.com/script/main/art.asp?articlekey=11697